Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Дайюй спалахнула, опустила голову.

— Що ти сказав?

— Нічого, — знову всміхнувся Баоюй.

— І я мушу все це вислуховувати. Набрався на вулиці всякого паскудства, начитався дурних книжок, — Дайюй заплакала. — Ти просто смієшся з мене! Всі ви, панове, дивитеся на мене як на іграшку!

Вона спустилася з ліжка й вийшла з кімнати. Баоюй кинувся за нею.

— Мила сестрице, я винуватий перед тобою, тільки нікому нічого не говори! Нехай у мене вирвуть язик, якщо я ще коли-небудь насмілюся вимовити щось подібне!

У цей час до них підійшла Сіжень і сказала Баоюю:

— Іди скоріше одягатися, батько кличе!

Ці слова пролунали для Баоюя як грім серед ясного неба. Забувши про все на світі, він помчав одягатися й побачив, виходячи із саду, Бейміна, що стояв біля других воріт.

— Не знаєш, навіщо мене кличе батько?

— Він збирається кудись їхати, — відповів Беймін. — Про всяк випадок покваптеся, там про все й дізнаєтеся.

Вони звернули у бік великої зали. Всю дорогу Баоюй губився в здогадах. Раптом почувся сміх. Баоюй обернувся й побачив, що із-за рогу, ляскаючи в долоні, вискочив Сюе Пань.

— Не сказали б тобі, що кличе батько, хіба ти з’явився б так швидко! — вигукнув він.

Беймін, також сміючись, опустився перед Баоюєм на коліна.

Баоюй розгублено зупинився й ніяк не міг зрозуміти, що сталося. Лише потім він зміркував, що Сюе Пань хотів виманити його із саду й навмисно все це підстроїв. Сюе Пань тим часом підійшов до Баоюя, низько поклонився й попросив вибачення.

— Не гнівайся на цього хлопця, — сказав він, кивнувши на Бейміна. — Він не винуватий, це я впрохав його піти на таку хитрість.

Баоюю нічого не залишалось, як сказати:

— Обдурив, і добре! Але навіщо було говорити, що кличе батько? Хіба можна брехати? От розповім тітоньці, нехай тебе вилає!

— Дорогий братику, мені так необхідно було тебе викликати, що про інше я забув, — відповів Сюе Пань. — Не ображайся, якщо коли-небудь я тобі знадоблюся, можеш теж сказати, що мене кличе батько.

— Ай-я-я! — закричав Баоюй. — За такі слова належить іще більше покарання!.. А ти, негіднику, — крикнув він Бейміну, — чого стоїш навколішках?

— Я б не тривожив тебе через дрібниці, — вів далі тим часом Сюе Пань. — Але третього числа п’ятого місяця, тобто завтра, день мого народження, із цієї нагоди Ху Сілай і Чен Жисін десь роздобули величезний, розсипчастий корінь лотоса й небаченої величини кавун. Крім того, вони подарували мені копчене порося й велику рибину, прислану їм у подарунок із Сіаму. Суди сам, чи часто буває така удача? Риба й порося, звичайно, коштують чималих грошей, та й дістати їх важко, але все-таки це не дивина, не те що корінь лотоса й кавун. І як тільки вдалося виростити такі величезні? Спершу я почастував свою матінку, потім відіслав частину твоїй бабусі й матері. Що залишилося, хотів був з’їсти, але подумав, що для мене одного занадто буде й хто, як не ти, гідний їсти такі диковинки. От і вирішив запросити тебе. До речі, у мене буде один прецікавий хлопчина, актор і співак. Ти не проти повеселитися деньок?

Вони попрямували до кабінету, де вже сиділи Чжан Гуан, Чен Жисін, Ху Сілай, Шань Пінжень і актор. Усі привіталися з Баоюєм, запитали про його здоров’я. Після чаю Сюе Пань розпорядився подати вино. Слуги заходилися поратись, і незабаром усі зайняли місця за столом. Кавун і корінь лотоса були й справді небачених розмірів, і Баоюй з усмішкою сказав:

— Якось негарно вийшло. Мене запросили, а подарунків я не прислав.

— Чи варто говорити про це! — мовив Сюе Пань. — Сподіваюся, завтра, коли прийдеш із поздоровленнями, принесеш що-небудь незвичайне.

— Єдине, що я можу подарувати, це напис або малюнок. Інше все не моє. Одяг, їжа, гроші, — зніяковіло зізнався Баоюй.

— До речі, про малюнки, — перебив його Сюе Пань. — Учора я бачив прекрасну картину, хоча й не дуже пристойну, з великим написом. Я не став учитуватися, лише пробіг очима, там, здається, були ієрогліфи «ген» чи «хуан». А загалом, чудово!

Почувши це, Баоюй подумав:

«Я бачив майже всі картини стародавніх і сучасних художників і уважно читав написи до