Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

— До вас?

— До нас, до більшовиків, або до лівого крила Російської соціал-демократичної робітничої партії.

— Я взагалі-то в охранці працював.

— Знаю. І тепер розумію, як важко було нашим товаришам у Києві, коли проти них діяли ви. Але то було давно. Зараз мало хто пам’ятає, що ви з охранки, зараз ви — найкращий сищик імперії, зірка книжок і журналів.

— Радше колишня зірка, війна відволікла читачів від моєї персони.

— Іване Карповичу, вас дуже добре знають. Але я запрошую вас, зважаючи не на відомість, а на здібності. Нам потрібен такий боєць, як ви, Іване Карповичу.

— Помилуйте, але навіщо мені з вами сплутуватися?

— Бо за нами майбутнє, Іване Карповичу.

— За вами?

— За нами, за нами. Я бачу вашу іронічну посмішку. Так, зараз ми ще далекі від влади, яку захопив Тимчасовий уряд. Але він же недарма Тимчасовий. Кілька місяців, максимум рік, — і його знесе хвиля народного гніву, яку очолимо ми, більшовики. Ми, бо наша політична сила найбільш організована та рішуча. Всі інші — просто тюхтії порівняно з нами! Тюхтії! У них немає кадрів, немає потрібного рівня дисципліни, немає організації й немає керманичів, здатних на великі зміни. Ми, Іване Карповичу, переможці, майбутнє за нами. Єднайтеся з нами, й це майбутнє буде вашим.

— У мене зараз інші плани.

— Я не кажу зараз. Просто зараз. Місяць-два у вас є, щоб подумати. Ми ведемо дуже активну роботу в Росії. Країна швидко змінюється. Так швидко, що випереджає наші найсміливіші прогнози! Ми чекали, що зможемо повалити самодержавство років за десять, а ось уже царя скинуто! Тимчасовому уряду залишилися місяці, після чого ми візьмемо владу. І ті, хто буде з нами, матимуть майбутнє, а тих, хто буде проти нас, знищать. Я не погрожую, Іване Карповичу, я знаю, що вас не залякати. Але просто подумайте. Величезні зміни вже почалися. Вода закрутилася зі страшною швидкістю, і життєво важливо пристати до правильного берега, який дасть прихисток. Майбутнє за більшовиками, Іване Карповичу, бо ми — кращі, сильніші та рішучіші. Ми візьмемо владу. А ви подумайте. Якщо вирішите бути з нами, ми з великою радістю приймемо вас до своїх лав.

Він говорив упевнено і, здається, вірив сам собі. Я кивнув.

— Я не хочу...

— Іване Карповичу, не треба нічого говорити зараз. Просто подумайте. Після того, як зробите свої справи, вирішите. А зараз поспішати не треба. — Котомкін поплескав мене по плечу і відійшов.

За кілька хвилин прийшов Сільванський. Попросив відійти з ним на корму.

— Іване Карповичу, у мене до вас серйозна розмова.

— Яка саме?

— Від імені Тимчасового уряду я хотів би запропонувати вам роботу.

— Я не працюю на уряд, тільки сам на себе.

— Іване Карповичу, йдеться про порятунок Росії. У нашої країни, що скинула кайдани самодержавства, зараз дуже багато ворогів. З одного боку — монархісти, які мріють повернути до влади царя, з іншого, — радикальні елементи, які...

— Мене це не хвилює.

— Іване Карповичу, я розумію, що у вас могла сформуватися деяка неприязнь до влади у Петрограді, бо ж та влада заподіяла вам досить багато неприємностей. Але це були ваші вороги при дворі. Тимчасовий уряд дуже цінує вас і закликає приєднатися, бо зараз ідеться про порятунок Росії!

— Слухайте, я сищик, я розслідую злочини, а не рятую Росію.

— Іване Карповичу, ви для нас дуже важливі. Особливо зважаючи на події у малоросійських губерніях.

— А які там події? — здивувався я, бо там завжди було тихо і мирно.

— Досить тривожні. Підняли голову деякі елементи, які мріють про розпад нашої країни й навіть ведуть за це свою агітацію.

— Який іще розпад? — не второпав я.

— Ви що, зовсім не стежили за політикою? Ну, хоч про Центральну Раду чули?

— Ні, а що за рада така?

— Ну як же так, Іване Карповичу! Ви що, газет не читаєте?

— Я справи розслідував, не до газет мені було. То що за рада така?

— Зібралися різноманітні горлохвати з мазепинців і починають говорити про так звану Україну. Мовляв, малоросійські губернії мусять отримати певну автономію, мовну та церковну. Але це ж тільки перші кроки, далі вони залюбки підуть на те, щоб по-живому вирвати малоросійські губернії з Росії! Цю Центральну Раду фінансують німці, як, до речі, і більшовиків. Німці радо підтримують усіх ворогів Росії. Внутрішніх ворогів.

— Я тут до чого?

— Іване Карповичу, ви досить відома та впливова людина. До того ж ви з Малоросії. І ваша позиція, ваша думка відіграватимуть важливу роль у збережені єдності Росії. Ви мусите...

— Я нічого не мушу!

— Ну добре, ми були б дуже вдячні, якби ви викрили німецьке коріння цієї Центральної Ради, вказали на шкідливість і непотрібність будь-якої автономії для малоросійських губерній, бо ми ж народ одного коріння! Руські люди!