Читати книгу - "Том 7"

У тексті першодруку допущені окремі друкарські помилки, перекручення слів та пропуски в тексті. Наприклад, у автографі було: «Він стояв межи двома іншими портретами...», надруковано: «...межи двома пишними портретами»; «закрутити голову сьому серцеїду» — під час друку слово «сьому» пропущено.

За текстом ЛНВ передруковано у виданні: Леся Україн-к а. Твори. Кн. І. К., 1911.

Датується за автографом.

Першу згадку про роботу над оповіданням знаходимо у листі до Л. М. Драгоманової з Києва від 18.ХІ 1898: «Пишу третій день «без просвітку». Завтра мають читати моє оповідання в Літературному обществі, а тим часом воно (оповідання) ще далеко не скінчене! Буду писать, певне, і вночі». Автограф «Над морем» датований наступним днем — 19.ХІ 1898 р. А в листі до Олени Пчілки від 21.11 1900 р. з Дерпта (тепер — Тарту) вона пише, що оповідання читалося на зібранні Київського літературно-артистичного товариства. З цього листа дізнаємось також, що Леся Українка мала намір надіслати оповідання «Над морем» до «Сборника Киевского литературно-артистического общества» і що вже або мала текст оповідання російською мовою, або збиралась зробити такий переклад. Однак до згаданого збірника оповідання не було передане. Відомо, що в 1899—1900 pp. Леся Українка переписує оповідання «Над морем», читає його своїм знайомим. Так, у листі до О. Коби-лянської від 14.ХІІ 1900 р. з Києва вона запитує: «Чи там вже вийшло моє «Над морем»? Мало з’явитись у 1 ч. «Вісника», писав Труш. Може, довідаєтесь, як воно там сподобалось кому з людей, то напишіть мені, воно все ж цікаво знати, треба признатись. Та й як Вам тепер воно здалось, коли самі прочитали, а не з мого голосу почули».

Подається за першодруком з виправленням помилок, допущених при друкуванні.

Літературно-науковий вісник — український художній, науковий і публіцистичний журнал. За ідейним спрямуванням історія журналу поділяється на три періоди: 1) демократичний (1898—1906, Львів); 2) ліберально-буржуазний (1907—1914) і буржуазно-націоналістичний (1917—1919, Київ —Львів); 3) буржуазно-націоналістичний, профашистський (1922—1939, Львів; з 1933 р. виходив під назвою «Вісник»).

Труш Іван Іванович (1869—1941) — відомий український живописець і художній критик, автор портретів І. Франка, В, Стефа-ника, Лесі Українки та інших.

JI е й к і н Микола Олександрович (1841—1906) — російський письменник, автор оповідань та фейлетонів, розрахованих здебільшого па невибагливі смаки міщансько-обивательських кіл читачів.

Ясинський Ієронім Ієронімович (1850—1931) — російський письменник і журналіст. В кінці 80-х років виступав в літературі як прихильник «чистого мистецтва».

Вперше надруковано у журн. «Южвые записки», 1905, № 4, стор. 22—25.

Автограф не знайдено.

Датується орієнтовно кінцем 90-х — початком 900-х років на підставі листа до матері від 22.ІІІ 1905 p.: «Мгновенье» дійсно навіяно тим моментом в Stephanskirche, ти, мамочко, вгадала. І ти знаєш сю дрібничку, тільки забула: се результат одного з наших «конкурсів», що був скілька років тому в Зеленім Гаю. Отож, значить, з посміху люди бувають».

У Зеленому Гаю Леся Українка жила влітку 1898, 1899, 1902 і 1903 pp. В основі сюжету твору — враження від перебування Лесі Українки у Відні 1891 p., відвідин собору св. Стефана.

Подається за першодруком.

«Ю ж н ы е за п и с к и» — ліберально-буржуазний тижневик, видавався в Одесі з 1903 по 1905 р.

СЛІПЕЦЬ

Вперше надруковано у журн. «Життя і знання», 1938, № 10, стор. 303—304.

Автограф не знайдено.

Цей психологічний етюд створений Лесею Українкою як своєрідний відгук на твір О. Кобилянської «Сліпець» (JIHB, 1903, кн. 10, стор. 109—110) і надісланий О. Кобилянській разом з листом від 14.IV 1902, у якому Леся Українка, зокрема, писала: «Хоч ведмідь (так жартівливо називали обидві письменниці О. Маковея.— Ред.) «Сліпця» не зрозумів, то ще то не значить, аби й ніхто не міг зрозуміти. Хтось думає, що зрозумів, а я к зрозумів, то видко 8 того Hapncy-pendant, що тут приложений до листа. Хтось не міг утриматись, щоб того не писати, І ліг, і не встав, поки не написав».

Датується на підставі цього листа.

Подається за першодруком.

ПРИМАРА

Вперше надруковано у журн. «Червоний шлях», 1923, № 2, стор. 1—3.

Чорновий завершений автограф, датований «30/ІѴ 1905 р.» (ф. 2, № 837), містить авторські закреслення і дописки. Так, після слів: «і хоч ои скільки їх падало позаду, передні знають, що неминуча зброя товариша завжди близько і завжди готова вп’ястися в його шию» ідуть такі закреслені рядки: «Бо товариш теж не може спинитись, ні назад податись, товариш теж за спиною чує зброю, і в’язи його тремтять. О, якби знав він, що за ним іде чоловік без божевільних слів у безглуздих очах, він би став і не рушив з місця. Але ж як станеться таке чудо? Той не мав би тих слів, хто не чув би їх за собою, та кождий же йде не остатній, і як же йому не жалити стоячого, не топтати лежачого, коли він чує зброю за собою і не сміє глянути назад в очі товариша свого». Наступний абзац починався такими викресленими рядками: «А хто був перший, хто був головою сього змія-полоза? Хто повів за собою сю довгу зграю? І коли так сталось? Він, може, був щасливий, він, може, знав, куди й на що він іде...» Останнє речення автографа «Вони ідуть, ідуть, і страшно дивитись на них» авторкою також закреслене. Після закінчення твору (під датою) Леся Українка дописала уривок, що починається реченням: «Хто пристає до зграї самохіть, уже собі не пан», а закінчується: «Він уже погонич!»

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«Червоний шлях» — український громадсько-політичний і літературно-мистецький журнал. Виходив у Харкові в 1923—> 1936 pp.

ПРИЯЗНЬ

Вперше надруковано у журн. «Киевская старина», 1905, т. 91, кн. І, стор. 11—72.

Чистовий автограф твору не знайдено. В архіві зберігається чорновий автограф (ф. 2, № 838), без заголовка, з датою: «1 мая

1905 p., Тифліс», який має сліди кількох редакцій. Зіставлення чорнового автографа з першодруком свідчить про дальшу роботу письменниці над текстом під час переписування оповідання начисто: деякі закреслені в чорновику місця відновлено, зроблено нові скорочення. Так, Леся Українка знімає такий розгорнутий початок оповідання:

«І хто б подумав, що з тієї «тонконогої», «миршавої» Дарки виросте така хороша та справна дівка! Ну,