Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

– Він гратиме з нами, поки не набридне. – Легеза здавався занадто незворушним у той час, як всі присутні остовпіли від подиву і страху. – Не ворушиться до помаху руки.

Не встиг він договорити, як у сина їх покровителя не витримали нерви, і він кинувся вперед до зброї. Ніхто навіть не встиг зрозуміти, що сталося, як юнак вже лежав із стрілою в горлі.

– Я ще не дозволяв веселитися! – Порив гарячого вітру через гробову тишу доніс до всіх гучний голос Книготорговця.

Легеза обернувся до ченців:

– Тепер ви мене слухатимете? Щоб ми могли перемогти, кожен повинен чітко виконувати мої накази. Ми з Есіном біжимо вперед – не до зброї, а напереріз суперникам, а ви всі озброюйтеся. – Гучний шепіт Легези встромлювався в мозок немов голки. – Дівчата нехай хапають щити, а чоловіки – мечі.

Тарсіша поступово розуміла те, що відбувається:

– А тут більше хороших чи поганих людей?

На що Легеза відразу ж дав їй відповідь:

– Не важливо, хто навпроти. Важливо хто поруч. Я не базіка. Ви знаєте, що я роблю. Як тільки все почнеться, ми не ділитимемо їх: на хороших і поганих. Хапайся за зброю, і діли їх на голови і тулуби. Хочеш допомогти Дітару, слухай мене, і роби те, що я кажу. Ми впораємося.

Помах руки, і десятки людей посипалися через загородження трибун прямо на арену. Легеза в одну мить, влучним ударом кулака, вже поклав воїна, що прагнув раніше за всіх дістати зброю, і одразу вступив у сутичку ще з кількома бажаючими вижити.

Книготорговець розглядав Агіаса. Дивився він досить уважно, немов оцінював його. На що Агіас не витримав і сказав:

– Свобода – це право вибору.

– Що ти там сказав? Ти хоч розумієш, в який час ти прийшов? Свобода сьогодні це можливість робити те, за що тобі нічого не буде. І всі вже змирилися. Подивися на арену! Вони вже впевнені, що не вільні. Тепер вони повинні її заслужити. Служити! Ти розумієш? У них тепер є сенс життя. Подивися на них: вони хочуть служити. Служити. – Наступним рухом Книготорговець показав Агіасу, що він може приєднатись до того, що відбувається.

Ченцеві віддали його меч, і той миттєво понісся на допомогу – він не біг за натовпом до воріт, а просто сплигнув на арену. Це був прекрасний стрибок з великої висоти. Злість – це стан, коли руки зі зброєю працюють швидше за мозок.

Дівчата вже бігли до щитів, за ними Мріадр з Есіном, і до них вже кульгуючи наближалися кілька "глядачів" з трибун.

– Тримаємося разом! – На арені стояв Дітар – командир вартових Білокам'яного. – Ковалі! Хапайте по два мечі! Торговці – захищайте жінок! Знайдіть їм луки і стріли!

Не зупиняючись, Дітар пройшов крізь тих, що кидалися на нього, залишивши на піску їх тіла, що лише корчилися. На арені, вже щосили кипів бій. Дітар попадав точно в ціль. Супротивники скрикували і падали. На відміну від ченця, нападаючі, свої почуття контролювати не вміли. Лють губить точний розрахунок. З воріт, що відкрилися, продовжували висипатися десятки людей з одним бажанням – вижити і "розбагатіти". Біля тіла, поверженого Легезою воїна, вже утворилася тиснява.

Час від часу лунав чийсь тріумфуючий крик, над натовпом підіймалася рука з відрізаною головою, але крик відразу перетворювався на передсмертний стогін і хрип, а голова зникала в десятках протягнутих до неї рук.

Перевагою загону ченців була їх взаємодопомога один одному. Вони одразу розподілили свої ролі: Дітар і воїни пробивалися крізь натовп, ковалі, орудуючи важкими мечами, кожен удар яких означав чиюсь смерть, прикривали їх з флангів. Торговці, отримавши від дівчат щити, стримували натовп, захищаючи тил загону. Іріда і дівчата, передавши щити, вихопили кинджали і добивали тих, кому вдалося прорватися. Дітар та шестеро ченців, йшли клином, до все ще відкритих, набагато менших, воріт під трибуною.

Легеза зник у натовпі. Крики, верески, стогони та хрипи змішалися в якусь дику пісню смерті. Агіас разом з Дітаром проривалися. Він пам'ятав, як у Монастирі, на тренуваннях у Тигровому селищі їх вчили : "Людину не можна перемогти, якщо він точно цього не хоче. Вбити можна, а перемогти ні! Майстрові бойових мистецтв, не треба щось особливо доводити, тому було досить одного – двух ударів, щоб людина померла. Якщо після удару людина не впала – це не удар, будь уважним, зберися".

Почувся хрускіт хребців, і у цей момент Легеза виліз з-під кількох мертвих тіл. Мабуть вони всі виявилися без зброї, і битва перейшла в боротьбу. Дітар подав йому другий меч.

– Дякую, але я і сам зброя.

Загін вже майже був у мети, як ворота, пронизливо заскрипівши, почали закриватися. Пастка! Різко розгорнувшись, ченці змінили щитоносців. Нападаючі не чекали атаки, і десяток їх відразу впали під ударами кинджалів і мечів.

– Голови! Я хочу бачити голови! – Голос Книготорговця загримів над ареною. – В кого в руках не буде голови – тому смерть!

У відповідь пролунав дикий рев натовпу. Люди кинулися до трупів, прагнучи скоріше відрізати від них страшні призи.

– Все назад! До воріт! – Виставивши вперед щити, Вміло працюючи мечами та кинджалами, загін твердо тримав позицію біля воріт.

– Дітар! Ворота! Біжимо!

Два голоси одночасно досягли вух Дітара: Легеза і Агіас із скривавленими мечами в обох руках стояли в напіввідкритих воротях. Всі розгорнулися і кинулися в рятівні двері. Лише Дітар і ще двоє бійців відступали обличчям до ворога. Чернець ще встиг побачити, як жінка з божевільним поглядом і відсіченою в сутичці рукою, іншою намагалася відрізати голову якомусь, що бився в конвульсіях нещасному. І тут же влучний удар меча, позбавив її власної.

Під натиском друзів, ворота закрилися, засуви з брязкотом ввійшли в пази, і вони опинилися в широкому коридорі. Всі голосно видихнули. Тарсішу знудило.

Дітар озирнувся навкруги. У напівтемному приміщенні стояли, важко дихаючи, його старі і нові друзі. Схоже, ніхто не був серйозно поранений, але безумство бою перекосило обличчя у всіх. Але небезпека ще не минула. На щастя, не один Дітар це усвідомлював.

– Всі за мною! Нам ще треба дістати Книготорговця.

На голос командира відразу відреагували Агіас, Легеза і Мріадр. Вони змусили загін вишикуватися в бойовому порядку до виходу.

– Не варто шукати того, хто сам прагне до зустрічі! – Коридор освітлився смолоскипами, що спалахнули з обох боків. Їх тримали в руках ті самі воїни