Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Чигиринський сотник 📚 - Українською

Читати книгу - "Чигиринський сотник"

606
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чигиринський сотник" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 172 173 174 ... 179
Перейти на сторінку:
Троянові, люд хрещений піднімали на супостата і гнали його з України! Настала така пора і зараз, браття мої! Як жили ми під Литвою, рівні були у тій державі й литовський люд, і козацький. Коли ж побрався князь великий литовський із королівною ляською і на троні польському сів, обіцяли нам, що буде тая Річ Посполита матір’ю люду Дажбожому, що стане вона отчизною для обох народів! А що вийшло з того, панове козаки? Пани да магнати завладіли нашим краєм, унію кляту запровадили, щоб віру Дажбожу внівеч звести! Церкви святі замикають, людей запрягають у ярма, землю ними орють, а козаків городових заставляють псів хандожити,[83] щоб саме і звання козацьке споневіряти! Навіть мене, старого заслуженого козака, пограбували посеред білого дня, сина мені забили нагайками, а самого до хурдиги вкинули, мов харцизяку якого!

Тут загаласували запорожці, завили, засвистіли, аж птаство у плавнях полякалося та знялося зі страшенним криком.

— Хто ж матір нашу Вкраїну заступить, як не ми, лицарі низові запорозькі? Хто ж за віру правдиву зброю здойме? Хто кров свою проллє за край Троянів? Як мав слобонитися люд Дажбожий із вражої кормиги, приходив у Вкраїну завжди образ Пречистої Діви, Матери Лади, якого сам Господь викував колись, і був то знак із самісінького неба, що як устанемо ми на ворога, то помагатиме нам уся сила і міць небесна. Ось і тепер прийшов він у Січ!

Та й глянув на Михася. Дістав малий козак із-за пазухи Троянів Ключ, підняв його високо над головою, і так заяріла та камінна лялька на сонці, що й очам боляче стало! Заволало радісно січове козацтво і давай шапки угору кидати.

— За нас Батько Дажбог і Покрова святая!

— Отсе вже погуляємо!

— Начувайтеся ж, кляті ляхи!

— Давно вже войни не було, то й шаблі поржавіли!

— Слава! Слава!

Як затихло все, Хмельницький і каже:

— Отсе для того і погукав сюди вас батько кошовий, розіславши по всіх усюдах вістових із Дажбожим гаслом. А тепер одне тільки діло треба владнати нам із вами: кого волієте гетьманом над собою?

Ще дужче зарепетувало козацтво.

— Хмельницького хочемо, — кричать, — Хмельницького!

— Тебе, батьку!

— Питаєш іще!

— Веди нас, Хмелю!

— На погибель клятим ляхам!

— І лупу козацького вдеремо!

— А певно, бо вже оббилися, мов ті крем’яхи!

— В мене осьо і пальці з чобіт стирчать!

— За кривди наші відплатимо!

— У похід, у похід!

Як погамувалося січове коло, подали Хмельницькому булаву із наголів’ям зі слонової кості й підняли над ним три бунчуки — знак то був, що тепер правдивий він гетьман, а не названий, як досі було. Вдарили січові бубони, сурми заграли, пищалки засвистіли — ступнув Михась до Хмельницького й подав йому Троянів Ключ, якого в руках досі держав.

Узяв його батько Хміль і надів на шию. Як засяяв на грудях його образ Пресвятої Покрови, вдарила гармата на січовій вежі, аж гук по всьому Запорожжю пішов, — означало теє, що рушає Січ у похід.

Хтів було Михась одійти вже тихенько і шмигнути у юрму, аж Хмельницький поклав йому руку на плече й каже:

— А ти, сину, при мені зостанься.

— Джурою?

— Ні, будеш правою рукою в мене й усякі доручення сповнятимеш. Носив ти знак Дажбожий, то й далі будеш при ділі.

— А батько мій січовий? — питає малий козак. — Я без нього нікуди!

— І він з тобою буде, сину. Для вас обох ще ото стільки діла знайдеться!

Як сонечко підбилося ген-ген над обрієм, підходило січове військо до Базавлуцького пралісу. Ішли обабіч татаре, всі на добрих конях, з шаблюками кривими, списами та огневою стрільбою, посередині комонне козацтво їхало, за ним пішаниці з самопалами та мушкетами на плечах, а далі тягнулися вози із порохом, кулями та всяким збіжжям. Рипіли і вищали колеса, верблюди ревіли, віслюки кричали, коні хоркали, шурхотіли і тупотіли копита у високій траві, свистіли і гейкали козаки, хвиськаючи нагайками.

Дивиться Михась, а степ аж красіє — до самісінького обрію мак цвіте.

— Ти ба! — каже малий козак. — А чого се його стільки насіялося?

— На велику кров… — каже характерник. — Ото щоб знав, сину: перед війною завжди мак-відюк зацвітає по Вкраїні.

— І що ж воно отсе буде тепер?

— Шось та буде, сину… Головне, огня вкинути. А там нехай хоч згорить усе…

— Та воно, звісно, так, бо се ж таке… — буркнув Михась. — А не інакше, бо що ж!

Зареготався Обух і каже:

1 ... 172 173 174 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чигиринський сотник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чигиринський сотник"