Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Неможливий романс, Мартіна Зоріна 📚 - Українською

Читати книгу - "Неможливий романс, Мартіна Зоріна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Неможливий романс" автора Мартіна Зоріна. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 88
Перейти на сторінку:
Розділ 8

/Челсі/

Можна прожити з людиною десять років й не пізнати її. А можна побачити лише раз й розпізнати в ній споріднену душу.

 

Я стояла перед величезним десятиповерховим будинком, й завзято натискала на кнопки на домофоні. Серце гулко вистукувало мелодію страху в душі, розливаючись по тілу солодкою отрутою збудження, котре досягло свого апогею ще в тому момент, коли Ярослав, нахабно та без дозволу, схопив мене на руки й притиснув до свого тіла.

«Хоч би Ліна була вдома!» — крутилося в думках, змушуючи нервово кусати губу.

До щему в грудях хотілося припинити ці тортури й обернувшись, з гордо піднятою головою глянути чоловікові у вічі та промовити своїм хтивим бажанням чітке «ні»! Хотілося та попри все, я не могла. І тому, наче справжня боягузка вистрибнула з машини й почимчикувала до під’їзду, ледь авто Ярослава в’їхало у двір.

Спину досі пропалював гіпнотизуючий погляд його чорних, наче ніч, очей. Важкий. Гарячий. Палкий. До мурашок на шкірі та трепету в тілі. Він заворожував, вабив та вибивав землю із-під ніг. Він полонив й затягував на свою темну сторону, торкаючись найпотаємніших струн душі.

— Тільки не обертайся! — пошепки твердила я, тицяючи пальцем на циферки, — Чому так довго?

З кожною секундою я втрачала надію на успіх й нервово кусала щоку зсередини. Подзвонити подрузі я не могла, а просити скористатися телефоном Ярослава не бажала. Ще кілька хвилин в компанії з ним і я просто задихнулася б від хвилювання.

Дорогою до помешкання подруги, я весь час дивилася у вікно, мнучи в руках край светру. Я розглядала місто, що потопало в краплях літного дощу, милуючись красою природнього явища. Блискавки, раз по раз, розрізали сірі небеса, розфарбовуючи їх в яскраво-жовтий та помаранчевий кольори. Гроза продовжувалася. І як виявилося, не тільки на вулиці, а й в моїй душі. Я відчувала дивні вібрації всередині. Й це ще більше бентежило мене.

Я затримувала подих щоразу, як наші погляди зустрічалися в дзеркалі дальнього виду. Ярослав просто дивився на мене, а мені здавалося, що роздягав поглядом, торкався кожної клітинки тіла й проникав в душу, залишаючись там гірким осадом печалі та нездійсненної мрії.

Звідкілясь взялось відчуття безвиході та смутку через те, що ми більше не побачимося. Що наша зустріч — така несподівана, ірраціональна та зовсім не потрібна зараз — щось надломила в мені й прошила серце гострою голкою божевілля. І це відчуття настільки сильно й глибоко проникло в мене, що роздирало на шматки мою свідомість. Хотілося закричати, дико й несамовито, випускаючи на волю всіх демонів. Спочатку моїх, а потім і його.

Хотілося переміститися в іншу реальність, туди, де ми — обоє вільні та незв’язані ані обітницями, ані обставинами — змогли б ближче та краще пізнати один одного. Туди, де наші думки, бажання та дії, незважаючи ні на що, могли бути виконані. А емоції — мали вихід.

Про таке, я могла лише мріяти. Адже нам — не можна нічого з того, що моя хвороблива уява намалювала собі. Це заборонений плід. Табу! І я це прекрасно усвідомлювала.

 Божевільний день! Скоріше б він закінчився й настав новий. Впевнена, що з черговим світанком, морок розвіється і я прийду до тями.

— Загубила ключі? — голос чоловіка змусив здригнутися й обернутися. Лишенько!

— Замок старий, заїдає.

В грудях нестерпно пекло, ніби там спалахнула пожежа чи відбулося виверження вулкану.

— Допомогти?

Тільки цього бракувало!

— Ні, дякую. Я впораюся сама.

Я намагалася бути стриманою, ввічливою й беземоційно відповідати на зовсім безневинні слова Ярослава. Та чомусь мене трусило від кожного його запитання. Навіть їдучи в авто я весь час мовчала, побоюючись розпочати з ним розмову й загубитися в мелодії його голосу.

— Впевнена? — Я почула, як шум мотору машини затих, а дверцята відкрилися.

Катастрофа!

Я жвавіше тицяла пальчиком, натискаючи на циферки. В голові набатом звучав крик про допомогу. Це в мені прокинулась маленька і налякана дівчинка Челсі й щодуху старалася врятувати мене ж від навіжених вчинків та думок, що заполонили свідомість.

Кроки ставали все чутнішими, а мій страх сильнішим й відчутнішим. Шкіра вмить стала «гусячою», а в горлі пересохло.

— Та-а-ак, — відповіла я, нарешті забігаючи в під’їзд, — Дякую за все. — На видиху вимовила й закрила двері майже перед самісіньким носом Ярослава.

Та його проникливий, злегка цупкий погляд переслідував мене до самого кінця.

Не пам’ятаю, як підіймалася на восьмий поверх, практично перестрибуючи сходинки. В скронях, неначе стукіт барабанів, лунав пульс. Серце тьохкало в грудях й щосили перекачувало отруєну дивними бажаннями кров. Моя голова йшла обертом й весь світ навколо падав у якусь прірву. Глибоку та бездонну. Я поняття не мала, що сьогодні трапилось зі мною та вияснювати це — не збиралася.

Нехай все те незвідане та незбагненне назавжди залишиться приємним спогадом про один скажений день із мого життя.

Подруга зустріла мене на порозі квартири в махровому халаті й з рушником на голові. Вона зіщулила очі й покривила губами, критично оцінюючи мій наряд. Чим ближче я підходила, тим сильніше Ліна супила брови.

— Не питай! — озвучила я перш ніж вона встигла відкрити рота.

Вручивши Ліні до рук мою сумку, я проскочила повз неї у глиб квартири.

Ступаючи босоніж по сходинках, я встигла добряче промерзнути й майже не відчувала ступні. Ноги ніби заніміли. Та й все тіло тремтіло, пронизане стужею.

Ліна закрила двері й послідувала за мною, кинувши мою сумку десь на тумбу.

— Я скористуюся твоєю ванною, добре? — На бігу скидаючи з себе мокрий одяг, мовила я.

Подруга кивнула й різко розвернувшись, зникла за дверима спальні. Повернулася вона кількома хвилинами пізніше, тримаючи в руках рушник та чистий одяг — безрозмірну футболку та шорти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 16 17 18 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Неможливий романс, Мартіна Зоріна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Неможливий романс, Мартіна Зоріна"