Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Варто сказати, що ще місяць тому, коли Цзя Юнь наглядав за посадкою дерев, він підібрав у саду хустку і здогадався, що її втратила одна із служниць, не знав, хто саме, але про всяк випадок мовчав. А зараз, почувши, що це хустка Сяохун, дуже зрадів і миттєво склав план дій.

Він витяг із кишені свою власну хустку й, віддаючи дівчині, сказав:

— От, візьми, але якщо дістанеш нагороду, не приховуй од мене!

Чжуйер обіцяла, взяла хустку, провела Цзя Юня до воріт, а потім вирушила шукати Сяохун. Але до нашої оповіді це не має відношення.

Тим часом Баоюй після того, як пішов Цзя Юнь, відчув утому, ліг і поринув у дрімоту. Підійшла Сіжень, сіла на ліжко, почала термосити Баоюя:

— Що це ти раптом серед дня ліг спати? Якщо нудно, йди погуляй!

— Я б охоче пішов, — відповів Баоюй, беручи її за руку, — тільки ні на хвилину не можу розстатися з тобою!

— Помовчав би! — вигукнула Сіжень і стягнула Баоюя з ліжка.

— Куди я піду? Скрізь нудно, — сказав Баоюй.

— Просто так пройдешся, все ж краще, ніж ледарювати цілими днями.

Баоюю було до того тужливо, що він послухався Сіжень. Вийшов на терасу, подражнив птахів у клітках, а потім вирушив блукати вздовж потічка Струмливих ароматів, спостерігаючи за золотими рибками, що гралися у воді. Раптом він помітив, як біжить по схилу гори пара сполоханих молодих оленів. Баоюй не відразу зміркував, у чому справа, але тут із-за схилу вискочив Цзя Лань із луком у руках. Побачивши Баоюя, він зупинився й шанобливо мовив:

— Ніяк не очікував, дядьку, зустріти вас тут!

— Знову пустуєш! — дорікнув йому Баоюй. — Навіщо лякаєш тварин?

— Це я від нудьги, — відповів Цзя Лань. — Робити нічого, от і вирішив повправлятися в стрільбі з лука.

— Виб’єш собі зуби — не захочеш більше вправлятися! — кинув Баоюй і покрокував геть.

Незабаром він побачив будівлю, ледве помітну в пишних заростях бамбука, що шелестів на вітрі. Це був павільйон Ріки Сяосян.

Баоюй боязко наблизився й побачив дверну фіранку, що звисала до самої землі, із плямистого бамбука. Ніщо не порушувало тиші, що стояла навколо. Баоюй підійшов до вікна, затягнутого тонким шовком, і відчув тонкий, надзвичайно приємний аромат. Він схилився до вікна, і тут до слуху його долетів тихий подих і слова:

— Мої думки й почуття сплять безпросипним сном!

Баоюя розібрала цікавість. Він придивився й крізь шовк побачив Дайюй, яка лежала на постелі.

— Чому ти так говориш? — не витерпівши, запитав Баоюй, відсунув фіранку й увійшов.

Дайюй розгубилася, почервоніла, закрила обличчя рукавом і, відвернувшись до стіни, прикинулася сплячою.

Баоюй наблизився був до ліжка, але тут з’явилися служниці й сказали:

— Ваша сестриця спить, от прокинеться, тоді й приходьте!

Але Дайюй швидко сіла на постелі й крикнула:

— Я зовсім не сплю!

— А ми думали, панянко, що ви спите! — заговорили в один голос служниці й стали кликати Цзицзюань: — Панянка прокинулась, іди швидше сюди!

Після того як вони покинули кімнату, Дайюй, поправляючи волосся, заходилася виговорювати Баоюю:

— Я спала. А ти мене розбудив! Навіщо?

Очі в неї були зовсім іще сонні, на щоках грав рум’янець. Щось здригнулося в душі Баоюя. Він сів на стілець і з усмішкою запитав:

— Що ти зараз говорила?

— Нічого, — відповіла Дайюй.

— Мене не обдуриш! — крикнув Баоюй, клацнувши пальцями. — Я ж чув!

Розмову було перервано появою Цзицзюань. Баоюй з усмішкою звернувся до дівчини:

— Завари для мене чашечку вашого кращого чаю!

— Звідки в нас гарний чай? — здивувалася служниця. — Якщо хочете гарного чаю, дочекайтеся Сіжень, вона принесе.

— Не слухай його, — осмикнула служницю Дайюй. — Дай мені води!

— Але ж він гість, — заперечила Цзицзюань, — і спершу я заварю йому чай, а вже потім подам вам воду.

Служниця пішла, а Баоюй їй услід мовив з усмішкою:

— Мила дівчинка!