Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Ідучи двором, потім через сад – відьма зупинялася біля кущів з квітами, біля дерев, не забула про озеро – зупинялася і щось шепотіла, творячи навкруги павутиння чарівництва.

Її волосся  ніжною хмарою огортало обличчя, що здавалося дуже блідим у багрових променях світила, що от-от сховається за верхівками дерев. У широко відкритих очах палахкотіли смарагдові іскорки. Вона була надзвичайно гарна. Дика. Неприборкана.

Пильно, не блимаючи, стежили за чарівницею чужі очі, що немов палали у місячному сяйві. І щось закипало в могутніх грудях, якась солодка туга ворушилася в жорсткому серці воїна.

-Ця мавка буде моя, – билася скажена думка  в його скронях.

Але це вже зовсім інша історія.

Підпишіться на автора, щоб  не пропустити новинки!