Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Гарний, нічого сказати! Тут хвилюються, а він веселиться, як так і треба! Хоч би попередив!

— Я ж завжди попереджаю! Але сьогодні прийшов Фен Цзиїн, і я забув.

У цей момент увійшла Баочай і, почувши цю розмову, розсміялася:

— Ну що, покуштував рідкісних страв?

— Звичайно, — засміявся у відповідь Баоюй, — але ж ти, сестро, напевно спробувала перша!

Баочай похитала головою.

— Учора брат хотів мене почастувати, — сказала вона, — але я недостойна їсти такі делікатеси й порадила йому почастувати старших родичів.

Служниця подала чай, зав’язалася невимушена бесіда. Але про це ми не розповідатимемо.

Дайюй також дуже турбувалася. Вона чула, що Баоюй іще зранку пішов до батька й дотепер не повернувся. Лише за вечерею вона довідалася, що він уже вдома, і захотіла негайно піти розпитати, що сталось. Ідучи у бік двору Насолоди пурпуром, вона побачила попереду Баочай і пішла за нею. Але біля мосту Струмливих ароматів зупинилася, замилувавшись якимись строкатими птахами. Поки вона стояла там, ворота двору Насолоди пурпуром замкнули, й довелося постукати.

А треба вам сказати, що Цінвень і Біхень саме перед тим розсварились, і Цінвень, яка стояла у дворі, почувши стукіт, вирішила відвести душу:

— Вічно вештаються тут, не дають спокою!

Стукіт повторився. Цінвень, навіть не запитавши, хто стукає, спересердя закричала:

— Усі сплять, приходьте завтра!

Дайюй знала, що служниці Баоюя люблять пожартувати одна з одної і, прийнявши її за свою, навмисно не відчиняють. І Дайюй крикнула:

— Це я! Відчини!

— Неважливо хто, — не тямлячись од гніву, відповіла Цінвень. — Другий пан не велів нікого пускати!

Дайюй розсердилась, і в той же час їй стало прикро. Вона хотіла ще раз гукнути Цінвень, але роздумала й заходилася міркувати:

«Усі повторюють, що дім моєї тітки — мій рідний дім, але я тут чужа. Захисту шукати ні в кого. Ненадовго звила я собі в цьому домі гніздо, і скаржитися якось незручно».

Від цієї думки сльози заструменіли по обличчю дівчинки. Вона стояла, не знаючи, як бути, коли раптом почула сміх і голоси. Це розмовляли Баочай з Баоюєм.

Дайюй зовсім засмутилась, аж тут згадала про недавню сварку з братом.

«Він думає, я на нього поскаржилася!.. Так хіба могла я? Нічого до пуття не дізнався й звелів не впускати мене! А завтра, може, взагалі не побажає мене бачити?»

Дайюй було дуже боляче. Вона самотньо стояла в тіні дерев, хоча мох уже заблищав від холодної роси й свіжий вітерець пробіг по доріжках саду. Не витримавши, дівчинка гірко заплакала.

Ви вже знаєте, що Дайюй від природи була наділена рідкісною зграбністю і красою. А плакала вона так жалібно, що навіть птахи, які влаштувалися на ніч у вітах верб і серед квітів, розлетілися.

Воістину:

Про це ж говориться і в іншому прекрасному вірші:

Раптом Дайюй почула скрип. Вона обернулася й помітила, що ворота палацу Насолоди пурпуром розчинилися й хтось вийшов звідтіля.

Якщо хочете дізнатися, хто це був, прочитайте наступний розділ!