Читати книгу - "Американські боги"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тінь узяв напій і покрокував із незнайомцем уздовж маленького коричневого коридорчика. Будівля, у якій вони перебували, була в колоніальному стилі, тож через глинобитний коридор вони пройшли у відкритий внутрішній дворик, а з нього — у наступний коридор. Сонце безжально заливало світлом клумби навколо ставочків і фонтани.
— Він також може бути ворогом, якого ти ще не зустрів, — відповів Тінь.
— Дуже похмурий світогляд, Тіне.
Тінь відпив зі свого бокалу. То було терпке червоне вино.
— Я пережив кілька дуже похмурих місяців, — процідив він. — Чи навіть кілька похмурих років.
Незнайомець був струнким, засмаглим, середнього зросту, він позирав на Тінь із лагідною співчутливою усмішкою.
— Як там іде чування, Тіне?
— Дерево? — він і забув, що зараз висить на сріблястому дереві. Цікаво, що ж іще він забув? — Боляче.
— Інколи страждання очищує, — промовив його співбесідник. Його одяг був простим, але недешевим. — Воно може звільняти.
— Ще воно може накрити все мідним тазом.
Незнайомець провів Тінь до просторого офісу. Втім, письмового столу там не було.
— Чи думав ти колись, що значить бути богом? — запитав господар. Він носив бороду і бейсболку. — Це значить проміняти своє смертне буття на можливість стати мемом: тим, що вічно житиме у людській свідомості. Ніби мелодія колискової. Це значить, що кожен може відтворити тебе у своїй голові. Ти вже заледве маєш самість. Натомість ти складаєшся із тисяч іпостасей того, чим ти маєш бути на потребу людей. І кожен хоче від тебе чогось свого. Нічого певного, нічого сталого.
Тінь вмостився у зручному шкіряному кріслі коло вікна. Незнайомець сів на величезний диван.
— Нічогенька у тебе тут оселя, — промовив Тінь.
— Дякую. А тепер по-чесному — як тобі вино?
Тінь завагався.
— Боюся, кислувате.
— Вибачай. Вічна проблема із вином. Нормальне я можу зробити заввиграшки, але добре, не кажучи вже про чудове вино... ну, тут треба підходяща погода, кислотність ґрунту, кількість опадів, навіть те, на якій стороні пагорба росте лоза, важить. І я навіть не буду заводитися про збір винограду...
— Воно хороше, правда, — запевнив Тінь і влив у себе решту бокалу за один довгий ковток. Він міг відчувати, як напій обпікає порожній шлунок, як перші бульбашки сп’яніння б’ють у голову.
— І уся ця ситуація зі старими богами, новими богами, — раптом завів його самопроголошений друг. — Якби мене хто спитав, я вітаю нових богів. Хай будуть. Бог вогнепальної зброї. Бог бомб. Усі ці боги невігластва і нетерпимості, сваволі, дурості і провини. Усієї фігні, якою вони випробовують моє терпіння і доводять до краю. Це знімає немаленький такий тягар з моїх плечей... — зітхнув він.
— Але ти маєш такий успіх, — здивувався Тінь. — Глянь лише на це місце.
Він обвів жестом полотна на стінах, паркетну підлогу, фонтан у внутрішньому дворику позад них.
Його друг кивнув.
— За це треба платити, — промовив він. — Як я й сказав. Ти мусиш бути чим завгодно для кожного з них. Досить швидко розтягуєшся настільки сильно, що втрачаєш бодай якусь щільність. Це недобре.
Простягнув зашкарублу долоню — пальці були помережані старими шрамами — і потис Тіневу руку.
— Я знаю, знаю. Синиця в руках. Бути вдячним за те, що маю. Зокрема, за можливість знайти час отак просто з тобою зустрітися і поговорити. Чудово, коли маєш змогу таке робити. Справді чудово. Більше ми не незнайомці.
— Більше ні. Я просто друг, якого ти ще не зустрів, — відповів Тінь.
— А ти жартівник, — посміхнувся бородань.
Рататоск, рататоск, заверещала білка над Тіневим вухом. Він досі міг відчувати гіркуватий присмак вина у роті і в горлянці. Майже стемніло.
Американські боги
Три роки за ґратами Тінь терпляче чекав тієї чудової днини, коли зможе повернутись до Іґл-Пойнта в Індіані. Його більше не лякав завтрашній день, адже все, чого він бажав, — це розпочати нове життя поряд із коханою дружиною Лорою. Однак за кілька днів до того, як Тінь мав вийти на свободу, Лора гине в автомобільній катастрофі. Тепер у нього немає майбутнього і ніщо не пов’язує з минулим. Тому Тінь погоджується працювати на загадкового незнайомця, пройдисвіта на ім’я пан Середа, якого зустрічає дорогою додому.
Ніл Ґейман — письменник, включений New York Times до списку авторів найбільш продаваних книг. Його твори: романи «Небудь-де», «Зоряний пил», «Кораліна», «Дітлахи Анансі» і «Книга кладовища», серія графічних романів «Пісочний чоловік», збірка оповідань «Дим і дзеркала», «Крихкі речі» і «М означає „магічний“». Ніл Ґейман також є співавтором (спільно з Террі Пратчеттом) роману «Добрі передвісники» і співредактором (з Елом Саррантоніо) антології художньої прози «Історії». Ґейман — володар численних літературних відзнак: премії Г’юґо, премії Брема Стокера, Всесвітньої премії фентезі та Медалі Джона Ньюберрі. Ніл Ґейман народився у Британії, але зараз живе у Сполучених Штатах.
«Хитромудрі, подеколи кумедні, часто страхітливі, постійні в своїй мінливості, провокативні... „Американські боги“ сповнені таємниць і чарівних видінь», — USA Today.
«Поєднання таємничості, сатири, сексуальності, жаху та поетичної прози — ось що змушує читачів „Американських богів“ гортати і гортати сторінки», — Washington Роst.
«Провокативно, але захопливо... Ґейман застосував свої глибокі знання міфології, сплівши з неї справді довершений задум», — Entertainment Weekly.
Примітки
1
Почитати блог Ніла Ґеймана можна за посиланням journal.neilgaiman.com (Тут і далі прим, пер.).
2
У пер. О. Мокровольського.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американські боги», після закриття браузера.