Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Дорогою ціною, Коцюбинський 📚 - Українською

Читати книгу - "Дорогою ціною, Коцюбинський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дорогою ціною" автора Коцюбинський. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18
Перейти на сторінку:
свi­до­мiсть, що йо­му щось не­доб­ре.

- Ой бо­же ж мiй! - скрик­нув вiн рап­том i по­ле­тiв навз­на­ки в во­ду. Хиб­кий чо­вен наг­нувсь пiд ва­гою йо­го тi­ла i ви­ки­нув Со­ло­мiю. Льодо­ва во­да гол­ка­ми прой­шлась по Со­ло­мiїно­му тi­лу, сон щез i свi­до­мiсть ос­вi­жи­ла мо­зок. На­ма­га­ючись вхо­пи­тись за пе­ре­ки­ну­тий чо­вен, Со­ло­мiя по­ба­чи­ла, що Ос­тап б'ється в ру­ках двох тур­кiв, а тре­тiй - той са­мий, що був пiд Iва­но­вим вес­лом,- дер­жить у ру­ках ди­му­чу ще руш­ни­цю. Дов­гий чо­вен трi­павсь пе­ред її очи­ма на во­дi, як ве­ли­ка ри­ба.


Значить, нi во­на, нi Iван нi­ко­го не за­би­ли… Зна­чить - усе про­па­ло… Але їй не до то­го… Во­на чує, що мо­гут­ня те­чiя бе­ре її в свої обiй­ми, а чор­на гли­бiнь тяг­не її за но­ги. При­хо­дить смерть. Але во­на не дасться. Вона має сильнi ру­ки, а до бе­ре­га не­да­ле­ко. Во­на чує за со­бою якiсь кри­ки, Ос­та­пiв го­лос, та їй не до них. Во­на му­сить пос­пi­ша­ти­ся, по­ки не змерз­ло тi­ло… Ди­кi, нев­га­мов­нi си­ли жит­тя вста­ють, i пру­ться, i роз­пи­ра­ють гру­ди, зрос­та­ють у лю­тiсть… Усi си­ли до­бу­ти… всю теп­лу кров… усю во­лю… Ось ближ­че до бе­ре­га… Ось бе­рег вид­ко… а там так гар­но, там сон­це сяє, там зе­ле­но, там не­бо синє, там ра­дiсть, жит­тя… Ду­ша рветься до сон­ця, а тi­ло тяг­не до се­бе чор­на бе­зод­ня. Во­на око­вує йо­го за­лi­зом, об­вi­шує ка­мiн­ням, об­хоп­лює хо­лод­ни­ми ру­ка­ми… Все тяж­чим i тяж­чим стає во­но, все глиб­ше i глиб­ше пiр­нає у во­ду…


- Остапе!..- з роз­пу­кою кли­че ду­ша.


- Соломiє-є!..- до­но­ситься до неї крик сер­ця.


- Соломiє!..- чує во­на крiзь хо­лод­ну хви­лю, що б'є їй в очi, тор­кається чо­ла, розп­лу­тує ко­си…


Жовте, ка­ла­мут­не свiт­ло по­ти­ху ли­не до­го­ри… згад­ки жи­т­тя зай­ма­ються, як iск­ри, i гас­нуть, по­пе­лi­ють, як iск­ри…


По чор­нiй рiч­цi по­мiж бi­ли­ми бе­ре­га­ми пруд­ко пли­ве чо­вен, та­не вда­ли­нi i обер­тається в цят­ку… за ним не­се во­да дру­гий, по­рож­нiй, хлю­пає в йо­го бi­лi бо­ки i фар­бує їх у че­р­во­ний ко­лiр…


Тихо в по­вiт­рi…



***



Чимало во­ди утек­ло в Ду­наї з то­го ча­су. На ви­со­кiй бес­са­рабськiй по­ло­ви­нi, де удень ко­титься бруд­на хви­ля ове­чої ота­ри, а по но­чах сум­но гу­де вi­тер, стоїть оди­но­ко ви­со­кий пам'ятник, пос­тав­ле­ний на згад­ку роз­ли­ву людської кро­вi. Там ко­лись би­лись ту­рецькi яни­ча­ри з мос­ковським вiй­ськом.


