Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Незнайомка з Вілдфел-Холу 📚 - Українською

Читати книгу - "Незнайомка з Вілдфел-Холу"

1 957
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Незнайомка з Вілдфел-Холу" автора Енн Бронте. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Незнайомка з Вілдфел-Холу» була написана автором - Енн Бронте, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Незнайомка з Вілдфел-Холу" в соціальних мережах: 

Загадкова молода удова Гелена Грем, щойно з’явившись у занедбаному, напіврозваленому старовинному маєтку Вілдфел-Хол, полонила уяву всіх сусідів. Як наважилася самотня жінка оселитися серед руїн, якнайдалі від людського ока? Чому вона так наполегливо уникає світського товариства? Які гріхи минулого приховує вона?… Пліткам і чуткам немає кінця-краю, проте найдужче непокоїть таємниця удови юного Гілберта Маркгама, який закохався в Гелену з першого погляду. Й ось одного разу до рук Гілберта потрапляє щоденник Гелени Грем…
Усі права застережені. Жодну частину цієї публікації не можна відтворювати, зберігати в системі пошуку інформації чи передавати в будь-якій формі будь-яким способом – електронним, механічним, ксерокопіюванням або іншим способом – без попереднього письмового дозволу власника.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 117
Перейти на сторінку:

Анна Бронте

Незнайомка з Вілдфел-Холу

Розділ I

Ти маєш повернутися зі мною в осінь 1827 року.

Мій батько, як ти знаєш, був кимсь на кшталт шляхетного фермера в графстві N, і з його волі я став наступником у цьому тихому ділі, хоча й не дуже охоче. Амбітність-бо закликала мене до вищої мети, а зарозумілість запевняла: я закопую свій талант у землю і, як то кажуть, ховаю свічку під посудиною. Моя мати робила все, аби переконати мене: я здатний до великих досягнень; але батько, який вважав амбіцію найпевнішим шляхом до руїни, а переміни – ще одним словом, котре означає нищення, не бажав нічого слухати. Він на смертному ложі напучував мене, щоб я в доброму давньому дусі наслідував його, а також його батька, і нехай моєю найвищою метою буде чесно ходити по землі, не озираючись ні ліворуч, ні праворуч, і передати батьківські акри своїм дітям у принаймні такому ж процвітаючому стані, в якому він залишив їх мені.

Гаразд! Чесний і працьовитий фермер є одним із найкорисніших членів суспільства; і якщо я присвячу свої таланти розвитку ферми та поліпшенню сільського господарства в цілому, то в такий спосіб допоможу не тільки родичам, а й, до певної міри, всьому людству… тож і проживу недаремно…

Такими роздумами я намагався втішити себе, насилу сунучи з поля додому одного холодного, вогкого й похмурого вечора десь наприкінці жовтня. Але відблиск яскраво-червоного вогню у вікні вітальні поліпшив мій настрій і став більшим докором за моє невдячне ремствування, ніж усі мудрі роздуми та гарні рішення, що їх здужав сформулювати мій здоровий глузд Адже був я ще молодий тоді, мав усього двадцять чотири роки – і ще й наполовину не опанував собою, як тепер.

Хай там як, до цієї гавані блаженства не можна було заходити, поки я не поміняю брудні черевики на чисте взуття, а грубий сюртук на пристойне пальто, і не зроблю себе загалом презентантабельним для порядного світського товариства; бо моя мати, за всієї своєї доброти, була вельми вибаглива щодо певних речей.

Підіймаючись до своєї кімнати, я зустрівся на сходах із меткою, гарненькою дівчиною дев’ятнадцяти років, з охайною присадкуватою фігурою, круглим личком, яскравими квітучими щоками, лискучими, зібраними у пучок кучерями, і маленькими веселими карими оченятами. Немає потреби казати тобі, що це була моя сестра Роза. Вона й досі, я знаю, є гожою матроною і, звісно ж, не менш привабливою – на твій погляд – ніж того щасливого дня, коли ти вперше побачив її. Тоді нічого не підказувало мені, що за кілька років вона стане дружиною невідомого мені чоловіка, котрому надалі судилося стати моїм найближчим другом, – ближчим, ніж коли-небудь була вона сама, сердечнішим, ніж той невихований сімнадцятирічний парубійко, який схопив мене у коридорі за комір, коли я спускався, і так пхнув, що я майже втратив рівновагу, – за своє зухвальство він отримав добрячий удар по голові, що аж луною відгукнувся в ній, та від тієї покари голова не дістала ніяких поважних ушкоджень, бо тупа була, наче валянок, та ще й увінчана копицею коротких рудуватих кучерів, які моя матуся називала золотаво-каштановими.

