Читати книгу - "Консуело"

— Лечу, ваша ясновельможносте!

— Але гляди, не смій згадувати про пана барона, а то звелю своїм людям схопити тебе й відправити назад у Пруссію. Запам'ятай!

— Краще мені зараз же вмерти! Ох! Якби негідники не зв'язали мені рук, я б покінчив із собою, коли вони мене знову захопили!

— Забирайся геть!

— Слухаюсь, ваша ясновельможносте!

Він дочиста спорожнив фляжку, повернув її Йосифу, обняв його, не підозрюючи, що завдячує йому набагато більшим, і, кинувшись у ноги графові й баронові, став дякувати їм, але барон зупинив його нетерплячим жестом на півслові; тоді він перехрестився, поцілував землю й піднявся на коня за допомогою служників, тому що ледве міг ворушити ногами. Однак, опинившись у сідлі, він одразу підбадьорився, відчув приплив сил, пришпорив коня й помчав по дорозі, що вела на південь.

— Якщо коли-небудь виявиться, що я не стримав вас від цього вчинку, — сказав барон графові, — то моя пісенька скінчена. А втім, однаково, — додав він, заливаючись сміхом. — Ідея подарувати Марії-Терезії фрідріхового гренадера просто чудова! Цей дурень, що пускав кулі в уланів імператриці, тепер буде пускати їх у кадетів прусського короля! Нічого сказати, гарні вірнопіддані! Прекрасне військо!

— Володарі від цього нітрохи не страждають, — проронив граф. — А що ж нам робити із цими молодиками? — додав він.

— Ми можемо тільки повторити те, що сказав гренадер, — відповіла Консуело. — Якщо ви нас тут покинете, ми пропали!

— Мені здається, ми не давали вам дотепер приводу сумніватися в нашій гуманності, — мовив граф, укладаючи в кожне слово якесь лицарське чванство. — Ми довеземо вас до місця, де вам нічого буде боятися. Мій служник, у якого я взяв коня, сяде на козли, — сказав він баронові й, притишивши голос, додав: — Хіба ви не віддаєте перевагу товариству цих двох молодиків над товариством служника, якого нам довелося б узяти в карету, що набагато більше завдало б нам клопоту?

— Так, звичайно, — відповів барон, — артисти, при всій своїй бідності, скрізь бажані гості. Хто знає, чи не виявиться оцей саме музикантик, що знайшов у кущах свою скрипку й схопив її з такою радістю, майбутнім Тартіні[195]? Ну, трубадуре, — сказав він Йосифу, який щойно на полі бою підібрав свою торбу, скрипку та рукопис, — їдьмо з нами, і на першому ж привалі ви нам оспіваєте цей славний бій, де на бойовищі не було виявлено жодної душі.

— Можете скільки завгодно потішатися наді мною, адже вам, а не мені випала велика честь прикінчити цього негідника, — мовив граф, коли обоє зручно розташувалися на задньому, а хлопчики на передньому сидінні й карета швидко покотилася до Австрії.

— У тім-бо й річ, що я не впевнений, чи вбив я його наповал, і дуже боюся коли-небудь зустріти його біля дверей кабінету Фрідріха. Охоче поступився б вам честю цього подвигу.

— А я, хоча мені не вдалося навіть бачити супротивника, щиро заздрю вам, — заперечив граф. — Я вже почав було відчувати смак пригоди й з радістю покарав би негідників по заслугах. Подумайте тільки! Хапати дезертирів і набирати рекрутів у самій Баварії, вірній спільниці Марії-Терезії! Нахабство просто нечуване!

— Ось вам готовий привід для війни, якби не були ми стомлені війнами й не жили в такий мирний час. Я буду вам дуже вдячний, графе, якщо не станете розголошувати цю пригоду; справа не тільки в моєму володарі, — а він був би вкрай незадоволений мною, коли б довідався про мою роль у цій історії, — та й у місії, з якою мене послано до вашої імператриці. Вона прийняла б мене дуже недоброзичливо, якби я з'явився до неї після зухвалого вчинку, зробленого моїм урядом.

— Можете бути цілком спокійні, — відповів граф, — ви знаєте, що я не дуже ревний підданий, адже в мені немає честолюбства царедворця.

— Так які ж іще честолюбні почуття ви могли б мати, дорогий графе? І любов і багатство увінчали всі ваші бажання. А от я… Ах! Яка різна дотепер наша доля, незважаючи на гадану з першого погляду подібність!

Говорячи це, барон вийняв схований на грудях портрет, усипаний діамантами, й почав ніжно дивитися на нього, важко зітхаючи, що здалося трохи смішним Консуело. Вона вважала, що настільки відвертий вияв почуття аж ніяк не є показником гарного тону, і в глибині душі посміялася над манерами царедворця.

— Дорогий бароне, — мовив граф, притишуючи голос (Консуело зробила вигляд, начебто нічого не чує, і навіть щиро намагалася не чути), — благаю вас, не вдостоюйте нікого довірою, якою ви вшанували мене, а головне — нікому, крім мене, не показуйте портрета. Вкладіть його назад у футляр і не забувайте, що цей хлопчик так само добре розуміє французьку мову, як і ми з вами.

— До речі, — вигукнув барон, ховаючи портрет, на який Консуело постаралася не кинути жодного погляду, — що збиралися робити із цими хлопчаками наші вербувальники? Скажіть, що вони вам пропонували, умовляючи їхати із собою?

— Дійсно, — сказав граф, — я якось про це не подумав, та й тепер не можу зрозуміти, що це їм спало на думку: питається, навіщо знадобилися діти людям, зацікавленим у тому, аби набрати чоловіків зрілого віку і богатирської статури?

Иосиф розповів, що Мейєр видавав себе за музиканта й, не перестаючи, говорив про Дрезден і про ангажемент у капелі курфюрста.

— А! Тепер розумію! — сказав барон. — Готовий поручитися, що знаю цього Мейєра. Це, мабуть, такий собі Н., що був капельмейстером військового оркестру, а тепер вербувальник музикантів у прусські полки. Наші співвітчизники тупуваті, вони грають фальшиво й не попадають у такт; а в його величності слух тонший, аніж у його панотця, покійного короля, і тому він вербує своїх сурмачів, флейтистів і горністів у Чехії та в Угорщині. Премилий професор какофонії надумав зробити гарний подарунок своєму владареві — привезти йому, крім дезертира, виловленого на вашій землі, ще двох тямущих музикантиків. А спокушати Дрезденом і придворними принадами — було зовсім непогано придумано для початку. Але вам би Дрездена й в очі не бачити, діти мої, і ви хочеш не хочеш були б зараховані до кінця днів своїх в оркестр якого-небудь піхотного полку.

— Тепер я собі чітко уявляю долю, що очікувала нас, — відповіла Консуело. — Я чув розповіді про жахи цього військового ладу, про жорстоке викрадення рекрутів, яких заманюють обманом. По тому, як обійшлися ці негідники з