Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

Несповна розуму, сусідка моєї помічниці підстрибує, від чого клаптик рожевої тканини на її грудях піднімається вище. При цьому вона голосно верещить, як радіє, що зможе мене пригощати і проводити разом час.

А як я цьому радію... Господи, ну чому зі мною твориться чергова дупа?

Більше ніж упевнений, дивакувата подружка подавала сигнали Вікторії. Так і тягне полізти за нею під ліжко, дістати або зробити щось інше... Стоп, досить. Не за тим я сюди з хворою головою добирався через все місто.

Іду за гучною і балакучою дівчиною на кухню. Хотів запитати, де саме кухня? Поки ми в комірчину прийшли з холодильником і пічкою. Потім дійшло, що це і є у них кухня. Тепер завдання поміститися на хлипкому табуреті, коли над головою висить шафка, зачіпаючи мій лоб.

От дідько. Чудово ж розпочався мій вихідний після корпоративу.

- Вам чайку? - солоденьким голоском пропонує сусідка, і повертається до мене боком, піднімаючи стегно. Нічого не зрозумів, ну нехай краще чай.

- Можна. То ти кажеш, що Віка поїхала? Виходить, кинула тебе одну за квартиру платити? - для підтримки розмови закидаю вудку.

Спостерігати за тим, як намагається мене спокусити дівчина, ніколи. Набираю в телефоні завдання для водія. Він швидко сюди добереться, і так відчуваю, зможе допомогти.

Тим часом сусідка торохтить:

- Уявляєте? Вона мені сказала: “Марино, більше нічого не хочу. Бос жахливий дістався, хлопець зрозумів, яка я дурна, і кинув. Краще поїду, не тримає мене нічого”.

- Так вже й дурна? - хмикаю я, продовжуючи вести листування.

- Я вам більше по секрету скажу, - сусідка переходить на шепіт, що дивно, якщо ми в квартирі одні. - Віка тільки на вигляд хороша, насправді та ще стерво. Ну мені більше нема з ким жити, жила з нею. А я ніколи не пропускала роботу, завжди на все готова заради вас. Це я про роботу.

Цікаво вона говорить про роботу, в той час як облизує губи і лягає об'ємними грудьми на стіл. Посуваю до себе вафлі, поки не розчавила.

- З Вікою не так, вона вас могла підвести або чимось нашкодити. Напевно не знаю, але раптом її хлопець кинув недарма? Він же міг зрозуміти, що на неї не можна покластися. А на мене можна, на мене хоч зараз!

- Угу, розумію, - киваю на все.

В руках тримаю чашку з гарячим чаєм. Сподіваюся, допоможе. Ще трохи й Марина приступить до доказів, як вона на мене або під мене «покластися» зібралася. Голодну дівчину зупинити нелегко, тим паче навіжену.

Водій відписався, що на місці.

У мене два варіанти пограти в хованки з Вікторією. В обох я планую виграти. Хоче гратися, ну добре, будь ласка. Щоправда, недовго їй залишилося.

Але сталеву витримку помічниці не можна знімати з рахунків. Як таку божевільну сусідку можна терпіти? У мене вже почався нервовий тик від її дурної балаканини і різнокольорових очей.

Пишу водієві, що чекаємо ще десять хвилин і переходимо до другого варіанту. Більше я просто не витримаю. Навязливі духи Марини навіть у чай і вафлі вбралися.

Засікаю час. Вже зовсім скоро ми з втекачкою зустрінемося.

***

Продовження є, гортайте далі:))