Читати книгу - "Дорогою ціною, Коцюбинський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Мало…
- Бiльш нема… Отут усе, що роздобула…
- Ну, добре… приходь за три днi… нi, краще за тиждень… може, що скажу…
Соломiя щодня блукала коло конаку - лиха, роздратована, мов голодна вовчиця. Вона не знала, чого вона туди ходить, але щось несвiдомо тягло її у той бiк. Вона ходила до втоми i мерзла. Мокрий снiг, легко падаючи, як цвiт вишнi вiд вiтру, лягав на землю i засипав Соломiю, але вона не звертала на те уваги. Соломiя була певна, що не дозволить перевезти Остапа за Дунай. Як це станеться, що вона зробить, вона не знала, але певнiсть у тому зростала в нiй з кожним днем. Вона ладна пiти на видиму смерть, коли цього треба. Соломiя вiрила, що станеться якась незвичайна подiя, якась невiдома сила прийде у потребi на помiч, i та вiра була у неї такою мiцною, що Соломiя кинула роботу, не хотiла заробляти та складати грошi, як поклала спочатку. Навiщо? I без того обiйдеться. Аби дочекатися, що скаже драгоман.
Спокiйною, грiзно-спокiйною прийшла вона в конак у визначений драгоманом день.
Вiн вийшов до неї байдужий.
- Нiчого не буде… Вiдвезуть… А що я дурно не хочу твоїх грошей, то скажу тобi, що повезуть його позавтра вранцi… Як тiльки свiне, приходь на берег - побачиш чоловiка… От!..
Така ж спокiйна, нiчого не вiдповiвши навiть, немов вона давно погодилась iз цим, покинула Соломiя конак.
"Вiдвезуть… вiдвезуть… вiдвезуть…" - стукало щось молотком в її головi за кожним кроком, коли вона поспiшалася до Iвана. Вона забрала Iвана з гармана i вiдвела набiк.
- Вiдвезуть…- промовила вона, дивлячись на нього сухими очима.
- Що вiдвезуть?
- Остапа.
- Ну? Коли?
- Позавтра… Ми його вiдiб'ємо…
- Хто - ми?
- Ви i я.
- Оце але! Оце сказали! Як же ми його вiдiб'ємо? Таже його турки везтимуть, гей! - налякався Котигорошок.
Що турки!.. Вона має цiлий план. Дуже простий план. Вiн дiстане собi i їй рушницi - кожен румун їх має в хатi,- вони вийдуть на берег уранцi, вiдв'яжуть чужий човен i випливуть на рiчку. Там вони чекатимуть, аж везтимуть Остапа, i нападуть на туркiв. Остап допоможе, коли побачить їх… Що, вiн боїться? Вiн не хоче визволити товариша, що разом iз ним вiдбув далеку дорогу, разом їв i пив?.. Вона так i знала, що у сього пухиря з здором тiльки й стало смiливостi, щоб утекти вiд жiнки… Ось коли вона знайшла йому цiну, зрозумiла його пiдлещування. Обiйдеться без нього, вона сама потрапить загинути, рятуючи Остапа… Та на прощання вона нагадає йому його жiнку i отут при людях, на сором йому, вiдлупцює його, як жиди Гамана…
- А що ж бо ви… а якi ж бо ви… нехай бог сохранить…- оборонявся наляканий Iван вiд наступаючої на нього Соломiї.- Та я з вами хоч у пекло… Що менi страшно вмирати, чи що!.. Коли кажете позавтра, про мене, й позавтра… я готовий, аби ви…- Iван був червоний, клiпав очима i боязко поглядав на Соломiю.
Соломiя вiдiйшла, опам'яталася. Вони помирились i вже тихо, без сварки, умовились, як i що. Потому розiйшлись.
На другий день, тiльки почало розвиднюватись, Соломiя була вже на березi. Повна ущерть рiчка лежала перед нею помiж вкритими снiгом берегами, як чорна i тиха безодня. Туман уже пiднявся - i небо стало сiрим. В тихому й теплому повiтрi чорнiли прибережнi верби i лягали чорними тiнями на чорному дзеркалi рiчки; набубнявiлi мокрi гiллячки верб злегка курились, немов дихали на холодi.
Соломiя дивилась на город. Вона чекала Iвана. Невже вiн не прийде?
Народу ще було мало. Лиш де-не-де перебирались через грязьку вулицю зiгнутi пiшоходи. Та ось показалась коротка i сива фiгура. Iван нiс на плечах весла i скидався на рибалку, що спокiйно починає робочу днину. Iван скинув весла у перший скраю човен, витяг iз-за пазухи старий турецький пiстоль i подав Соломiї. Оце все, що вiн мiг роздобути.
- Набитий? - поспитала Соломiя, сiдаючи в човен.
- Набитий,- стиха обiзвався Iван, вiдпихаючись вiд берега. Вiн був неговiркий i поважний, наче жалоба зимового краєвиду змiнила йому настрiй. Вони вiдпливли на середину рiчки. Прудка течiя зносила їх униз, i видко було, як тiкали вiд них бiлi береги з чорними вербами.
Соломiя не вiдривала очей вiд берега. Там над водою купка людей лагодилась сiдати в човен. Чи їх троє, чи четверо? - мучило Соломiю питання, i вона нiяк не могла порахувати. Вона бачила, як вони сiдали i як човен загойдався на водi, вiддiляючись вiд берега. Обидва човни сунулись по чорному дзеркалi i лишали за собою город. Турецький човен теж виплив на середину, певно, хотiв покористуватися силою течiї. Так вони плили далеко один вiд одного, не наближаючись до себе. Швидко город зовсiм закрився за прибережними вербами. Iван налiг тодi на весла, i його човен почав наганяти переднiй. Вже можна було розiбрати, що там сидiло четверо - двоє на веслах, а двоє - один проти одного. Соломiя впiзнала Остапа.
Треба його сповiстити.
- Оста-а-пе-е! - вигукнула вона на голос пiснi, i той музикальний вигук покотився помiж бiлими берегами, долинув до людини на передньому човнi i стрепенув нею.
- Оста-апе! - спiвала Соломiя.- Ми їдемо тебе визволяти!.. Iван б'є одного… я стрiляю другого, ти возьми собi третього…
Гарний сильний голос спiвав на водi, все наближаючись, все змiцнюючись, i турки заслухались. Вони не помiтили навiть, що просто на них летить човен i ось-ось стукнеться з їхнiм.
Соломiїн човен повернув боком i був усього на аршин вiд турецького, коли турки загалакали. Та було пiзно: човни черкнулися, загойдались, i саме тодi, як турки з лайкою нагнулися, щоб вiдiпхнутись, Iван пiдняв весло i з усiєї сили спустив його на червоний фез.
У той же мент мiж них блиснув пострiл i звилась хмарка диму.
- Алла! - скрикнули турки з несподiванки.
Одного душив Остап.
Той мент був таким блискавичним, що видався хвилиною. Iван, спустивши весло на голову турковi, пiдняв його знов i на хвилину закляк, дивлячись на розгойданий, стрибаючий по водi човен iз переляканими людьми. Соломiю крiзь серпанок диму опiк лютий погляд червоних очей, i їй здавалося, що вона стрiляє безперестанку, хоч могла вистрiлити лише раз.
Раптом Iван почув, що його впекло щось у живiт. Вiн машинально спустив весло на турка, але весло сковзнуло i випало йому з рук: червоний фез турка якось витягся перед очима, немов вирiс, вiдтак щез;
Iван розкинув руки, похитнувся, в головi мигнула
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дорогою ціною, Коцюбинський», після закриття браузера.