Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Посол мертвих 📚 - Українською

Читати книгу - "Посол мертвих"

229
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Посол мертвих" автора Аскольд Мельничук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 58
Перейти на сторінку:
м’язи чистою дією. Хотів, аби його гнів навчився співати.

Ада розуміла: Львові бракує хоробрості дозволити синам любити його навіть тоді, коли він нічого не досяг. Водночас вона бачила, наскільки її чоловік перебуває в полоні обставин, як він не може не думати, що в цьому суспільстві всіх постійно між собою порівнюють і його невисокий статус — очевидний.

Але ніхто навіть не підозрював, що Львів страх перед невдачами окошиться на його синах свідомим заграванням саме з тим, від чого він намагався втекти.

Їхня кухня здавалася не більшою за комірчину, проте в ній стояли не лише холодильник, який гудів, ніби літак із пропелером, подвійна раковина та плитка «Sears», а й велика клишонога ванна, на яку Лев поклав зверху фанерку. Застелена червоно-білою цератою, вона правила Крукам за стіл. У кухні була ідеальна чистота: підлогу, раковину, стіни неначе щойно відмили до блиску, а вікно, якби не тріщина, здавалося би зробленим із пресованого повітря.

Ада завжди починала готуватися до обіду відразу після сніданку, наче боячись, що якщо вийде з кухні хоч на хвилину, то їжа кудись утече. Того ранку вона стояла біля раковини й різала цибулю, вкидаючи її у борщ, який кипів на бездоганно чистій плиті. На її вилицюватому обличчі тонкою сіткою проступав піт. В одній руці вона тримала ложку, в другій — мочалку.

Лев вирішив не йти на роботу. Він зателефонував до головного офісу за кілька хвилин до того і сказав, що хворий. День загрозливо навис над нею. Адріана терпіти не могла, коли він отак залишався вдома.

Здавалося, він занурився у свою газету, проте гортав її надто швидко. Потирав шию, на якій сиділа його провина, а транспорт за вікном несхвально гудів, дорікаючи йому за знехтувану відповідальність, і напруження в кімнаті так посилилося, що Ада, яка зазвичай вправно поводилася з ножем, раз-другий порізалась. Обидва рази стримала зойк. Хлопці пішли до школи кілька хвилин тому.

— Ти втратиш роботу, — нарешті промовила вона й одразу пожалкувала про це.

Цього вистачило.

— Що? — закричав Лев, моментально завівшись.

Він жбурнув газету вбік і важко пішов до плити.

— Що ти сказала?!

Його шкіра стала така сама червона, як її замащені буряком руки. Вона відчувала його кавовий віддих на шиї.

— Треба було тебе з хати вигнати! Я працюю. Шість днів на тиждень. Чоловікові потрібен відпочинок.

Вона ціла стиснулася, зібралася.

— Ти вдаєш, ніби маєш що робити. Скільки ти за день робиш — я би за годину переробив! — гарикнув він.

Урешті, відмовившись мовчати, вона розвернулася з ножем у руці й завдала удару у відповідь:

— Ти скиглій! Поглянь на Ігоря чи на Едуарда. Вони ховаються від роботи? Вони роблять те, що треба! — просичала вона.

Цього Лев не витримав і вдруге за той ранок підняв на неї руку.

Уночі, коли діти лягали спати, все було інакше.

У спальні панувала атмосфера храму, святого місця. Ада як могла прикрасила кімнату вишиваними фіранками, застелила комод вигадливо плетеною серветкою, що її купила в пані Думки на церковному базарі. На подвійному ліжку вистачало місця саме для двох — і, пересварившись, вони затишно вмощувалися поруч, наче протягом дня обмінювалися самими лише поцілунками.

Невдовзі Львова рука намацала її грудь — і жінка, зітхнувши, здалася.

Наприкінці ночі вона цілувала його і розповідала, як його кохає. Під час війни захищав її саме Лев. Саме Лев зробив те, що потрібно, щоби вони дісталися до Америки. Саме Лев знайшов цю квартиру, де в них нарешті з’явилася власна спальня — як колись була в неї у батьковому домі. Лев дав їй стабільність у світі, якому вона була більш байдужа, ніж погода.

Жалюзі від вітру постукували по підвіконню.

Кілька років Алекс приносив їй велику втіху. Він був мамин улюбленець, і його хвороба тільки загострила її розуміння сенсу життя. Вона безперестанку ніжно дивилася на синочка, обсипаючи його легкими поцілунками, схожими на дотики язика маленького мисливського собачки.

Син натомість був зачарований покійниками з Адріаниного роду. У дитинстві Алекс бачив їх так само виразно, як вона, — це її дуже дивувало, бо своїх дядьків і тіток він ніколи в житті не зустрічав. Міг бачити їх лише на фотографіях у дешевих рамках, які вкривали всі площини навколо, крім того місця, де стояла попільничка. Проте щойно, приміром, з’являлася Ніна, Алекс плескав у долоні, усміхався й показував на неї. Аді зігрівало серце таке підтвердження власних видінь. Смерть пов’язала їх зі самого початку. Завдяки його цікавості до її привидів ті й далі були живими для неї.

Підростаючи, він поступово втратив ці здатності, хоч Ада й надалі переконувала своїх синів: «Ось поглянь, це твоя тітонька». Або: «Чуєш, вітер промовляє ім’я твого брата?» Наполовину то була свідома поезія: Ада намагалася приручити химерний світ, який вибухав навколо неї. У містах дерева гинули, і вона боялася, що колись замість неба буде пластиковий купол. Але хай би що вона робила, однаково почувала, що сини стають їй чужими, що в її дім втручаються сили майже такі самі руйнівні, як і ті, з якими вона стиналася під час війни. Хоча вона й помічала існування такої дивовижної речі, як телебачення, та кілька років відмовлялася придбати додому телевізор. Попри протести синів, вона не змінювала свого рішення. Померлих було стільки, що вистачило б для компанії Алексові та Полу на ціле життя. Нестримні духи тіток і дядьків пурхали навколо них подібно до метеликів, навіть дерева та квіти гордо величалися як їхнє втілення, радо поєднуючи рослинне з людським. Телебачення відволікало б дітей, не давало б їм налаштуватися на частоту минулого — а ким будуть вони без цієї тяглості? Слабкими тінями скороминущих жадань і примх.

Коли померлі поступово зникали з ока, їхнє місце заповнювали події в Америці. А як же інакше? Хто міг б цього уникнути? Убивство Кеннеді — на думку Льва, від рук бандитів; марші за громадянські права, всі ці змарновані життя, війна у В’єтнамі, запуск ракет у космос — здавалось, усе важливе у світі відбувалось або в Америці, або через неї. Якщо воно не відбувалося тут — то все одно що не відбувалось узагалі.

На жаль, Ада нагромадила двадцять років споминів з іншої країни, повної інших людей та будівель, і все те було таке саме справжнє, як і це, що оточувало її тепер, і пам’ять накладалася на обличчя, які вона зустрічала на вулиці, тож їй доводилося стримуватись, аби не помахати людині, котра раптом здалася знайомою: колишнім

1 ... 16 17 18 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Посол мертвих», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Посол мертвих"