Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Домбі і син 📚 - Українською

Читати книгу - "Домбі і син"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Домбі і син" автора Чарльз Діккенс. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 170 171 172 ... 307
Перейти на сторінку:

Темної плями на вулиці вже нема. Якщо оселя містера Домбі й вирізняється чимось поміж інших, то лише своєю пишнотою, яка затьмарює решту будівель. Прислів’я каже, що дім завжди рідний, хоч який бідний. Якщо правдиве й протилежне твердження — що дім завжди рідний, хоч який він солідний, — то що то за пишний вівтар споруджено тут на честь домашніх божеств!

Цього вечора у вікнах блищать вогні; червонуватий одблиск камінів тепло світиться на шпалерах та м’яких килимах; обід чекає; стіл накрито з неабияким смаком, хоча тільки для чотирьох осіб; буфет заставлено посудом. Уперше від часу великих перемін дім готовий прийняти своїх мешканців, з хвилини на хвилину має прибути щасливе подружжя.

Цей вечір повернення додому викликає в челяді не менше збудження, ніж ранок весілля. Місіс Перч сидить на кухні й п’є чай. Вона обійшла весь будинок, визначила ціну за ярд для всіх шовків та оксамитів, і вичерпала всі словникові та позасловникові вигуки подиву й захоплення. Оббивач, залишивши під стільцем у передпокої свій капелюх і хустинку, від яких сильно тхне лаком, нипає по кімнатах, розглядаючи то карнизи під стелею, то килими під ногами, і час від часу, німіючи від захвату, витягує з кишені рулетку та похапцем, з невимовною насолодою обмірює найкоштовніші речі. Кухарка сьогодні в чудовому гуморі й каже, що там, де забава, там і вона (а що тут буде забава зараз, вона закладається — на шість пенсів), бо така вже у неї весела вдача, і була така змалечку, всі це добре знають. Слова її видобувають з грудей місіс Перч ледь чутний відгук підтримки і схвалення. Покоївка нічого не хоче, тільки щоб вони були щасливі, хоча шлюб — це лотерея, і що більше вона над цим думає, то дорожче цінує незалежність і спокій, які дає самітнє життя. Містер Тавлінсон сьогодні похмурий та злий ї каже, що він теж такої думки, а ще краще — війна і дідько бери всіх французів, — цей-бо молодик гадає, що всякий чужинець є французом і повинен ним бути за законами природи.

Ледь загуркотять колеса, розмова миттю уривається, всі наслухають, а то й схоплюються з криком: «Вони!»

Але то ще не вони, і кухарка починає оплакувати обід, що його вже двічі довелось одставляти, і оббивач і далі ходить по кімнатах, і ніхто не заважає йому чудуватися.

Флоренс готова привітати батька й нову свою маму. Вона й сама не знає, радістю чи болем зроджені ті почуття, що тріпочуть в її грудях, але схвильоване серце додає рум’янцю її щокам і блиску її очам; і на кухні перешіптуються, — бо про неї там завжди говорять, стишивши голос, — що міс Флоренс надзвичайно гарна сьогодні і що з неї, сердешної, виросла напрочуд привабна панна. Западає пауза, і кухарка, розуміючи, що від неї, як від голови зібрання, чекають остаточного присуду, каже: «Цікаво, чи…» — і замовкає. Покоївці теж цікаво. Цікаво й місіс Перч, яка має щасливу здатність виявляти зацікавлення, коли всі його виявляють, навіть не знаючи, про що, власне, йдеться. Містер Тавлінсон користується з нагоди знизити настрій дам до рівня власного й каже: «Ще побачимо, що воно далі буде» — і бажає, щоб комусь «дав бог з цього вибратись». Кухарка підсумовує ці зітхання і бурмоче: «Дивна річ той світ, дуже дивна!» — і коли ця думка облітає стіл, додає переконливо: «Але, байдуже, що станеться, міс Флоренс від того гірше не буде, Томе». На що містер Тавлінсон тоном, сповненим зловісної багатозначності, озивається: «Якби ж то!» — і, розуміючи, що для простого смертного це й так надто сміле пророцтво, замовкає.

Місіс Ск’ютон, готова зустріти свою кохану доню й любого зятя з відкритими обіймами, убралася ради цього в зовсім дівочу сукню з короткими рукавами. А тим часом її зрілі принади квітнуть у сутіні її апартаментів, які їй дісталися кілька годин тому, і вона вже дратується, що так довго треба чекати обіду. Покоївка її, що мала б бути кістлява, як смерть, насправді дорідна й пишнотіла і, навпаки, перебуває в найкращому гуморі, бо сподівається, що відтепер їй платитимуть справніше, і кімната в неї, може, ліпша буде, і годуватимуть краще.

А де ж щасливе подружжя, на яке чекає весь дім? Невже ж і пара, і морська течія, і вітер, і коні — всі стишили біг, задивившись на їхнє щастя? Невже рій амурів та грацій, що кружляє над їхніми головами, заважає їм рухатись? А може, на шляху їхнім стільки квітів, що вони ледве посуваються, грузнучи в трояндах без колючок і в запашній шипшині?

А, ось вони нарешті! Дедалі гучніше гуркотять колеса, і карета під’їздить до дверей. Ненависний чужинець грюкає в двері раніше, ніж містер Тавлінсон з товариством встигають їх відчинити; містер Домбі з молодою висіли вже з екіпажа й під руку заходять у дім.

— Голубонько моя, Едіт! — гукає на сходах збуджений голос. — Любий мій Домбі! — І короткі рукави тягнуться до щасливого подружжя, обвиваючи обох по черзі.

Флоренс теж зійшла в хол, але трималася віддалік, приберігаючи своє боязке привітання до того часу, коли втихнуть оті ближчі і вищі пориви. А очі Едіт шукали її вже з порога, і, збувши свою розчулену матінку легеньким поцілунком, вона підбігла до Флоренс й обняла її.

— Як живеш, Флоренс? — мовив містер Домбі, простягаючи руку.

Підносячи її до своїх губ, Флоренс перестріла батьків погляд, — досить холодний і далекий, — але серце їй стиснулося від думки, що було в нім наче трохи більше інтересу, ніж бувало давніше. Був у нім навіть якийсь легенький подив, і в тому подиві проступала втішеність. Вона не насмілилася ще раз звести на нього очі, тільки відчула, що він вдруге глянув на неї, не менш доброзичливо. Ох, як затремтіла вона з радості, що дістала хоч отаке невловне, безпідставне підтвердження своєї надії — знайти дорогу до його серця з допомогою своєї нової, вродливої мами.

— Ви, гадаю, не довго перевдягатиметесь, місіс Домбі? — спитав містер Домбі.

— За хвилину буду готова.

— Хай подадуть обід за чверть години.

З цими словами містер Домбі поважно відбув до своєї гардеробної, а місіс Домбі піднялася нагору

1 ... 170 171 172 ... 307
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Домбі і син», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Домбі і син"