Читати книгу - "Українське письменство"

Зразковою поезією в цьому роді є поезія «На пасіці».

Образ викінчений і рельєфний, який дає змогу певні надії покладати на хист д. О. Слісаренка.

Подібно до інших найновіших наших поетів, Слісаренко свідомо ставиться до питань поетичної техніки, шукає інтересних ритмів і строфічних сполучень, стежить за звуковою стороною своїх поезій. Спроби «вільного вірша», не зовсім звичайні рими, алітерації, терцинні чергування рим («Вечори») — все це показує, що тут маємо ми діло не з безпосереднім провінціальним аматором поезії, а з людиною, яка уважно коло себе і свого вірша працює. Огріхи, правда, трапляються частенько: бувають у автора й русизми («шляхів розбіги», «водне тіло»), і прозаїзми («о білі зорі, о білі криги у формі зір»), і просто банальності («Не можна юність прожити двічі, в сухих озерах збудити сплиск»), — але русизми автор поділяє з багатьма молодими нашими поетами, що менш ніж треба ходять коло літературної мови, а його прозаїзми й банальності, сподіваємось, минуться згодом, з розвитком поетичного таланту. І тоді Слісаренко з повним правом займе своє місце коло Кастальського джерела.

1919

Забитий 22 (9) червня цього року учитель Златопільської хлоп’ячої гімназії Антон Андрійович Пінчук походив з духовного стану і народився, здається, в м. Жаботині на Черкащині 14 квітня 1885 року. Учився в Черкаській духовній школі та Київській семінарії, шестикласний курс якої скінчив в 1907 році. З зими 1907 до літа 1910 р. — на протязі більш як двох з половиною років — був учителем церковно-приходської школи в м. Городищі Черкаського повіту, сполучаючи з працею учителя обов’язки дяка при одній з містечкових церков. Восени 1910 р. вступив до Петербурзького історично-філологічного інституту, а восени 1912 р. записався слухачем в інститут археологічний. Бувши студентом, займався переважно історичною географією України та українською історією, вивчаючи під загальним методичним проводом проф. С. М. Середоніна економічний побут селянства в Литовсько-Руській державі. В Златопільську гімназію був призначений як учитель латинської мови з 1 липня 1914 р. — пізніше, з 1917—1918 акад. р., почав викладати там українознавство. Кілька раз виступав А. А. і як лектор українознавства (читав історію та географію України) на літніх учительських курсах: 1917 р. — в Чигирині та Умані, 1918 в м. Смілі (для учительства Черкаського й Чигиринського повітів)… Не цурався небіжчик і громадської роботи в тіснішому розумінні цього слова. Ще в семінарії належав до української організації, завідував її бібліотекою, в Петербурзі входив у склад «гуртка українознавства» при Петербурзькому у-ті; ставши учителем в Златополі, раз у раз брав участь в роботі місцевих громадських установ військового часу. З початком революції обраний був членом Златопільського виконавчого комітету, потім — головою «Просвіти». В 1918 р. став на чолі заложеного з його ініціативи нового селянського кооперативу. Коли зайшли політичні зміни і настала комуністична влада, він як представник місцевої української людності кілька раз входив в склад виконкому, а під час григор’євського повстання був призначений його головою. Головою виконкому був він і пізніше, вже після того, як в Златополі відбувся — на початку травня ц. р. — величезний єврейський погром. Жертвою цього погрому до певної міри став і сам А. А. Людина гуманна і дуже толерантна в національній справі, він скільки міг боровся проти погромної аґітації, рискуючи навіть втратити свій вплив серед місцевого населення, — і одначе це не завадило комусь вказати на нього, як на одного з організаторів погрому: «український шовініст», він, на думку доморослих наших комуністів, мусив бути «погромщиком». Заарештували його червоноармійці з наказу голови «карательного отряда» на сході біля волості. Повезли на вокзал (ст. Новомиргород) ніби для переговорів з «штабом отряда» і по дорозі покінчили з ним, — очевидно, «в порядке