Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Дорогою ціною, Коцюбинський 📚 - Українською

Читати книгу - "Дорогою ціною, Коцюбинський"

233
0
18.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дорогою ціною" автора Коцюбинський. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18
Перейти на сторінку:
го­ло­вою:

- Мало…


- Бiльш не­ма… Отут усе, що роз­до­бу­ла…


- Ну, доб­ре… при­ходь за три днi… нi, кра­ще за тиж­день… мо­же, що ска­жу…


Соломiя щод­ня блу­ка­ла ко­ло ко­на­ку - ли­ха, розд­ра­то­ва­на, мов го­лод­на вов­чи­ця. Во­на не зна­ла, чо­го во­на ту­ди хо­дить, але щось нес­вi­до­мо тяг­ло її у той бiк. Во­на хо­ди­ла до вто­ми i мерз­ла. Мок­рий снiг, лег­ко па­да­ючи, як цвiт виш­нi вiд вiт­ру, ля­гав на зем­лю i за­си­пав Со­ло­мiю, але во­на не звер­та­ла на те ува­ги. Со­ло­мiя бу­ла пев­на, що не доз­во­лить пе­ре­вез­ти Ос­та­па за Ду­най. Як це ста­неться, що во­на зро­бить, во­на не зна­ла, але пев­нiсть у то­му зрос­та­ла в нiй з ко­ж­ним днем. Во­на лад­на пi­ти на ви­ди­му смерть, ко­ли цього тре­ба. Соло­мiя вi­ри­ла, що ста­неться якась нез­ви­чай­на по­дiя, якась не­вi­до­ма си­ла прий­де у пот­ре­бi на по­мiч, i та вi­ра бу­ла у неї та­кою мiц­ною, що Со­ло­мiя ки­ну­ла ро­бо­ту, не хо­тi­ла за­роб­ля­ти та скла­да­ти гро­шi, як пок­ла­ла спо­чат­ку. На­вi­що? I без то­го обiй­деться. Аби до­че­ка­ти­ся, що ска­же дра­го­ман.


Спокiйною, грiз­но-спо­кiй­ною прий­шла во­на в ко­нак у виз­на­че­ний дра­го­ма­ном день.


Вiн вий­шов до неї бай­ду­жий.


- Нiчого не бу­де… Вiд­ве­зуть… А що я дур­но не хо­чу твоїх гро­шей, то ска­жу то­бi, що по­ве­зуть йо­го по­завт­ра вран­цi… Як тiльки свi­не, при­ходь на бе­рег - по­ба­чиш чо­ло­вi­ка… От!..


Така ж спо­кiй­на, нi­чо­го не вiд­по­вiв­ши на­вiть, не­мов во­на дав­но по­го­ди­лась iз цим, по­ки­ну­ла Со­ло­мiя ко­нак.


"Вiдвезуть… вiд­ве­зуть… вiд­ве­зуть…" - сту­ка­ло щось мо­ло­т­ком в її го­ло­вi за кож­ним кро­ком, ко­ли во­на пос­пi­ша­ла­ся до Iва­на. Во­на заб­ра­ла Iва­на з гар­ма­на i вiд­ве­ла на­бiк.


- Вiдвезуть…- про­мо­ви­ла во­на, див­ля­чись на нього су­хи­ми очи­ма.


- Що вiд­ве­зуть?


- Остапа.


- Ну? Ко­ли?


- Позавтра… Ми йо­го вi­дiб'ємо…


- Хто - ми?


- Ви i я.


- Оце але! Оце ска­за­ли! Як же ми йо­го вi­дiб'ємо? Та­же йо­го тур­ки вез­ти­муть, гей! - на­ля­кав­ся Ко­ти­го­ро­шок.