Тьмяно свi­тяться вiк­на у ма­ленькiй ха­тин­цi, де сто­рож ва­рить со­бi убо­гу ве­че­рю. Ве­се­ло, з трiс­ком па­лає в пе­чi су­хий ко­миш i гу­го­тить у ко­ми­нi. В пе­чi щось булькає. Си­вий дiд грiє свою бо­ро­ду бi­ля вог­ню i слу­хає роз­мо­ву вiт­ру.


Що не ка­жiть, а вiн жи­вий, той вi­тер. Вiн ле­тить iз­да­ле­ку, по­над ти­хи­ми се­ла­ми i за­би­рає по до­ро­зi, вси­чує в се­бе i ти­шу се­ла, i кле­кiт мiс­та, шем­ран­ня тем­но­го лi­су, дзюр­чан­ня вод i дзвiн стиг­ло­го ко­ло­са. Вiн не­се в со­бi весь го­мiн зем­лi, вiд ти­хо-то бри­нiн­ня муш­ки до гур­ко­ту гро­му, вiд скри­то­го зiт­хан­ня сер­ця до кри­ку смер­тельної роз­пу­ки.


Треба тiльки умi­ти слу­ха­ти. А дiд нав­чив­ся. Дов­гi ро­ки са­мiт­но­го жит­тя се­ред роз­ло­гих прос­то­рiв, у цьому царст­вi вiт­ру, нав­чи­ли йо­го ро­зу­мi­ти таємну роз­мо­ву. Ось i те­пер при­но­сить йо­му той вiр­ний то­ва­риш уся­кi звiст­ки свi­ту i ки­дає, мов цiн­ний да­ру­нок, у ко­мин ха­тин­ки.


Дiд пiд­нi­має куд­ла­тi бро­ви i слу­хає. Йо­го мут­нi очi див­ляться в прос­тiр, а ус­мiш­ка роз­су­ває зморш­ки.


- Чую, чую…- шеп­че вiн i ви­хо­дить iз ха­ти. Тем­ря­ва i пу­ст­ка об­гор­та­ють йо­го. Вiн по­вер­тається у той бiк, де да­ле­ко, за се­ла­ми й ла­на­ми, пли­ве Ду­най,- i шеп­че:


- Знов ме­не кли­чеш, Со­ло­мiє? По­че­кай, швид­ко прий­ду, не за­ба­рю­ся вже…


А вi­тер гу­де, роз­вi­ває дi­до­вi бо­ро­ду i при­но­сить йо­му ти­хий, лед­ве чут­ний, мов iз дна Ду­наю, пок­лик:


- Оста-а-пе-е!..


- Отак во­на ме­не час­то кли­че,- опо­вi­дає дiд лю­дям, що iн­ко­ли за­хо­дять у сто­рож­ку.- Як тiльки вi­тер за­гу­де - так i кли­че до се­бе… то в ко­мин гук­не, то над­во­рi пок­ли­че… а ча­сом се­ред но­чi збу­дить… А не при­хо­дить, нi… Та й хва­ла бо­гу, бо зас­му­ти­лась би не­бiж­ка, ко­ли б про­чи­та­ла моє жи­т­тя, як во­но спи­са­не на спи­нi…


I Ос­тап охо­че пiд­нi­має со­роч­ку i по­ка­зує зба­са­ма­не­ний си­нiй хре­бет, де спи­са­на, як вiн ка­же, йо­го життєпись.


- Оце зза­ду пам'ятка вiд па­на, а спе­ре­ду, мiж реб­ра­ми, маю да­ру­нок вiд мос­ка­ля… кру­гом ла­та­ний… з тим i до бо­га пi­ду… До­ро­го зап­ла­тив я за во­лю, гiр­ку цi­ну дав… По­ло­ви­на ме­не ле­жить на днi Ду­наю, а дру­га че­кає й не до­че­ка­ється, ко­ли злу­читься з нею…



Листопад 1901 р.

1 ... 17 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дорогою ціною, Коцюбинський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дорогою ціною, Коцюбинський"