Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"

зауважили. Хижа була скромних розмірів, із гострим селянським дашком, а щось інше годі було розгледіти, адже її зусібіч обнесли на п’ять футів землею, ніби то й не хатинка, а компостна купа. Найкраще в ній було зроблено дах, хоча він і вигнувся, крихкий, на сонці. Порога не було, щоб кури вільно снували під дошкою, що правила за двері. Місіс К. вийшла до дверей і запросила мене оглянути хижу зсередини. Від мого наближення кури сипнули в дім. Всередині стояли сутінки, а підлога була здебільшого земляна — липка, вогка, нездорова; лише подекуди виднілися дошки, яких не вдасться звідти забрати. Жінка запалила лампу, щоб зсередини показати мені стелю та стіни, а також дерев'яну підлогу під ліжком, і попередила, щоб я не провалився в льох — таку собі вигрібну яму два фути завглибшки. За її словами, «над головою добрі дошки, повсюди добрі дошки, вікно добре». Воно було на дві шиби, але одну нещодавно вибила кішка. Була там грубка, ліжко, лава, немовля, яке там і народилося, шовкова парасолька, дзеркало в золоченій рамі й новий патентований млинок для кави, прибитий до дубової дошки; та й усе. Ми швидко домовилися про ціну, адже тоді вже повернувся Джеймс. Домовилися, що я ввечері заплачу чотири долари й двадцять п'ять центів, а вони виселяться завтра о п'ятій ранку, не перепродавши хижі нікому іншому: я вступав у право власності о шостій. Варто, сказав господар, прийти зранечку, щоб не застати землевласника, який щось бурчить, цілковито несправедливо, про ренту за землю і плату за пальне. Джеймс запевнив мене, що жодних інших боргів на цьому домі не висить. О шостій ранку ми з його родиною розминулися на дорозі. Все їхнє майно — ліжко, млинок для кави, дзеркало й кури — вмістилося в один великий віз, і тільки кішка втекла в ліси і стала дикою кішкою, але, як я довідався згодом, потрапила в пастку на бабака і стала мертвою кішкою.

Я розібрав хижу того ж ранку, повитягувавши цвяхи, й перевіз маленькою грабаркою до ставка, де й порозкладав дошки на траві, щоб сонце знову їх вибілило і вирівняло. Доки я возив своє майно лісовою стежкою, мені підспівував ранній дрізд. Хлопчина на ім’я Патрик зрадив свого земляка-ірландця Силі й доніс мені, що доки я перевозив дошки, той забрав собі всі добрі прямі цвяхи, які ще надавалися для використання. Коли я повернувся, той невинно стояв, ніби щойно прокинувся, й тішився весняним думкам, і дивився на мою біду. «Роботи катма», — сказав він. Він був за глядачів і поміг перетворити цю позірно незначну подію на чин, співмірний із викраденням троянських богів.

На південному схилі пагорба я викопав льох у піску, шість футів завдовжки й завширшки, сім завглибшки, щоб картопля не померзла навіть у найлютіші морози. Для того довелося розчистити низьку рослинність, а також коріння сумаху й ожини. Стіни я лишив похилими й не став мурувати — сонце на них не світило, от пісок і не обсипався. На це пішло якісь дві години роботи. Побудова льоху подарувала мені особливу втіху, адже майже в усіх широтах люди вкопуються в землю, щоб забезпечити постійну температуру. Навіть під найпишнішими будинками в місті є льох, де зберігають коріння, мов у давнину, і ще довго після того, як надбудова зникне, заглибина в землі нагадуватиме про неї нащадкам. Дім — досі такий собі поріжок при вході в нору.

Аж нарешті на початку травня я поставив дім. Мені допомогли знайомі — радше щоб зав'язати добросусідські стосунки, ніж із великої потреби. Ніхто не мав таких добрих помічників, як я[105]. Я вірю, що з часом вони зведуть і значно величніші споруди. Я вселився у свій дім четвертого липня, щойно всі дошки й дах стали на місце. Загострені краї дощок заходили один на одного, тож геть не пропускали дощу, але перш ніж покласти дах, в одному кутку я заклав основу димаря, власноруч навозивши від ставка дві тачки каміння. Димар я звів восени, коли ще не було потреби в багатті, але вже після того, як розпушив землю під грядки; а в межичассі готував просто неба, рано-вранці: мені досі здається, що це зручніший і приємніший спосіб готувати їжу, ніж заведений у нас. Якщо злива починалася до того, як я встигав випекти хліб, я накривав багаття кількома дошками й ховався під них, і кілька годин любісінько спостерігав, як підходить буханець. У ті дні, коли я чимало трудився руками, багато читати не випадало, але кожен клапоть паперу, знайдений на землі, будь-яка обгортка чи скатертина дарували мені не менше втіхи, ніж «Іліада», і слугували тому ж завданню.

*

Будувати дім слід осмисленіше, ніж це робив я: скажімо, слід враховувати, для чого потрібні двері, вікна, льох і горище. Можливо, не варто навіть братися до будівництва, доки не зрозумієш, для чого воно потрібне, крім задоволення тимчасових потреб. Дім, який людина будує сама, мусить так само відповідати її потребам, як гніздо, яке в'є пташина. Хтозна, який поетичний хист виробився б у цілого людства, якби кожен власноруч будував собі житло й чесно добував собі й своїй родині просту їжу — врешті, ціла пташина порода співає за роботою. Проте, на лихо, ми, як вашери й зозулі, відкладаємо яйця в чужі гнізда; скрекіт і немелодійні крики цих птахів не тішать слуху жодного мандрівника. Невже ми навіки зречемося радості будівництва, залишивши її теслям? Яке місце посідає архітектура в досвіді людських мас? Я в житті не бачив простішого і природнішого людського заняття, ніж будувати собі дім. Ми — частина громади. Згідно з давнім прислів'ям, дев'ять шевців роблять людину, але не тільки швець — одна дев'ята людини, а й проповідник, і купець, і фермер. Коли настане кінець поділу праці? І яка його мета? Безперечно, інший може про мене подбати, але навряд чи це підстава самому не дбати про себе.

Справді, є в цій країні люди, що звуться архітекторами, і я чув, що один із них[106] навіть плекає думку, наче архітектурні оздоби мусять містити в собі зерно істини й необхідності, а отже, краси. Може, для нього це й одкровення, але, як про мене, йдеться про звичайне дилетантство. Цей сентиментальний реформатор архітектури почав із карнизів, а не з фундаменту. Його цікавить, як вкласти в оздоби істину, мов мигдаль чи кмин у зацукровану сливку (хоча я й дотримуюся думки, що мигдаль корисніший без цукру), але не цікавить, як мешканцю зводити собі житло відповідно до