Читати книгу - "Декамерон"

А бідний бакаляр уже тільки зубами клацав, мов чорногуз; догадавшися, нарешті, що вдова з нього глузує, він кілька разів поривався одчинити двері або знайти якийсь інший вихід із двору. Метався навкруги, як розлючений лев, проклинаючи і негоду, і лукаву жінку, і довгу ніч, і заразом свою дурну довірливість; з тої великої досади щира й палка любов, що він так довго до неї в своїм серці голубив, обернулась у страшну, жорстоку ворожнечу, і він уже почав думати на всі лади про помсту, якої прагнув тепер, дужче, ніж досі зустрічі з коханою.

Довго ще він ждав там у дворі, поки ніч, нарешті, минула й почало світати; служниця, навчена своєю панією, зійшла вниз, одімкнула двір і, вдаючи, ніби жаліє його, сказала:

― І принесла ж лиха година того гостя до нас учора ввечері! Всю ніч ми тривожились, а ти тут мерз через нього. Та нічого, не журись: що сієї ночі не вийшло, те вийде другим разом. Я добре знаю, скільки горя завдала ся пригода моїй господині.

Бакаляр лютував у душі, але, як чоловік мудрий, розумів, що погрози ― то зброя для того, кому погрожують; він погамував у собі досаду, що так і рвалася назовні, і тихим голосом, начебто зовсім не сердився, сказав:

― По правді, се була найгірша ніч у моєму житті, та я добре бачу, що пані тому зовсім не привинна: вона ж сама, жаліючи мене й хотячи втішити, приходила сюди на перепросини; та й ти добре кажеш, чого сю ніч не було, буде іншої якоїсь ночі. Уклонися ж од мене своїй панії і йди собі з богом.

Задубівши од холоду, бакаляр ледве-не-ледве добрався додому. Змучений і невиспаний, він ліг як убитий у постіль, а як прокинувся, то не чув ні рук, ні ніг, тож послав одразу по лікаря і, розказавши йому, якого холоду прийняв, просив дати якогось рятунку. Лікарі заходились одходжувати його найповнішими і найпомічнішими ліками і таки одходили, хоч і не сплоха ― ушкоджені сухожилля знову стали пружними; щоб не був він такий молодий і надворі не потепліло, то довго довелось би йому ще попомучитись.

Одужавши й підбадьорившись, бакаляр затаїв у душі свою ненависть і вдавав, що любить ту вдову ще сильніше, ніж доти. Через деякий час доля послала йому добру нагоду помститися. Удовин коханець захопився якоюсь іншою жінкою, а од першої любки одкинувся, зневаживши її почуття; не хотів уже з нею не то зустрічатись, а й говорити, і вона вдалася в превелику журбу да тугу. Служниці стало її шкода; не знаючи, як утішити свою господиню, що милий її покинув, і бачачи, що бакаляр, як і раніше, ходить на ту вулицю, вона взяла собі в голову нерозумну думку ― чи не можна того невірного коханця якимись чарами знову до панії привернути (адже бакаляр чоловік учений і всі ті чари мусить знати), ― і сказала про те Елені. Та послухала ― і не подумала, дурна, що якби бакаляр знав ті чари, то він повернув би їх на свою користь! ― і зразу ж веліла служниці розпитати в бакаляра, чи він на те згодиться, а вона вже за се всяку його волю готова уволити. Служниця, не гаючись, переказала те все бакалярові. Як почув про те бакаляр, то сказав собі подумки: «Хвала тобі, Боже, що ти даєш мені змогу покарати сю негідницю за ту наругу, яку вона мені вчинила, за той глум, якого я дознав за щире моє кохання». А служниці так одповів:

― Скажи моїй пані, щоб про се не турбувалась, а я вже так зроблю, що той невірний, хоч би і в Індії був, зараз вернеться до неї і проситиме помилування за свою провину. А як те зробити, я скажу їй самій, де й коли вона забажає. Отак і передай своїй господині, заспокой її од мого імені.

Служниця переказала ту відповідь, і вони домовились зустрітися в церкві святої Лючії{279}. Прийшовши туди на побачення, Елена зовсім забула, що мало не довела Ріньєрі до смерті: вона одверто розповіла бакалярові геть-чисто все і прохала його, щоб він порятував її своїми чарами. На те бакаляр одказав:

― Мадонно, правду кажучи, в Парижі я вивчав усякі науки, в тому числі й чорну магію, і знаю, в чому її сила; та се богопротивна наука, і я заприсяг ніколи до неї не вдаватись ні для себе, ні для будь-кого іншого. Але любов, що я маю до вас у серці, така велика, що я не можу відмовити, чого б ви не попросили: тим я готов усе по вашій уподобі зробити, хоч би й мав за те до диявола в пекло потрапити. Тільки скажу вам зразу, що се справа багато важча, ніж ви, напевне, думаєте, особливо коли жінка хоче причарувати до себе чоловіка або чоловік жінку: тут повинна діяти сама зацікавлена особа, причому вночі, в пустельному місці, без нікого; на се треба неабиякої сміливості, і я не знаю, чи ви на таку річ спроможні.

Закохана пані, більше на почуття багата, ніж на розум, одказала:

― Любов мене так мордує, що я на все готова, аби привернути коханого, що без жодної вини мене покинув. Скажи ж мені, коли твоя ласка, якої од мене потрібно сміливості.

Бакаляр, який давно вже лихе намислив, сказав їй:

― Мадонно, я виллю з цини фігурку того, що ви хочете приворожити; як я дам вам ту фігурку, ви підете з нею вночі на молодику сама-одна до річки і сім раз скупаєтеся гольцем у біжучій воді, а потім, не одягаючись, злізете на дерево чи на хату-пустку і, обернувшись у північну сторону з фігуркою в руці, промовите сім раз закляття, що я вам напишу; як ви ті слова прокажете, до вас прийдуть двоє дівчат небаченої вроди, привітаються і спитають ласкаво, чого ви бажаєте. Ви з'ясуєте їм докладно геть-чисто все, та глядіть, не назвіть замість вашого коханого когось іншого! Коли скажете, вони щезнуть, а ви тоді злізете, одягнетесь і підете собі додому. І от побачите, не мине й половина другої ночі, як ваш милий прибіжить до вас, плачучи, і буде просити у вас, щоб ви його пожаліли й простили, а з того часу вже зроду од вас не одкинеться й до іншої не пристане.

Як удова вислухала сієї мови, всьому зразу повірила і вже уявила собі, що коханець до неї вернувся; зрадівши