Читати книгу - "Вершник без голови"

Капітан Майн Рід та його сміливі товариші, що поспішали на допомогу революції, спізнилися. Коли вони нарешті висадилися в Англії, революційні сили зазнали поразки всюди. Прусське військо придушило повстання в Бадені і Пфальці. Останні оплоти революції в Італії були захоплені австрійськими окупантами. У крові захлинулась Угорська республіка. Англійці придушили спробу повстання в Ірландії.

Так і не вдалося Майн Рідові стати капітаном армії свободи, взяти участь у революційних подіях. Але він назавжди запам'ятав ті роки – час великих надій і гірких розчарувань, які, проте, не згасили його віри в краще майбутнє. Не поривався його зв'язок і з іншими учасниками революційних подій 1848–1849 рр. Коли через сім років – у лютому 1855-го – в Лондоні було скликано мітинг у пам'ять «великого революційного руху 1848 року», серед запрошених був і Майн Рід. Його знали в колах учасників революції як однодумця.

З 1850 року Майн Рід оселився в Англії – можливо, тому, що в Лондоні в ті роки жила велика різноплемінна колонія учасників революції 1848 року. Багатьом з них здавалося, що не все ще втрачено, що революція ось-ось спалахне в тому чи тому місці Європи – і тоді з Англії можна буде скоріше поспішити їй на допомогу, ніж із США, куди також емігрувало чимало революціонерів.

У 1852 році Майн Рід познайомився й близько зійшовся з вождем угорської революції Лайошем Кошутом, який також жив на той час у Лондоні. Спонукуваний бажанням допомогти угорським борцям за свободу, Рід брав діяльну участь у нових задумах Кошута. Коли реакційні англійські газети почали цькувати Кошута, він виступив у пресі на захист угорського революціонера.

Політична діяльність Майн Ріда на початку 50-х років не обмежувалася зв'язком з Кошутом. Він діяльно допомагав політичним емігрантам-полякам, що збирали сили для боротьби проти російського самодержавства. В одному з своїх прилюдних виступів Майн Рід таврував «таємну дипломатію» британського уряду, що несла лихо народам Європи, обдурювала англійський народ. В англійських газетах 50-х років Майн Ріда називали «червоним».

У ті роки, ще сповнені надій, а не тільки розчарувань, починається професійна діяльність Майн Ріда – письменника. Виходять друком його перші твори, розпочаті 1848 року й відкладені через подорож до Європи: «Вільні стрільці» (1850), «Мисливці за скальпами» (1851). Але минали роки, і надії на нову революцію згасали. Багато хто з учасників революції 1848 року залишав своїх друзів, зраджував свої переконання, духовно занепадав, у гонитві за особистою користю ставав обивателем. Інші, відходячи від колишніх революційних настроїв, замикалися в собі, шукали застосування своїй енергії в науці, в мистецтві. Дедалі важче жилося в Лондоні тим романтикам революції, мрійникам і поетам, які, гребуючи долею відступників, не знаходили для себе міцного становища в англійському буржуазному суспільстві. Серед них був і Майн Рід. Єдиним засобом до існування для нього, хворої людини, закинутої на чужину – адже Лондон йому, ірландцеві, був особливо чужий, – лишалася літературна діяльність. Його книжки добре розходились, здобуваючи йому популярність; уже на початку 50-х років романи Майн Ріда перекладалися французькою мовою майже одразу після виходу в світ.

В Англії Майн Рід прожив цього разу до 1867 року. Він не тільки писав книжки, але й намагався створити зразкове сільське господарство. Це починання Майн Ріда не мало нічого спільного з корисливими інтересами, не було «спекуляцією земельними ділянками», як зображують його деякі англійські й американські біографи письменника, – то була спроба створити таку собі трудову хліборобську колонію. Але, безпорадний у практичних справах, мрійник-капітан невдовзі остаточно збанкрутував і втратив ті невеликі гроші, що їх заощадив літературною працею.

Невдачею закінчилась і його спроба заснувати газету – «Малу таймс», – цікаву своїм підкреслено гуманним спрямуванням. Великі англійські газети швидко витіснили конкурента.

Справи Майн Ріда йшли дедалі гірше. Постарілий, хворий, він зважився ще раз на сміливий крок і знов вирушив до США, сподіваючись знайти там для себе пристойніші умови життя. Протягом усіх минулих років він не втрачав зв'язку із своїми американськими друзями. Уважно стежив і за війною 1861–1864 років між промисловою Північчю й рабовласницьким Півднем, радіючи з поразки здавна ненависних йому південних плантаторів.

Отже, Майн Рід знов опинився в Америці. Доходили кінця 60-ті роки. В процесі бурхливого розвитку капіталізму дедалі гостріше й трагічніше виявлялися суперечності американської дійсності. Майн Рід міг спостерігати це зірким оком газетного кореспондента – робота в газетах 40-х років була для нього доброю школою; чимало про що довідався він і від своїх давніх друзів, серед яких були люди, розорені розвитком капіталізму.

В романах 50-х років Майн Рід нерідко ідеалізував суспільний лад США – це виразно відчувається в «Квартеронці», у «Білому вожді». Змальовуючи немало страшних і ганебних фактів, що правдиво показували умови життя в Америці, письменник на той час ще не вмів узагальнити ці факти й вбачав у них випадкові вади.

Тепер, удруге приїхавши до США, Майн Рід зрікається своїх ілюзій щодо американської буржуазної демократії.

У Нью-Йорку він засновує журнал «Вперед», публікує нові романи. Але перші успіхи, що нелегко йому далися, скоро змінюються невдачами. Журнал не має попиту й припиняє своє існування; надсильна праця відбивається на здоров'ї письменника; 1869 року тяжка хвороба – наслідок погано залікованої чапультепекської рани – звалила його з ніг.

Ледве уникнувши смерті, з підірваним здоров'ям, морально пригнічений, Майн Рід 1870 року остаточно повертається до Англії. Там і минають останні тринадцять років його життя, відносно благополучні, заповнені безнастанною роботою, цілком присвячені літературній діяльності. Щоправда, останні кілька років були затьмарені тяжкою хворобою внаслідок тієї ж таки занедбаної рани. Невтомний мандрівник, Майн Рід перетворився на каліку: він не міг пересуватися без костура.

Така історія життя капітана Майн Ріда. З неї видно, що він належить до тих письменників, яких гнітило буржуазне суспільство і які намагалися знайти в ньому для себе особливе, незалежне місце, але так і не здійснили своєї мрії.

Як і багато інших передових людей XIX століття, Майн Рід хоча й співчував визвольним рухам свого часу,