Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

Полвортів. Його уважні очі прикипіли до чогось невидимого далеко в морі. Тільки коли хмари знову зійшлися і море зробилося чавунно-темним, птах піднявся в повітря, і Страйк дивився, як на дужих вигнутих крилах він відлітає геть від прихистку берега у відкрите море, готовий повернутися до тяжкої, але необхідної справи виживання.

Частина п'ята

Весна розкішна у буянні квіту...

Едмунд Спенсер, «Королева фей»

49

Після гучних штормів і грізних бур

Своє обличчя сонце нам являє;

Лихої долі звідавши тортур, Людина й трохи радості пізнає, Бо ж не стерпіти вічного одчаю...

Едмунд Спенсер, «Королева фей»

О восьмій ранку в день, коли мало відбутися досудове врегулювання з колишнім чоловіком, Робін вийшла зі станції метро «Тоттенгем-Корт-роуд» під бірюзове небо. Після довгих місяців дощів і негоди сонячне світло здавалося маленьким дивом, і Робін, яка сьогодні не мала їхати на стеження, одягнула сукню, радіючи нагоді вилізти з вічних джинсів і кофт.

Вона була дуже зла на Метью, який відкликав зустріч за добу («На жаль, у мого клієнта виникли невідкладні справи особистого характеру. Оскільки сам я буду недоступний решту березня, пропоную обрати зручну для всіх дату в квітні»), і підозрювала, що Метью просто затягує процес, щоб продемонструвати свою силу та примусити колишню дружину відмовитися від зазіхань на спільний рахунок. Але туманне сяйво раннього ранку лежало над вічним ремонтом на Чаринг-Кросс-роуд, і гумор у Робін поліпшився. Правда (яку їй через силу довелося визнати після п’ятиденної відпустки, взяти яку її примусив Страйк) полягала в тому, що на роботі Робін почувалася щасливішою. Вона не мала бажання їхати до Йоркширу й витримувати звичну навалу маминих розпитувань про розлучення і роботу, а на те, щоб поїхати ненадовго з Лондона деінде, не мала грошей, тож відпустку Робін витратила на побутові питання й роботу над справою Бамборо.

Маючи нехай не зачіпки, але ідеї, Робін приїхала до офісу рано, сподіваючись захопити Страйка до початку робочого дня. Вона пройшла повз дорожніх робітників — їхні крики тонули в гуркоті відбійних молотків — і ввійшла в тиху тінь Денмарк-стріт, де крамниці ще стояли зачинені.

Ближче до верхівки металевих сходів Робін почула голоси за скляними дверима. Було трохи по восьмій, але в офісі вже увімкнули світло.

— Доброго ранку,— привітався Страйк, коли вона відчинила двері. Він стояв біля чайника і, здається, здивувався, побачивши її о такій годині.— Я думав, ти тільки по обіді прийдеш.

— Скасували,— коротко відповіла Робін.

Вона не знала, чи Страйк справді забув, які саме плани вона мала на цей ранок, чи виявив делікатність, бо на дерматиновому дивані сидів Моррис. Він був гарний, як завжди, але сині очі почервоніли, а щелепа поросла темною щетиною.

— Здоровенькі були,— привітався він до Робін.— Тільки гляньте! Ходяча реклама користі від уміння забивати.

Робін проігнорувала це зауваження, але, знявши куртку, пожалкувала, що прийшла в сукні. Вона сердилася, що так ніяковіє через якогось Морриса, але в джинсах почувалася б упевненіше.

— Моррис заскочив містера Сміта з нянею,— повідомив Страйк.

— Оце швидко! — Робін спробувала бути великодушною, хоча з Моррисом і не хотілося.

— На гарячому о першій десять,— сказав Моррис і передав Робін цифрову камеру нічного бачення.— Хлоп збрехав, що пішов випити з друзями, а в няньки по вівторках вільний вечір. Ці йолопи вирішили попрощатися на порозі. Класична помилка новачків.

Робін повільно погортала кадри. Фігуриста нянька, так схожа на колишню Страйкову дівчину Лорелею, стояла на порозі будинку в обіймах чоловіка місіс Сміт. Моррис сфотографував не тільки момент обіймів, а й назву вулиці та номер будинку.

— Де це? — спитала Робін, гортаючи фото з обіймами.

— У Шордичі. Помешкання орендує найкраща подруга няні,— відповів Моррис.— Корисно мати подружку, яка піджене квартиру під таємні шури-мури, га? Я дізнався її ім’я та все інше, тож та пані теж отримає на горіхи.

Моррис розвалився на дивані, закинувши руки за голову, і сказав крізь позіх:

— Не щодня випадає нагода зробити нещасними трьох жінок одразу, правда?

— Не кажучи про чоловіка,— відповіла Робін, дивлячись на красивий профіль чоловіка брокерки в світлі вуличного ліхтаря; його сфотографували, як ішов до сімейного авта.

— Авжеж,— погодився Моррис, потягнувшись,— і його теж.

Його футболка задерлася, оголивши підкачаний живіт — про який, як гадала Робін, Моррис чудово пам’ятав.

— Не хочеш поговорити за сніданком? — спитав у Робін Страйк. Він саме розкрив бляшанку з печивом і виявив, що там порожньо.— Давно треба звіритися по справі Бамборо, а я ще не їв.

— Домовилися,— озвалася Робін і негайно вдягнула куртку.

— А мене ти на сніданки не запрошуєш,— заявив Страйкові Моррис, підводячись із дивана. Страйк проігнорував це й сказав:

— Чудова робота по Сміту, Моррисе. Я пізніше повідомлю дружині. До завтра.

— Просто кошмар,— мовила Робін, коли вони зі Страйком вийшли в прохолоду Денмарк-стріт, куди ще не дісталося сонячне проміння,— цілий літак — і зник без сліду.

Одинадцять днів тому малазійський «боїнг» МН370 вилетів з Куала-Лумпура і зник разом з більш як двомастами пасажирами. Цілий минулий тиждень у новинах обговорювали різні теорії; зникнення літака приписували терористам, саботажу команди, поломці. Робін саме читала про літак дорогою на роботу. Стільки родичів чекає бодай на якусь новину! Вже скоро має щось бути, адже не можуть майже двісті п’ятдесят людей на літаку зникнути так легко, як одна-єдина жінка, яка розчинилася в