Що тур­ки!.. Во­на має цi­лий план. Ду­же прос­тий план. Вiн дi­с­та­не со­бi i їй руш­ни­цi - ко­жен ру­мун їх має в ха­тi,- во­ни вий­дуть на бе­рег уран­цi, вiдв'яжуть чу­жий чо­вен i вип­ли­вуть на рiч­ку. Там во­ни че­ка­ти­муть, аж вез­ти­муть Ос­та­па, i на­па­дуть на тур­кiв. Ос­тап до­по­мо­же, ко­ли по­ба­чить їх… Що, вiн боїться? Вiн не хо­че виз­во­ли­ти то­ва­ри­ша, що ра­зом iз ним вiд­був да­ле­ку до­ро­гу, ра­зом їв i пив?.. Во­на так i зна­ла, що у сього пу­хи­ря з здо­ром тiльки й ста­ло смi­ли­вос­тi, щоб утек­ти вiд жiн­ки… Ось ко­ли во­на знай­шла йо­му цi­ну, зро­зу­мi­ла йо­го пiд­ле­щу­ван­ня. Обiй­деться без нього, во­на са­ма пот­ра­пить за­ги­ну­ти, ря­ту­ючи Ос­та­па… Та на про­щан­ня во­на на­га­дає йо­му йо­го жiн­ку i отут при лю­дях, на со­ром йо­му, вiд­луп­цює йо­го, як жи­ди Га­ма­на…


- А що ж бо ви… а якi ж бо ви… не­хай бог сох­ра­нить…- обо­ро­няв­ся на­ля­ка­ний Iван вiд нас­ту­па­ючої на нього Со­ло­мiї.- Та я з ва­ми хоч у пек­ло… Що ме­нi страш­но вми­ра­ти, чи що!.. Ко­ли ка­же­те по­завт­ра, про ме­не, й по­завт­ра… я го­то­вий, аби ви…- Iван був чер­во­ний, клi­пав очи­ма i бо­яз­ко пог­ля­дав на Со­ло­мiю.


Соломiя вi­дiй­шла, опам'ята­ла­ся. Во­ни по­ми­ри­лись i вже ти­хо, без свар­ки, умо­ви­лись, як i що. По­то­му ро­зiй­шлись.


На дру­гий день, тiльки по­ча­ло роз­вид­ню­ва­тись, Со­ло­мiя бу­ла вже на бе­ре­зi. Пов­на ущерть рiч­ка ле­жа­ла пе­ред нею по­мiж вкри­ти­ми снi­гом бе­ре­га­ми, як чор­на i ти­ха бе­зод­ня. Ту­ман уже пiд­няв­ся - i не­бо ста­ло сi­рим. В ти­хо­му й теп­ло­му по­вiт­рi чор­нi­ли при­бе­реж­нi вер­би i ля­га­ли чор­ни­ми тi­ня­ми на чор­но­му дзер­ка­лi рiч­ки; на­буб­ня­вi­лi мок­рi гiл­ляч­ки верб злег­ка ку­ри­лись, не­мов ди­ха­ли на хо­ло­дi.


Соломiя ди­ви­лась на го­род. Во­на че­ка­ла Iва­на. Нев­же вiн не прий­де?


Народу ще бу­ло ма­ло. Лиш де-не-де пе­ре­би­ра­лись че­рез грязьку ву­ли­цю зiг­ну­тi пi­шо­хо­ди. Та ось по­ка­за­лась ко­рот­ка i си­ва фi­гу­ра. Iван нiс на пле­чах вес­ла i ски­дав­ся на ри­бал­ку, що спо­кiй­но по­чи­нає ро­бо­чу дни­ну. Iван ски­нув вес­ла у пер­ший скраю чо­вен, ви­тяг iз-за па­зу­хи ста­рий ту­ре­ць­кий пiс­толь i по­дав Со­ло­мiї. Оце все, що вiн мiг роз­до­бу­ти.


- Набитий? - пос­пи­та­ла Со­ло­мiя, сi­да­ючи в чо­вен.


- Набитий,- сти­ха обiз­вав­ся Iван, вiд­пи­ха­ючись вiд бе­ре­га. Вiн був не­го­вiр­кий i по­важ­ний, на­че жа­ло­ба зи­мо­во­го кра­єви­ду змi­ни­ла йо­му наст­рiй. Во­ни вiдп­лив­ли на се­ре­ди­ну рiч­ки. Пруд­ка те­чiя зно­си­ла їх униз, i вид­ко бу­ло, як тi­ка­ли вiд них бi­лi бе­ре­ги з чор­ни­ми вер­ба­ми.


