Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"

мати. Тільки зоряна симфонія звучить закликом до надії, до ясних верховин перемоги, до світляної симфонії землі. І згадала про Ніка. Він мав засвітити серед цієї темної лісової хащі зорі… На момент пройняла розпука за безнадійною втратою. Але ж ні, Ганна не могла жити в безнадії. Вона вірить, що Ніків винахід увійде в життя. Вона досягне цього, навіть якби їй довелося йти на страту. Так, Ніків винахід мусить звільнити землю від дротів, що оплутали її, він засвітить на землі зорі. І це скоро, скоро! Може, тоді справді симфонія «Лісової пісні» забринить живою казкою на землі. Симфонія… Володимир мусить її творити, мусить!

Ганна відчула, як у її грудях розтанув гнів до нього.

Прийшов Володимир. Він сів на своє ліжко й застиг мовчазно в зігнутій позі. Його видимо мучила провина перед жінками. В родині він був осуджений Каїн. У Ганни прокинувся жаль до нього. Вона поклала йому руку на голову і коли впевнилась, що заспокоїла, відійшла.

Вранці він далеко певніше себе почував. Він по-діловому підніс голову й за довгий час уперше сів за рояль. Ганна була задоволена з себе, що ступила на шлях замирення з ним. Зате дуже непокоїла її Таля. Вона зблідла і майже нічого не їла ні за сніданком, ні за обідом. Коли Володимир звертався до неї, Таля дивилася поверх його голови з таким виразом, немовби перед нею був автомат, якому зайвим було відповідати. Іноді в Талиних очах пробігав навіть вогник ненависті. Тоді Ганна тішилась. Таля засуджує Володимира. Вона мусить його забути.

Якось Ганна зауважила йому:

— Не займай, будь ласка, її! Ти ж бачиш, як це її дратує.

І на знак послуху Володимир схилив голову. Так, у ньому ятрилась рана каяття. Ганна при кожній нагоді співчутливо пестила його. Він мусить вилікуватися й стати її давнім, хорошим Володимиром, надійним оборонцем прав Ніка.

— Коли ж ти вже думаєш узятися за Нікову справу?

— Ах, дай мені спокій із Ніком! — роздратовано скрикнув він, але глянувши, як потемніло Ганні обличчя, уже лагідно додав:

— Хоч тепер помовчи про нього.

Ганна вибачила Володимирові. Він ревнує її до Ніка; йому особливо прикро слухати це тепер, коли він хоче прихилити її до себе. Чудний хлопчик! Вона ж любить його.

Щораз Ганна палкіше виявляла свою приязнь. Вона горнулась до нього всім тілом, називала найласкавішими йменнями, і кінець кінцем Володимир виходив зі своєї холодної замкнутості. У ньому напружувались м'язи.

Одного ранку Таля довго не виходила на сніданок. Нарешті вона з’явилась на веранді вся бліда, як стіна.

Ганна стурбовано запитала:

— Ти не хвора часом?

— Ні, — різко відповіла Таля. Вона на хвилинку присіла, випила раптово свою охолоджену склянку кави й знову квапливо підвелася.

— Я їду до міста.

Володимир і Ганна з обох кінців націлили на неї здивовані погляди.

— Чого ж тобі раптом так заманулося? — промовила Ганна.

— Не раптом, а давно вже треба було, — грубо викрикнула Таля, — вам хоч до зими тут сидіти. Байдуже до того, що мені треба вступати до школи…

— Зовсім не байдуже, але ж це ще рано.

— Ти дуже добре знаєш, що рано! Тобі ще не розвиднялося після цієї ночі. А заяву ти подала? А хоч поцікавилася ти, яка програма?

Ганна почервоніла. Таля мала рацію. Ганна забула в останній час про неї, захопившись Володимиром.

— Не турбуйся, будь ласка! — заговорив Володимир, дивлячись кудись у простір поза Талею, — я в свій час усе зроблю.

— Дякую красненько! Обійдуся без ваших послуг. Доволі з мене того, що в мене є мати, яка турбується за мене.

Таля зникла в кімнаті, видимо, готуючись до від'їзду.

Ганна приголомшеним поглядом дивилася на Володимира, що так само зніяковіло переминався.

— Слухай, Володимире, треба покласти край цим капризам.

Володимир твердим кроком увійшов до кімнати.

— Облиш, будь ласка, свої витівки! Ніхто тебе в місто саму не пустить.

— І тут мене ніхто не вдержить.

— Слухай, Талочко! Якщо тебе так непокоїть школа, то я їду разом із тобою і все буде гаразд.