Увійшовши до вітальні, ми застали її в фотелі біля коминка з плетінням у руках, до якого вона полюбляла братися, коли їй більше не було чого робити. Вона гарненько вимела коминок і розклала яскравий палахкий вогонь, щоб нас прийняти; слуга щойно приніс чайну тацю; а Роза діставала цукорницю і чайну скриньку з буфета з чорного дуба, що сяяв у веселих сутінках вітальні, мов поліроване ебенове дерево.

– Добре! А ось і вони обоє! – вигукнула моя мати, озирнувшись на нас і не сповільнюючи мигтіння своїх спритних пальців і сяйливих шпиць. – А тепер зачиніть двері та підходьте до вогню, поки Роза подасть чай; я певна, що ви вмираєте від голоду, – і розкажіть мені, чим займалися весь день, – мені подобається знати, що робили мої діти.

– Я об’їжджав сірого лошака й керував заразом оранкою стерні, бо погоничеві бракувало тями для цього діла; заодно я розробляв план із ефективного осушення лук.

– Ох ти ж, мій хоробрий хлопчику! А ти, Фергусе, що робив?

– Полював на борсуків.

І він почав змальовувати своє полювання та доблесть, яку виявив борсук і його собаки; мати вдавала, що слухає його, а сама дивилась на його натхненне обличчя із захватом, який, на мою думку, взагалі не відповідав темі цієї розмови.

– Час вже тобі вдатися до чогось іншого, Фергусе, – сказав я, щойно коротка пауза в його розповіді дозволила мені вставити слово.

– А до чого я можу вдатися? – відповів він. – Моя мати не дозволить мені стати моряком чи вступити до армії; а я не маю наміру займатися нічим іншим – хіба що набридати вам настільки, щоб ви врешті були вдячні за можливість позбутися мене на будь-яких умовах.

Мати погладила його жорсткі короткі кучері. Він ще трохи побурчав, намагаючись прибрати насупленого вигляду, а потім ми всі зайняли свої місця за столом, послухавшись Розиної вимоги, яку вона повторила вже втретє.

– А зараз беріть свій чай, – сказала вона, – і я розповім вам, чим займалася я. Я була з візитом у Вілсонів; і страшенно шкода, Гілберте, що ти не поїхав зі мною, бо там була Еліза Мілворд!

– Та ну! І що з нею?

– О нічого! Я не збираюся розповідати тобі про неї, скажу лишень, що це гарнюня смішна крихітка, тож варто було б якось запросити її до нас.

– Ну, ну, люба моя! Твій брат так не гадає! – щиро промовила моя мати, звівши вгору пальця.

– Ну, – провадила Роза, – я збираюся розповісти вам важливу новину, яку там почула, – мені аж не тямиться від неї. Як відомо, місяць тому подейкували, ніби хтось збирається придбати Вілдфел-Хол – і що ви думаєте? В ньому вже понад тиждень хтось живе! А ми й не знали!

– Неможливо! – скрикнула моя мати. – Безглуздо! – вигукнув Фергус.

– Але це так! І мешкає там самотня леді!

– Господи, люба моя! Таж помістя геть зруйноване!

– Вона обладнала дві чи три кімнати й живе самотою, якщо не рахувати служниці!

– Ото лихо! А я гадав, що вона відьма! – зауважив Фергус, відрізуючи собі шмат бутерброда з дюйм завтовшки.

– Нісенітниця, Фергусе! Хіба же не дивно це, мамо?

– Дивно! Я насилу можу повірити.

– Але мусиш вірити, бо Джейн Вілсон бачила її. Вона ходила зі своєю матір’ю, яка, звісно, коли

1 2 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незнайомка з Вілдфел-Холу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Незнайомка з Вілдфел-Холу"