Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

Філіп. Так.

А н т о н і о. Аж не віриться.

Філіп. Правда, але надто вже неймовірна. Неймовірно фан-танстична, ті согопеї!

А н т о н і о. Ну, йдіть уже, будь ласка.

Філіп. Отже, то байдуже, як я говоритиму — по-англійському чи по-американському?

А н т о н і о. Та що це ви заторочили? Йдіть.

Філіп. Тоді я краще говоритиму по-англійському. По-англійському мені куди легше брехати. Аж навіть прикро.

А н т о н і о. Ідіть. Ідіть. Ідіть.

Філіп. Слухаюсь, ті согопеї. Дякую за повчальну бесіду. Я вирушаю до Чікоте. Баїті, ті согопеї. (Віддає честь, дивиться на годинник і виходить).

Антоніо, сидячи за столом, дивиться йому вслід. Потім дзвонить. Заходять двоє штурмгвардійців і віддають честь.

Антоніо. Приведіть заарештованого, якого ви щойно вивели. Я хочу з ним побалакати віч-йа-віч.

Завіса

ДІЯ, ІІ, СЦЕНА 2

Столик у кутку в барі Чікоте. Це перший столик праворуч від дверей. Двері й вікно на три чверті закладені мішками з піском. За столиком сидять Філіп і А $ і» т а. До столика підходить Офіціант.

Філіп. Бочкове віскі ще є?

Офіціант. Зі справжніх лишився тільки джин.

Філіп. Добрий джин?

Офіціант. Жовтий, від Бута. Найкращий.

Філ і п. Дайте з тоніком.

А н і т а. Більше не кохаєш?

Філіп. Ні.

А н і т а. Робиш великий помилка з отой великий блондинка.

Ф і л і п. Великий блондинка?

Аніта. Довгий великий блондинка. Довгий, як каланча. Великий, як коняка.

Ф і л і п. Золотава, як пшеничне поле.

Аніта. Ти робиш помилка. Великий жінка. Велгікий помилка.

Ф і л і п. Звідки ти взяла, що вона велика?

Аніта. А хіба не великий? Та вона великий, як танк. Зажди, як ти зробиш їй дитина. Не великий? Як машина «студе-бекер».

Ф і л і п. У тебе гарно звучить — «студебекер».

Аніта. Так. Жоден англійський слово не люблю, як цей. «Студебекер». Гарно. Чому не кохаєш?

Філіп. Не знаю, Аніто. Розумієш, усе змінюється. (Дивиться на годинник).

Аніта. Раніше ти кохав. Я не змінився.

Ф і л і п. Знаю.

Аніта. Раніше кохав. Знову будеш кохати. Треба тільки старатись.

Філіп. Знаю.

Аніта. Як уже маєш щось добре — нащо його кидати. Великий жінка — великий морока. Я знаю. Я теж довго був такий.

Філіп. Ти гарна дівчина, Аніто.

Аніта. Може, вже не кохаєш тому, що всі мене лають, бо я кусав містер Вернон?

Філіп. Зовсім ні.

Аніта. Знай, я б усе віддав, щоб цього не робити.

Філіп. Та всі давно вже про це забули.

Аніта. Знаєш, чому я зробив? Усі знають, що я вкусив — ніхто не питав чому.

Філіп. Ну, чому?

Аніта. Він хотів узяти з мого панчоха триста песет. Що ж я мав робити? Сказати: «Так, будь ласка. Бери. Прошу»? Ні, я вкусив.

Філіп. І добре зробила.

Аніта. Ти гадаєш? Справді?

Філіп. Авжеж.

Аніта. Ти такий гарний. Слухай, не роби помилка з тим великим блондинка.

Ф і л і п. Знаєш, Аніто, боюся, що я її таки зроблю. Все лихо в тому, що мені її хочеться зробити — цю величезну помилку. (Підкликає офіціанта, дивиться на свій годинник. Офіціантові). Котра зараз на вашому?

Офіціант (дивиться на стінний годинник над стойкою й на Філіпів годинник). Ваш іде точно.

А н і т а. Буде величезний помилка, от побачиш.

Ф і л і п. Ти ревнуєш?

А н і т а. Ні. Я тільки ненавиджу. Вчора ввечері намагався полюбити. Я собі казав, гаразд, усі товариші. Буде великий стрілянина. Може, всіх повбиває. Нехай усі будуть товариш одне з одним. Не треба лаятися. Не треба думати про себе. Не треба бути егоїст. Люби ворога, як себе. Всі ті дурниці.

Філіп. Ти поводилася блискуче.

Аніта. Такий дурний думка держиться тільки до ранку. А вранці я прокинувся і давай ненавидіти цей жінка.

Ф і л і п. Це ти даремно.

Аніта. Що їй від тебе треба? їй узяти чоловіка — мов квітку зірвати. Знічев'я. Бере, як квітку, щоб прикрашати кімната. Ти їй подобався, бо ти теж великий. Слухай, мені ти подобався, навіть якби ти карлик.

Ф і л і п. Ну, Аніто, не захоплюйся.

Аніта. Слухай добре. Ти мені подобався, навіть якби ти хворий. Навіть якби ти слабкий і бридкий. Навіть якби ти горбатий.

Ф і л і п. Горбані приносять щастя.

Аніта. Ти мені подобався, навіть якби ти горбань, що не приносить щастя. Ти мені подобався, якби в тебе нема грошей. Тобі треба грошей? Я тобі даю.

Філіп. Оце хіба єдине, чого я ще не пробував на цій роботі.

Аніта. Я без жартів. Я серйозно, Філіпе, не зв'язуйся з нею. Вертайся до мене, я для тебе о'кеи.

Філіп. На жаль, не можу, Аніто.

А н і т а. А ти спробуй. Нічого не змінилось. Тобі подобався раніше, тобі подобатися знову. У справжній чоловік завжди так.

Філіп. А я от, бачиш, змінився. Воно сильніше за мене.

Аніта. Ти не змінився. Я знаю тебе добре. Я знаю тебе вже давно. Такі, як ти, — не змінюватись.

Філіп. Усі змінюються.

Аніта. Неправда. Втомитись — так. Хотіти йти геть — так. Гульнути — так. Гніватися — так, так. Кривдити — так, дуже. Змінюватись? Ні. Тільки завести новий звичка. Це просто звичка, і край. Так у всіх, однаково.

Філіп. Я розумію. Так, це правильно. Та річ у тім, що, коли зустрічаєшся з кимось із своїх, усе раптом іде шкереберть.

Аніта. Вона не свій. Не такий, як ти. Вона інший порода.

Ф і л і п. Ні, порода та сама.

А н і т а. Слухай, цей великий блондинка вже відібрав твій розум. Ти вже не думати головою. Вона схожий на тебе, як фарба на кров. На вигляд — однакові. Може, фарба. Може, кров. Гаразд. Налити фарба в тіло замість кров. Що вийде? Американський жінка.

Ф і л і п. Ти несправедлива до неї, Аніто. Нехай вона ледаща, розбещена, навіть дурна й страшенно себелюбна. Зате вона така вродлива, така приязна, така приваблива й навіть щира. І явно смілива.

А н