Соломiя не вiд­ри­ва­ла очей вiд бе­ре­га. Там над во­дою ку­п­ка лю­дей ла­го­ди­лась сi­да­ти в чо­вен. Чи їх троє, чи чет­ве­ро? - му­чи­ло Со­ло­мiю пи­тан­ня, i во­на нi­як не мог­ла по­ра­ху­ва­ти. Во­на ба­чи­ла, як во­ни сi­да­ли i як чо­вен за­гой­дав­ся на во­дi, вiд­дi­ля­ючись вiд бе­ре­га. Обид­ва чов­ни су­ну­лись по чор­но­му дзер­ка­лi i ли­ша­ли за со­бою го­род. Ту­рецький чо­вен теж вип­лив на се­ре­ди­ну, пев­но, хо­тiв по­ко­рис­ту­ва­ти­ся си­лою те­чiї. Так во­ни пли­ли да­ле­ко один вiд од­но­го, не наб­ли­жа­ючись до се­бе. Швид­ко го­род зов­сiм зак­рив­ся за при­бе­реж­ни­ми вер­ба­ми. Iван на­лiг то­дi на вес­ла, i йо­го чо­вен по­чав на­га­ня­ти пе­ред­нiй. Вже мож­на бу­ло ро­зiб­ра­ти, що там си­дi­ло чет­ве­ро - двоє на вес­лах, а двоє - один про­ти од­но­го. Со­ло­мiя впiз­на­ла Ос­та­па.


Треба йо­го спо­вiс­ти­ти.


- Оста-а-пе-е! - ви­гук­ну­ла во­на на го­лос пiс­нi, i той му­зи­кальний ви­гук по­ко­тив­ся по­мiж бi­ли­ми бе­ре­га­ми, до­ли­нув до лю­ди­ни на пе­редньому чов­нi i стре­пе­нув нею.


- Оста-апе! - спi­ва­ла Со­ло­мiя.- Ми їде­мо те­бе виз­во­ля­ти!.. Iван б'є од­но­го… я стрi­ляю дру­го­го, ти возьми со­бi третьо­го…


Гарний сильний го­лос спi­вав на во­дi, все наб­ли­жа­ючись, все змiц­ню­ючись, i тур­ки зас­лу­ха­лись. Во­ни не по­мi­ти­ли на­вiть, що прос­то на них ле­тить чо­вен i ось-ось стук­неться з їхнiм.


Соломiїн чо­вен по­вер­нув бо­ком i був усього на ар­шин вiд ту­рецько­го, ко­ли тур­ки за­га­ла­ка­ли. Та бу­ло пiз­но: чов­ни че­рк­ну­ли­ся, за­гой­да­лись, i са­ме то­дi, як тур­ки з лай­кою на­г­ну­ли­ся, щоб вi­дiпх­ну­тись, Iван пiд­няв вес­ло i з усiєї си­ли спус­тив йо­го на чер­во­ний фез.


У той же мент мiж них блис­нув пост­рiл i зви­лась хмар­ка ди­му.


- Алла! - скрик­ну­ли тур­ки з нес­по­дi­ван­ки.


Одного ду­шив Ос­тап.


Той мент був та­ким блис­ка­вич­ним, що ви­дав­ся хви­ли­ною. Iван, спус­тив­ши вес­ло на го­ло­ву тур­ко­вi, пiд­няв йо­го знов i на хви­ли­ну зак­ляк, див­ля­чись на роз­гой­да­ний, стри­ба­ючий по во­дi чо­вен iз пе­ре­ля­ка­ни­ми людьми. Со­ло­мiю крiзь сер­па­нок ди­му опiк лю­тий пог­ляд чер­во­них очей, i їй зда­ва­ло­ся, що во­на стрi­ляє без­пе­рес­тан­ку, хоч мог­ла вист­рi­ли­ти ли­ше раз.


Раптом Iван по­чув, що йо­го впек­ло щось у жи­вiт. Вiн ма­ши­нально спус­тив вес­ло на тур­ка, але вес­ло сковз­ну­ло i ви­па­ло йо­му з рук: чер­во­ний фез тур­ка якось ви­тяг­ся пе­ред очи­ма, не­мов ви­рiс, вiд­так щез;


Iван роз­ки­нув ру­ки, по­хит­нув­ся, в го­ло­вi миг­ну­ла

1 ... 17 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дорогою ціною, Коцюбинський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дорогою ціною, Коцюбинський"