Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Він напружив пам’ять і раптом засміявся й наказав подати йому пензлик. Написавши на долоні два ієрогліфи, він звернувся до Сюе Паня із запитанням:

— Ти впевнений, що це були ієрогліфи «ген» і «хуан»?

— А що? — у свою чергу запитав той.

Баоюй показав написані на долоні ієрогліфи й знову звернувся до Сюе Паня:

— Можливо, ці? Їх і справді легко поплутати зі знаками «ген» і «хуан».

Всі погляди звернулися на долоню Баоюя, там було написано «Тань Інь».

— Так і є, — розсміялися гості. — У тебе, певно, в очах рябило, коли ти читав напис!

Сюе Пань зніяковіло посміхнувся.

— Спробуй розбери, «Тань Інь» це чи «Го Інь»?[239]

У цю мить увійшов хлопчик-служник і гучно оголосив:

— Пан Фен.

Баоюй одразу здогадався, що це Фен Цзиїн, син полководця Божественної войовничості Фен Тана.

— Зараз же проси! — закричали всі хором.

Через мить на порозі з’явився всміхнений Фен Цзиїн. Гості підхопилися, навперебій поступаючись йому місцем.

— Здорово! — вигукнув Фен Цзиїн. — Боїтеся вийти за двері, улаштували в будинку веселощі!

— Ми так давно вас не бачили! — закричали тут Сюе Пань і Баоюй в один голос. — Як почувається ваш поважний батечко?

— Дякую, батько здоровий, — відповів Фен Цзиїн. — А от мати схопила застуду, і вона нездужає.

Помітивши садно на обличчі Фен Цзиїна, Сюе Пань з усмішкою запитав:

— Знову побилися? Бач, як вивіску прикрасили!

— Ні! Більше цим не займаюся! Відтоді як побився із сином дувея![240] — відповів Фен Цзиїн. — Та й навіщо, власне? Що ж стосується садна, так це мене зачепив крилом сокіл, коли ми полювали в горах Теваншань.

— І давно? — поцікавився Баоюй.

— Поїхали двадцять восьмого числа третього місяця, а повернулися позавчора.

— Тепер зрозуміло, чому я не бачив вас третього й четвертого числа в будинку брата Шеня! — сказав Баоюй. — Збирався запитати про вас, а потім якось забув. Ви самі їздили? Чи з батечком?

— Ну як же без батечка? — мовив Фен Цзиїн. — Це треба з глузду з’їхати, щоб їхати самому й наживати собі неприємностей! Із яким задоволенням я випив би з вами вина й послухав пісень! А втім, не було б щастя, так нещастя допомогло!

Фен Цзиїн уже встиг випити чай, і Сюе Пань запросив його до столу.

— Сідайте й розповідайте! — сказав він.

— Мені й справді дуже хотілося б із вами повеселитись, але, на жаль, не можу! Важлива справа. Я мушу її негайно виконати й доповісти батькові.

Гості стали навперебій утримувати Фен Цзиїна! Нарешті він з усмішкою сказав:

— Навіть не віриться! Скільки років ми знайомі, і жодного разу не доводилося вмовляти мене пити. Сьогодні ж випадок особливий. Оскільки ж ви так наполягаєте, я двічі осушу велику чашу й одразу поїду.

На тому й погодились. Сюе Пань взяв чайник з підігрітим вином, і Баоюй підставив два келихи. Фен Цзиїн, стоячи, одним духом випив.

— Розкажіть хоча б, що за нещастя вам допомогло, — попросив Баоюй, — а потім їдьте.

— Це нецікаво, — відповів Фен Цзиїн. — Краще я влаштую частування, запрошу вас, тоді й поговоримо. Крім того, я хочу звернутися до вас з одним проханням.

Він поклонився й зібрався йти.

— Ви нас заінтригували! — мовив Сюе Пань. — Іще невідомо, коли ми дочекаємося запрошення. Розповіли б краще зараз, щоб нас не мучила цікавість!

— Днів через вісім-десять неодмінно запрошу вас, — пообіцяв Фен Цзиїн.

Усі провели його до воріт і, як тільки він виїхав, повернулися до столу, випили ще по чарці й розійшлися.

Сіжень тим часом уже почала турбуватися. Вона була впевнена, що Баоюй у батька, і не могла зрозуміти, чому він так довго не повертається. Коли ж побачила Баоюя напідпитку й почула, де він був, накинулася на нього з докорами: