Читати книгу - "Пан Ніхто"

— Даремно ви намагаєтесь мене перевірити, Майкле. Я справді ненавиджу цю людину.

Секретарка раптово підвелася з крісла, але пішла не до дверей, а до вікна і задивилася на сумний пейзаж передмістя, повернувшись спиною до мене. Лише в цю мить я помітив, що пастельно-синій костюм дуже личить її стрункій постаті і високо зачесаному чорному волоссю.

— Ви сьогодні чарівніша, ніж будь-коли, — проказав я, й собі підійшовши до вікна.

Вона поволі повернулася до мене, немов насилу одірвалася од сумного краєвиду чи від своїх сумних думок:

— Треба йти… Сеймурові може знадобитися машина.

— Ні, ви справді чарівна і не маєте жодного шансу відірватися від мене.

— Власне, Сеймур може почекати півгодини, — пробурмотіла Грейс замість відповіді, глянувши на годинник.

Через півгодини, поправляючи зачіску перед жалюгідним дзеркалом у алюмінієвій рамці, жінка промовила байдуже:

— Це, гадаю, наш епілог. Чи не так?

— Чому такі висновки?

— Бо здається мені, що з-поміж двох рішень ви обрали третє…

— Самогубство?

— Саме так.

— Щоб бути щирим до кінця, скажу вам, що я взагалі ще нічого не вибрав, — зізнався я, допомагаючи їй вдягнути світло-блакитний жакет.

— Ні, ви вже вибрали, і це видно з вашого спокою, — заперечила вона і взяла свою сумку.

Грейс відкрила її, вийняла якусь візитну картку і подала мені:

— Збережіть цю картку. Те, що надруковано тут, не має значення. Зверніть увагу тільки на рукописний номер. Якщо мої підозріння справдяться і ви таки потрапите у безвихідь, можете зателефонувати за цим номером. Назвіть тільки своє ім'я і з'явіться на адресу, яку вам дадуть, не приводячи, звісно, за собою хвоста. Отже…

Я беру простягнуту на прощання руку й відчуваю сильний нервовий потиск довгих вишуканих пальців, неначе жінка хотіла через них влити в мене своє владне навіювання, поки голос зовсім байдуже промовляв:

— Бувайте, Майкле.

І я залишився сам у мансарді, де витав легкий запах її дорогих парфумів.

________

Уже вечоріло, коли я згорнув номер «Таймсу», поклав його у кишеню, вийшов з кафе і попрямував до Вестерброгаде. Я придбав «Таймс» з надією, що газета не знадобиться мені. Якщо вже доведеться її використати, це врятує чоловіка у кашкеті й синьому піджаці, але означатиме провал завдання, на якому зосереджені всі мої зусилля.

І сьогодні за мною йшли назирці. За мною стежили послідовно чотири людини і три машини, бо до «форда» й «опель-капітана» приєднався і «сітроен», також чорний. Справжнє розтринькування коштів, якщо мати на увазі скромність моєї персони і безневинність моїх справ, що обмежуються вештаннями по вулицях і нудьгуванням по кафе.

Однак час на вештання уже вичерпався. До сьомої години лишилося точно вісімдесят хвилин, і протягом тих лічених хвилин я мушу одірватися од своїх переслідувачів, побачитися з чоловіком перед «Тіволі» й загубитися у натовпі уже без усяких нелегальних матеріалів.

Утекти від супроводжаючих мене нахаб можна у безліч різних способів, починаючи від утечі через кухню бару «Амбасадор» і кінчаючи аналогічною операцією в універсальному магазині «Даельс». Усі ці способи я ретельно обдумав під час блукань по місту, але з різних причин я усі їх відкинув заради одного значно надійнішого маневру, всебічно обміркованого протягом останніх днів.

Мої безневинні інтереси, лінива повільна хода і повна зневага до шпигів коли не зовсім приспали їхню пильність, то все-таки досить її притупили. Людина — така істота, яка не може довго опиратися інерції. Отже, плентаючись повз вітрини на Вестерброгаде, я встановив, що суб'єкт, який ішов назирці, також віддавав частину своєї уваги магазинам і перехожим жіночої статі, переконаний, що мені нікуди тікати і що я навряд чи наважуся тікати.

Серед багатьох ще темних у цей час неонових вивісок, змонтованих перпендикулярно до фасадів, я ледве знайшов маленьку скромну вивіску, предмет моїх пошуків:

ГОТЕЛЬ «НОРДЛАНД»

Підійшовши точно під цей лаконічний напис, я різко звернув у прохід і подався максимально швидким кроком углибину, де відкривався вхід до самого готелю. Перевага, яку я здобув цим маневром, сподіваюсь, буде достатньою, щоб поставити переслідувача у скрутне становище. У внутрішньому дворі є два-три магазини, що їх неодмінно шпиг перевірить, поки дійде до готелю, де втратить ще кілька хвилин, з'ясовуючи напрямок моєї втечі.

«Нордланд» належить до закладів досить дешевих, щоб у ньому завжди було повно туристів, і досить великих, щоб чужинець міг залишитися непомічений. Коли я увійшов до холу, бюро адміністратора оточила група щойно прибулих туристів, портьє й ліфтер клопоталися біля багажу, а клієнти, що сиділи у кріслах, заглибилися у газети чи споживання пива. Завдяки цьому я непомітно пройшов до службового входу і так само непомітно опинився у задньому дворі. Вузький і добре відомий мені прохід між двох високих цементних огорож вивів мене на вуличку, де знайшов своє тимчасове мешкання мій автомобільний ветеран. Тож за кілька хвилин я вилетів, уже моторизований, з воріт гаража, дав повний газ, різко звернув ліворуч і мало не зіткнувся з якимось чорним «фордом».

На жаль, це був не якийсь «форд», а цілком певний «форд», і, точніше кажучи, той самий, який до учора повзав по моїх слідах. Чи є ця неприємна зустріч чистою випадковістю, чи наслідком операції великого масштабу, що охопила й сусідні вулиці, це питання, яке в даний момент безглуздо обговорювати.

Я блискавично розминувся з «фордом», майже вискочивши на безлюдний тротуар, з граничною швидкістю рвонув уперед, додавши до своєї переваги секунди, які необхідні шпигові, щоб розвернутися й наздогнати мене. Домчавши до рогу, я звернув у сусідню вулицю, потім у ще одну і вже тоді подався до порту.

Я не належу до людей, які тішаться ілюзіями, і чітко уявляю, що моєму жалюгідному «вольво» нелегко втекти від чорної машини, оснащеної спеціальним мотором і радіозв'язком з рештою автомашин переслідування. Але мої шанси у перегонах заздалегідь передбачені так само, як і можливість зустрічі, випадкової чи ні, з «фордом». Тому я без вагання помчав до порту, і єдиним моїм клопотом було підтримувати натхнення мого ветерана якомога більшою порцією газу.

Те, що мусило статися, сталося якраз перед виїздом на набережну. У глибині довгої вулиці, якою я мчав, несподівано виникла чорна машина, обриси якої у дзеркалі були досить чіткі, щоб я міг впізнати нахабний «форд». За мить я вже звернув на причал і, скориставшися безлюддям, натиснув педаль до краю. Попереду над широким каналом, уздовж якого я мчав, перекинувся величезний розвідний міст. Пароплав на Мальмьо відходить точно о шостій і буде біля мосту