Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

Чому воно так, що є люди, котрі говорять лише про сумне? Що може бути дурнішого?.. Інколи дона Армінда вставала вранці з лівої ноги: тоді вона згадувала про різні печалі, незгоди, хвороби і ні про що інше не могла говорити. Коли ж вона прокидалася в доброму настрої, то гомоніла з таким задоволенням, немовби розмови були для неї хлібом насущним, до того ж з маслом, і, з усього видно, дуже смачним. Вона лепетала про що завгодно, а найчастіше про пологи і немовлят. Це було цікаво.

Зуб вилікували — який жаль! — і поставили золоту коронку. Сеньйор Насіб — святий, він заплатив дантисту, хоча вона й не просила про це. Святим він був ще й тому, що дарував їй так багато подарунків. Але навіщо?

Коли він бачив її в барі, одразу ж гнівався. Ревнує… От дивак…

— Ти що тут робиш? Іди додому…

І вона йшла. В своїй бумазейній сукні, в туфлях, панчохах, у всьому іншому. На майдані, навпроти церкви, діти співали, побравшись за руки. Доньки сеньйора Тоніко були такі біляві, що їхні коси видавались лляними. В хороводі кружляли сини прокурора, чийсь хлопчик з хворою рукою, кремезні хлопчаки Жоана Фулженсіо, названі діти падре Базіліо. А посеред кола танцювало і співало негреня Туїска:

Габрієла впізнала пісеньку, яку співала в дитинстві, зупинилася послухати і подивитися на дітей. Вона співала цю пісеньку ще до смерті батька і матері, поки не перейшла жити до дядька і тітки. Як гарно витанцьовують маленькі дитячі ніжки! Ноги Габрієли мимоволі почали рухатись, вона не могла встояти на місці,— адже вона обожнювала танці. Габрієла скинула туфлі, кинула їх на тротуар і побігла до дітей. З одного боку Туїска, з другого Розінья. Вона закружляла майданом, танцюючи і співаючи:

Співала, кружляла в танку, плескала в долоні дівчинка Габрієла.

Політична боротьба вплинула і на вибори в братстві св. Жорже. Чимало було таких, що бажали, аби єпископ примирив різні тенденції, повторивши експеримент Атаулфо Пассоса. Непогано було б побачити біля вівтаря святого воїна як прихильників Бастоса, так і однодумців Мундіньйо. Але який шанований не був єпископ, одягнений в червону митру, йому це здійснити не вдалося.

Відверто кажучи, Мундіньйо не брав близько до серця це передвиборче вовтузіння в братстві. Він щомісяця сплачував внески, — на цьому справа і закінчувалась. Мундіньйо сказав єпископу, що коли він не візьме участі у виборах, то ладен голосувати за кандидата, на якого вкаже єпископ. Але Доктор, що мав на оці посаду голови, упирався, водночас, розгорнувши серед парафіян бурхливу діяльність. Судячи з усього, Маурісіо Каїрес, людина віруюча і віддана, буде знову переобраним. І цим він головним чином завдячуватиме інженеру.

Бурхливе закінчення його роману з Малвіною жваво обговорювалося в місті. Хоча діалога на набережній між Мелком і Ромуло ніхто й не чув, поширювалося щонайменше десять версій, одна за одну принизливіша і неприємніша, — немовби Мелк поставив інженера на коліна тут, прямо на набережній, і Ромуло немовби прохав пощади. Чутки перетворили його в аморальне чудовисько з небаченими вадами, в підлого спокусника, що загрожував міцній ільєуській родині. «Жорнал до Сул» присвятив Ромуло одну з найдовших і найкрасномовніших своїх статей, яка заповнила всю першу і половину другої шпальти. Згадувана у статті мораль, біблія, честь сім'ї, достоїнство Бастосів, їхнє зразкове життя, розпуста опозиціонерів, в тому числі і їхнього лідера, повія Анабела під виглядом танцівниці і необхідність врятувати Ільєус від розкладу, який уже торкнувся всього світу, перетворювала її в антологію моральності, до речі, вельми об'ємну…

— Прямо антологія безглуздя, — обурювався Капітан.

Палали політичні пристрасті. Стаття ця багатьом в Ільєусі дуже сподобалась, особливо старим дівам. Маурісіо Каїрес просторо цитував її у своїй промові при вступі на посаду голови братства, де його переобрали вдруге: «…Авантюристи, що прибули із центрів, де панує корупція, немовби для проведення незрозумілих і непотрібних робіт, хочуть розкласти чисту душу мешканців Ільєуса…» Інженер став символом розпусти і аморальності. Можливо, головним чином тому, що, тремтячи від страху, втік із готелю і тайкома пробрався на пароплав, навіть не попрощавшись із друзями.

Якби Ромуло спробував захищатися, боротись, то неодмінно знайшов би підтримку в декого. Антипатія, що виникла у всіх до нього, не торкнулася, проте, Малвіни. Звичайно, ретельно аналізувався і обговорювався їхній флірт, поцілунки в кіно і біля воріт, були й такі, що билися об заклад, беручи під сумнів її незайманість. Але, мабуть, тому, що стало відомо, як дівчина без страху зустріла розгніваного батька, як вона опиралася і не схилила голови, коли він шмагав її нагайкою, місто симпатизувало їй. Коли десь за два тижні після всього Мелк повіз Малвіну в Баїйю, щоб запроторити її