Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет 📚 - Українською

Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

370
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет" автора Генрі Райдер Хаґґард. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 169 170 171 ... 176
Перейти на сторінку:
лежати на палубі — стояти було неможливо — і бачив, як вода бігла в трьох футах од нього.

Галери вишикувались, перетнувши шлях “Маргарет”. За півмилі від неї стали ніс до носа, добре знаючи, що ніяке судно не зможе прошмигнути по спіненому мілководдю. Вони чекали, що “Маргарет” повинна буде уповільнити хід — це було неминуче, — і тоді вони візьмуть її на абордаж та переб’ють малочисельну команду. Сміт щось наказав помічникові, й несподівано в промінні призахідного сонця на грот-щоглі замайорів англійський прапор. Його появу матроси зустріли радісними вигуками. Сміт віддав новий наказ, і було піднято останній клівер. Тепер час од часу лівий борт занурювався у воду, і Пітер відчував, як солона вода обпікає його поранену спину.

Іспанські капітани тримали галери на тому ж місці. Вони не могли второпати: чи цей іноземець — божевільний, чи не знає річкового фарватеру? Адже він піде на дно з усіма, хто в нього на борту. Вони стояли, очікуючи, коли цей леопардовий прапор і наповнені вітрила будуть спущені, але “Маргарет” прямо, неначе бугай, мчала на них. Вона була на відстані не більше як чверть милі і йшла прямо по курсу, коли нарешті на галерах зрозуміли, що вона піде на дно не одна.

На іспанських кораблях зчинилося сум’яття, заливалися свистки, кричали люди, наглядачі кинулись униз підстьобувати рабів, підняті весла видавались червоними в світлі призахідного сонця, коли вони з силою били по воді. Бушприти галер почали розсовуватись — п’ять футів, десять футів, може, дванадцять футів. І прямо в цю смужку відкритої води, ніби камінь, пущений із пращі, неначе стріла Із лука, стрімко ринулась за вітром “Маргарет”.

Що сталося? Запитайте про це в рибалок Сан-Лукара та в піратів Бонанци, де ця історія переказується з покоління в покоління. Величезні весла ламались, як очерет, верхню палубу лівої галери розірвало, ніби папір, борт правої галери закотило, немов стружку під рубанком, І “Маргарет” прорвалася.

Капітан Сміт озирнувся — два іспанських кораблі тонули. Неначе підбиті лебеді, вони кружляли і тріпотіли біля збуруненого молу. Затим він повернув судно на інший галс, гукнув теслю й запитав, чи є на кораблі теча.

— Ніякої, сер, — відповів той, — але його треба буде наново смолити. Це був дуб проти яєчної шкаралупи, і в нас була швидкість.

— Гаразд, — сказав Сміт. — З обох боків були мілини, вибір залишався один — життя або смерть, але я був упевнений, що вони дадуть нам пройти. Надішліть сюди помічника взяти штурвал. Я повинен поспати.

Сонце сіло в розбурхане море, і “Маргарет”, що вислизнула з-під влади Іспанії, повернула свій розбитий бушприт до Уессана, до Англії.


ЕПІЛОГ

Минуло десять років відтоді, як капітан Сміт провів “Маргарет” через мілину Гвадалквівіру так чудово. Був кінець травня. В Ессексі зеленіли ліси, співали птахи, луки пістрявіли квітами. В чудовій долині Дедхему можна було бачити довгий низький будинок з багатьма шпилястими дахами — гарний старий будинок із червоної цегли та почорнілого від часу дерева. Цей будинок стояв на невеликому пагорбі. Позаду до нього примикав ліс, а попереду пролягала довга алея із дубів, яка йшла через парк до шляху, що вів до Колчестера та Лондона. Цією алеєю травневого дня йшов старий сивий чоловік з меткими чорними очима. З ним було троє дітей — хлопчик років десяти і дві маленькі дівчинки, які чіплялись за руки старого, за його одяг, засипали його запитаннями.

— Куди ми йдемо, дідусю? — запитала одна з дівчаток.

— Провідати капітана Сміта, голубко, — відповів старий.

— Я не люблю капітана Сміта, — додала друга дівчинка, — він такий товстий і завжди мовчить!

— А я люблю, — перебив її хлопчик, — він дав мені чудового ножа, який мені потрібний, коли я граю в моряка. І мама його любить, і тато, і дідусь, бо він урятував його, коли жорстокі іспанці хотіли його спалити. Правда, дідусю?

— Правда, мій любий, — відповів старий. — Погляньте, он білка пробігла по траві. Може, ви її спіймаєте, поки вона добіжить до дерева?

Діти що є духу побігли і, оскільки дерево виявилось невисоке, почали дертися на нього слідом за білкою. Між тим Джон Кастелл, а це був він, вийшов через ворота парку і попрямував до маленького будиночка біля шляху. Біля будинку на лавці сидів гладкий чоловік. Очевидно, він очікував гостя, бо показав йому на місце поряд з собою і, коли Кастелл сів, запитав:

— Чому ви не прийшли вчора, хазяїне?

— Через ревматизм, друже мій, — відповів Кастелл. — Я нажив його в підвалах тої клятої інквізиції в Севільї. Вони були дуже вогкі й холодні, ті підвали, — замислено додав він.

— Багатьом вони здавались досить гарячими, — пробурчав Сміт, — до того ж перебування в них, як правило, закінчувалось великим вогнищем. Дивно, що ми ніколи більше нічого не чули про цю справу. Я гадаю, все це тому, що королева Ізабелла добре ставилась до нашої Маргарет і не хотіла порушувати цього питання перед Англією, каламутити воду.

— Може бути, — зауважив Кастелл. — Але ж вода була каламутна.

— Каламутна? Як на мілині Темзи при відпливі. Розумна жінка ця Ізабелла. Ніхто інший не додумався б так виставити чоловіка на посміховище, як вона вчинила з Морелла, коли віддала його життя Бетті та пообіцяла від його імені, що він визнає її своєю дружиною. Після цього він уже не являв ніякої небезпеки в смислі змови проти корони. Авжеж, він мусив стати посміховиськом усієї країни, а таким людям ніколи нічого не вдається. Ви пам’ятаєте іспанське прислів’я: “Королівський меч рубає, вогнища, запалені попами, спалюють, та вуличні пісеньки вбивають швидше”. Хотілося б мені знати, що з ними всіма сталося. А вам, хазяїне? Не кажучи, звичайно, про Бернальдеса — адже він уже багато років у Парижі й, кажуть, живе там непогано.

— Авжеж, — усміхнувся Кастелл, — звичайно, хотілося б довідатись,

1 ... 169 170 171 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"