Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший 📚 - Українською

Читати книгу - "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 174 175 176 ... 203
Перейти на сторінку:
було прохолодно й приємно. На стіні тиктакав дзигар, скрипливо сотаючи час.

- Просто чарівно тут у вас! – оглянула Хорунжа простору кімнату. – А ви, видно, були козаком?

- Козаком, добра жінко! Гріх і згадувати тепер, за що ми воювали, безумні!

- Треба згадувати, щоб оці ось не повторили того безуму, - показала вона на Петра й Дмитра, що якраз вступив у хату. – Гинемо і згинемо, коли нічого рятівного не пошле нам доля у  найближчому часі... Прямо таки чарівно у вас! – перевела мову Хорунжа.

- Це Софія наводить громадський порядок. І сьогодні, як знала про ваш прихід. Даруйте мені, хороша головихо, як дражнять вас міщани, на слові, але обід подати у нас нікому, то беріть рогача в кочергах, та доставайте, кхе-кхе-кхе, щось там із печі, бо голод, кажуть, не кум і вже нас діймає. Клади, Дмитре, хліб на стола, діставай ложки, подаровані ось Петровим батьком Карпом, ним же й мережані, неси миски, - звелів Левко синові.

- Я із задоволенням, але чи ж зумію не наробити рогачем біди? – встала Хорунжа з лави і пішла в кочерги.

- Беріть, мабуть, отого, - тицьнув господар істиком середнього за розміром рогача, - відкривайте затулку і обережно тягніть оте горща, трохи піднявши. Отак, тепер іще й оте спробуйте...

Обідали всі з апетитом, хоч відчували себе трохи скуто. Янчук був одразу помічений гостею за вміння сидіти за столом і їсти.

- Вам мити посуд, хлопці, а нам для зав’язки сала – спочин, чи як, Левку? -  звелася Хорунжа по всьому і пересіла на лаву.

- Спочивати, дорога гостю, хто ж не хоче, а такий ледар, як я, - завжди готов! – всівся господар навпроти. – Як воно там було в комуні у вас? – прибрав іншого вигляду дядько Левко.

- Та було не до їжі, але й корисно, бо вчилися ми із пройдисвітом Гармашем по-теперішньому: не говорити про те, що думаємо робити, а робити те, чого ніяк не хочемо робити! Складно це і не знати, як буде, коли ми всі цю науку засвоїмо... Прийшли часи, коли не відаєш, де і ким будеш завтра, - спохмурніла Хорунжа. – Досі тягне безперервні й цілеспрямовані нитки від “Братства української державності” і “Спілки визволення” проти нашої інтелігенції через балицьких, ленських, голиків та іншої потолочі тепер Постишев, як фактичний наставник і Косіора. Думаю, недовго протримаюсь і я у своєму кріслі, то спішу хоч щось добре зробити людям, а результати мізерні, бо влада все частіше переходить до рук пройдисвітів і набрідців без роду й племені.

Хлопці швидко пополоскали посуд у ночовках і тихо всілися послухати мову старших, а ті пригадували якісь події й людей, ділилися новинами в окрузі, районі, місті, на щось натякаючи і щось змовницьки обходячи, все крутячись навколо колективізації, оголення міст і сіл голодомором, незасіву полів, городів і грядок, неладів у виконкомі, який, як і Рада, “зійшов на пти”, непосильних планів хлібозаготівлі, добровільно-насильницьких позик і арештів та судів над ворогами.   

- Чимала вина в тому всьому вже й моя, Левку, бо підписала відозву до переселеньців із Ярославщини й Рязанщини, а воно один клопіт, - скаржилася головиха, - розподілили їх по хатах і дворах вимерлих у різносілля, а вони хочуть жити разом, не розпорошено. Тутешніх умов не знають, як і землі, вимагають помочі, нарікають та скаржаться, викликаючи комісії, які без розбору стають на їхній бік. Взагалі ця затія Постишева коштує нам дорого, бо тратимо гроші і на перевалку їх, і на поміч при влаштуванні, а ще коли врахувати, що й досі наші люди, як вороги, правторяться із рідних місць неоплатно, бозна куди й за що.

- До чого ж воно дійде отак? – покрив питання кашлем господар. – Злочини ж це, сваволя і самосудство! А до продподатків ще й позика додалася!

- Не знаю, що й сказати! Все більше Союз стає імперією, а вождь – учителем, батьком і іконою-царем, і спинити того вже нікому не під силу. Косіор, Грінько, Людченко і Петровський ніби не при собі, - зітхнула Хорунжа, примовкнувши.

- А “головокружіння” те що значить?

- Думаю, тільки прикриття злочину по скоєному. Все у нас поволі переходить у чужі руки, і я до краю стомилася боротися з тим, криюся навіть від чоловіка... Чула в Києві, що на Єфремова таки розстріл готується, а він же і освідчений, і тямущий та людяний на рідкість. Після Скрипника немає там із ким по душі поговорити. Мудрі люди, а й вони завдяки отому нашому неудачливому “нехай” та безталанному “а може”, не пішовши разом із прибалтійцями та фінами на повний розрив із росіянами, сьогодні не можуть і себе захистити, не те, що народ. Постанова ВУЦВиКу про п’ятиденки без згоди народу, безперервні чистки на підприємствах і в установах, перевод ТСОЗів на артілі та колгоспи, а комун і кооперативів – на радгоспи, всілякі інструкції, настанови, вказівки б’ють по людській ініціативі, обезособлюють і відчуджують людей... – аж очі примружила в отусі головиха.

- А домови ж були всілякі при осоюзненні?.. – кахикливо нагадав господар.

- Закони, Левку, як дишло, кажуть! Тепер домови богоносами вождя і не згадуються у всьому великоросійському і по-російському, то пак імперському. Все націлюється на гуртожитне варіння у великодержавнім казані і ведеться будь-якими методами. Адже й тих боротьбистів, що відійшли свого часу від укапістів, уже позаарештовувано! А наші Квици, приміром, у боротьбистах не були зовсім, то за що ж їх заправторено аж на Соловки разом із письменниками?.. А Біломоро-Балтійський канал чиїми виритий куркулями й підкуркульниками? І чи ж куркулі вони?!.

- Були ж деякі з них холодноярцями...

- Хіба ж від добра? Такими методами можна хоч кого у бозна-чому звинуватити, адже немає нічого відкритого, доступного і гласного для народу! І комнезамівці тепер – вороги народу!.. Край занепадає, із центру цілеспрямовано доводиться до грані жебрацтва. Церкви-пам’ятки й собори знищуються, їхнє начиння грабується й вивозиться, музейні реліквії під об’явами нових чисток у

1 ... 174 175 176 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"