Читати книгу - "Чорний дім"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Але Я ХОЧУ вбити його! — хрипко кричить Берні.
— Фін фше мехтфий мехтфий, мехтфий. Тшек Соєг хоше пгогватись. Тшек Соєг не снає, шо гопить. Ми йтемо депер то Макстона і, охо, ми фпємо Шифшика, тах? Ти готів фпити Шившика, тах?
Берні пхиркає.
— Так, я готів вбити Живчика. Я гошу порізати на малесенькі шматочки цього мудака і пережувати всі його кісточки. І якщо його пихата сука там, я хочу відрізати їй голову і встромити її соковитий язик собі в горло.
Генрі Лайден сприймає цю розмову чи то як божевілля, чи то демонічну одержимість, а може, і те і інше. Кров струменить з плеча і з кінчиків пальців. Він безсилий, щоб зупинити цей потік. Від запаху крові під ним і навколо нього його починає нудити, але нудота — це найменша з його проблем. Запаморочливе відчуття дрейфу приємного заціпеніння — це його справжня проблема, і найкраща зброя проти цього — його власний біль. Він має залишатися при свідомості. Так чи інакше, він має залишити повідомлення Джекові.
— Тош ми йтемо сарас, Берн-Берн, і ми фпємо Шившика, тах? А тоті… охо, а тоті, тоті, тоті ми йтемо то пгекгаснохо Шорнохо Тому, мій Берн-Берн і в Шорнім Томі ми пгиготуємось то зустгічі з Бахгяним Коголем.
— Я хочу зустрітися з Багряним Королем. — Цівка слини звисає з кутика його рота, а очі на мить зблискують в темряві. — Я хочу дати шмаркача Маршалла Багряному Королю, і Багряний Король буде любити мене, тому що я їстиму лише маленькі сіднички, маленькі ручки і все таке інше.
— Фін полюпить тепе са мене, Берн-Берн, по Коголь люпить пільше мене, мене, мене містега Маншана! І холи Коголь пгафитиме фсіма, лизи у звоїг ногах гидають і гидають, фони пгачуть, пгачуть, пгачуть фони тгохи поганені свичайно ти і я, я, я ми путемо хісти і хісти,і хісти, хісти, хісти, аш токи сфіти з обох поків не пегетвогяться на погошні хогіхові шкаглупхи.
— Порожні горіхові шкарлупки. — Берні хихоче, і чути, як він випускає ще одну цівку слини. — Чимало їжі.
Генрі здається, що жахливий старий Берн-Берн в будь-яку секунду готовий перевернути Бруклінський міст.
— Готімо.
— Я йду, — каже Бернсайд. — Але спершу я хочу залишити повідомлення.
Тиша.
Наступне, що чує Генрі, це загадковий свистячий звук, а також «цмок-цмок» від мокрого взуття на мокрій підлозі. Двері до комірчини під сходами, грюкаючи, відчиняються; двері до студії, грюкаючи, зачиняються. Запах озону з’являється і зникає. Вони зникли; Генрі не знає достоту, як це сталось, але відчуває, що він наодинці. Яка різниця, як це сталось? У Генрі є набагато важливіші речі, про які треба подумати.
— Напахато фашлифіші спгафи, — каже він уголос. — Цей тип такий же німець, як я рябенька курка.
Він виповзає з-під довгого столу і використовує його поверхню, щоб підвестися на ноги. Коли він випрямляє спину, голова крутиться і все стає сірим, він хапається за торшер, щоб втримати рівновагу.
— Тільки не непритомній, — каже він. — Не можна втрачати свідомість, ні.
Генрі може йти, він упевнений в цьому. Адже він проходив усе своє життя. До того ж він може водити авто; водити авто навіть легше, ніж ходити, тільки ніхто не наважився дозволити йому продемонструвати свій талант за кермом. Чорт, якщо Рей Чарльз міг водити — він міг і він може, Рей Чарльз, мабуть, у цей час звертає ліворуч з шосе — то чому Генрі Лайден не може? Ну, в даний момент Генрі не має автомобіля, тож йому доведеться задовольнятися швидкою ходьбою, у будь-якому разі настільки жвавою, наскільки це можливо.
І куди наш чудовий Генрі зібрався зі своєї просоченої кров’ю вітальні?
— Чому, — відповідає він сам собі, — відповідь очевидна. Я відчуваю, що хочу прогулятися у свою милу маленьку студію.
Його розум знову поринає у сірий колір, але сірого йому треба уникати. У нас є чудовий засіб, щоб боротися з сірим туманом, чи не так? Так, і цей засіб дієвий — гострий смак болі. Генрі сильно б’є здоровою рукою по обрубках кількох пальців — у-у-у-у, так, справді, руку, неначе оповило полум’ям. Рука, що горить, — ось, що спрацює. Палаючі іскри з палаючих пальців, ось що допоможе дістатись до студії.
Нехай сльози течуть. Мертві не плачуть.
— Запах крові схожий на сміх, — каже Генрі. — Хто це сказав? Хтось. Це в книжці. «Запах крові був як сміх» — чудовий рядок. Тепер прямуй крок за кроком.
Коли він доходить до короткого коридору, що веде у студію, то на мить притуляється до стіни. Хвиля величезної втоми, що бере початок з центру грудей, зрештою охоплює все тіло. Він хапається за голову. З надкушеної щоки кров бризкає на стіну.
— Говорити, дурню. Говорити самому до себе — це не таке вже й божевілля, це чудово, до того ж ти так живеш. Ти говориш сам до себе увесь день!
Генрі відривається від стіни, робить крок вперед, Джордж Ретбун говорить крізь його голосові зв’язки.
— Друзі, і ви СПРАВДІ мої друзі, дозвольте мені все це пояснити, здається, на KDCU-AM ми переживаємо деякі технологічні труднощі. Рівень потужності знижається, часткове затемнення зафіксовано, воно є. Не бійтеся, мої любі. Не бійтеся! У даний момент нам залишається чотири жалюгідні фути, щоб дійти до дверей студії, і ми маємо якнайшвидше підвестися і бігти, так сер. Ні, старий канібал і його спільник — космічний чужоземець — не можуть вивести цю станцію з-під контролю, ах-А-Х-Х, не раніше ніж ми зробимо наш фінальний, заключний ефір.
Таке враження, неначе Джордж Ретбун вселяє життя в Генрі Лайдена, а не навпаки. Його спина випростовується, і він тримає голову прямо. Ще два кроки — і він опиняється біля зачинених дверей студії.
— Це сильний удар, мої друзі, і якщо Покі Ріс хоче зловити м’яч, то має вичистити рукавицю, як скельце. Що він там робить, народе? Хіба можна повірити своїм очам? Невже він встромляє руку в кишеню штанів? Він витягує щось? Чуваче, о чуваче… Покі використовує ДАВНІЙ ТРЮК З ХУСТИНКОЮ! Саме так! Він ВИТИРАЄ руку, яка має робити кидок, ВПУСКАЄ носовичок, ХАПАЄТЬСЯ за клямку… і двері ВІДЧИНЕНІ! Покі Рісі зробив це знову, він У СТУДІЇ!
Генрі обмотує хустинку навколо кінчиків пальців і намацує стілець.
— І Рафаель Фуркал, здається, загубив м’яч… Зачекайте, зачекайте, він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний дім», після закриття браузера.