Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Чигиринський сотник 📚 - Українською

Читати книгу - "Чигиринський сотник"

606
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чигиринський сотник" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 169 170 171 ... 179
Перейти на сторінку:
із Київа вертався. Угледів він Михася і зрадів страшенно.

— Живий, — каже, — живий, халамиднику! А я боявся, що вража сила тебе загарбає…

— Та се хитрий козак — ти його в мішок, а він дірою! — каже Обух.

— А що ж пекельники тії, що то за вами ганялися?

Михась махнув рукою.

— Клямка їм… которі погинули, которі повтікали!

— А звіздар отой?

Малий козак і сплюнув.

— А що за нього балакати… уже чорти йому боки припікають на тім світі!

— Забив його мій джура, — вкинув Обух.

— Забив?! — перепитав Богун. І на Михася показав пальцем. — Оцей хлопчина?! Мурмила?!

Скривився Михась і каже неохоче:

— Ну, вийшло так… Пощастило мені.

— Як се — пощастило?

— Не сподівався він лиха, бо малий я ще… А того, що запоясником за двадцять кроків у горло поціляю, й не знав. То я й відплатив йому за діда…

— Що ж, — каже Богун, — пиха його згубила!

— В бою треба на бачності матися, — докинув характерник. — Таке бувало, що списом чоловіка прохромиш, а він по держаку до тебе лізе, щоб ножа загородити!

Як проїздили коло Самари, глянув Михась удалину, де ліс виднів, оповитий сивою імлою, наче димом, і зітхнув:

— Ех, завернути б до тієї бісуркані малої в гості! Так ніколи…

— Дарма, сину, — каже Обух, — іще Господь зведе ваші стежки докупи… В сьому світі все можливе.

— Тільки бабуня її не любить мене…

— А де вона дінеться… полюбить, як онуку заміж візьмеш!

— Та коли це ще буде! — сумно зітхнув Михась.

Глянув на нього Обух і всміхнувся під вусами.

— А ти що, женитися надумав?

— Та треба було б…

— А нащо?

— А ото трохи покозакував та й додому… А там жінка у городі порається, корову пасе, поросят глядить. А я дуже ковбасу люблю. І шинку. Ото приїхав, шаблю на стіну, сам за стіл і гукаєш: ану, жінко, горілки сюди та ковбас! Та хутчій, поки я добрий!

Перезирнулися козаки, Богун і каже:

— Ти ба!

А характерник і закашлявся.

— Ну добре, — каже перегодя, — менше з цим…

Як ось і Кодак забовванів на правому боці Дніпра. Під’їхав до Михася батько Хміль і показує на тую озіяку.

— А що, — питає,— правда, що ти панові Гродзіцькому вуса намалював під носом?

Засоромився Михась і нічого не відказав на теє.

— Та він йому й друге око мало не вибив! — каже Обух.

— Та як се?

— Повісив булаву над ліжком, а неборак як схопився!.. Кажуть, добрячого синця заробив.

— Нічого, — каже Хмельницький, поглядаючи на кріпость, — носив вовк — понесуть і вовка! Виб’ємо ми клятих ляхів звідтіля! А то диви, як розперезалися…

— А потім що тут буде? — питає Михась.

— Залога стоятиме. Як передніше козаки не розвалять…

— А чого розвалять?

— А я звідки знаю! Захочуть, то й розвалять… Наш брат козак любить усе валяти. А щоб збудувати щось, то не дуже…

До Січи вони добилися, як був уже старий вечір. Під’їхали до кріпости, а там уже всі братчики висипали за браму.

— Гетьман, гетьман прибув! — здаля чутно, як гукають.

— Отепер утремо ми маку клятим ляшкам!

— Матер Божа з нами і сам Господь!

— Годі вже кривду терпіти!

— Та се ж Хміль старий, що писарем у нас був!

— А ото що за хлопчина коло нього?

— Се той, що Матери Лади образ несе!

— Ти ба, який малий!

— Мале, а вже, видко, завзяте!

А Хмельницький тільки кланяється на всі боки. Коло брами походні горять і вся старшина стоїть — і кошовий, і писар, і діди січові на ціпки поспиралися. Як під’їхала ватага до воріт, вдарили бубони і пищалки заграли пронизливо, аж у вухах залящало.

— Чолом, батьку! — каже кошовий. І вклонився низько Хмельницькому. — Давно ми ждемо тебе…

1 ... 169 170 171 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чигиринський сотник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чигиринський сотник"