Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Пригоди бравого вояка Швейка 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди бравого вояка Швейка" автора Ярослав Гашек. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 176 177 178 ... 221
Перейти на сторінку:
Він курив люльку і співав маршову пісню:

Як ішли ми в Яромір,

Хочеш вір, а хоч — не вір,

На вечерю ми попали...

Більше, ніж за п’ятсот кроків перед поручником Дубом здіймалася по дорозі курява, з якої виринали постаті солдатів. Поручник Дуб, до якого знову повернувся увесь його запал, висунув голову з двоколки й почав верещати у хмару пороху на дорозі:

— Солдати! Ваше почесне завдання важке. Перед вами тяжкі походи, нестатки і різні митарства. Але я покладаюся на вашу витривалість і силу волі!

— Замовкни, дурний воле! — зримував Швейк.

Поручник не вгавав:

— Для вас, солдати, немає таких перепон, які б ви не здолали! Я вам ще раз повторюю, я веду вас не до легкої перемоги! Це буде твердий горішок, але ви себе покажете! Вас прославить історія віків і запише в свою золоту книгу!

— Дивись, поїдеш в Ригу! — знову зримував Швейк.

Ніби послухавшись Швейка, поручник Дуб схилив голову і раптом почав блювати, для чого йому навіть не треба було вихилятися з воза. Скінчивши, він ще раз вигукнув:

— Солдати, вперед! — звалився на наплічник телеграфіста Ходоунського і проспав аж до Турової-Вольської, де його нарешті поставили на ноги і за наказом надпоручника Лукаша зняли з воза. Надпоручник Лукаш мав з ним доволі тривалу й неприємну розмову, аж поки поручник Дуб настільки опритомнів, що нарешті зміг заявити:

— Логічно міркуючи, я зробив дурницю, яку виправлю перед лицем ворога.

Між іншим, він не зовсім отямився, бо коли чвалав до своєї чоти, грозився надпоручникові Лукашу:

— Ви мене ще не знаєте, але ви мене взнаєте!

— Про все, що ви накоїли, можете довідатись у Швейка.

Тому перед тим, як піти до своєї чоти, поручник Дуб почвалав до Швейка, якого знайшов у товаристві Балоуна і фельдфебеля Ванєка.

Балоун у захваті якраз розповідав, що в себе в млині він завжди тримав пляшку пива в криниці. Пиво було таке холодне, аж зуби ломило. В млинах увечері цим пивом запивали розгуду[529], але він у своїй ненажерливості, за яку тепер його карав Господь, після розгуди завжди вминав ще й порядний шмат м’яса. Тепер, мовляв, правосуддя Боже покарало його за все теплою смердючою водою з криниці в Турово-Вольській, до якої через холеру вояки мусили сипати цитринову кислоту, коли чотами брали воду з криниць. Балоун висловив думку, буцімто цитринову кислоту роздають для того, щоб легше було людей голодом морити. Він, правда, в Сяноку трохи під’їв, та й обер-лейтенант знову залишив йому півпорції телятини, яку Балоун приніс з бригади, та все ж таки це жах, бо він так сподівався, що на ночівлі знову щось варитимуть. Він у це повірив, коли куховари набирали в казани воду. Він зараз же полетів туди розвідати, що і як, але куховари відповіли йому, що поки лише дістали наказ набирати воду, а за хвилину, можливо, прийде новий наказ — її виливати.

Тут несподівано підійшов поручник Дуб і, не дуже впевнений у собі, запитав:

— Розмовляєте?

— Розмовляємо, пане лейтенанте, — відповів за всіх Швейк. — У нас тут бесіда йде повним ходом. Воно взагалі найприємніша на світі річ — добра бесіда. Ось саме говоримо про цитринову кислоту... Жоден вояк не може обійтися без балачок, тоді він принаймні забуває про всі злигодні.

Поручник Дуб запросив Швейка прогулятися з ним, бо він, мовляв, хоче його щось запитати. Коли вони вже досить відійшли вбік, Дуб із сумнівом у голосі запитав:

— А ви, бува, часом не про мене говорили?

— Ніколи! Про вас ані слова, пане лейтенанте, лиш про цю цитринову кислоту і про копчене м’ясо.

— Мені обер-лейтенант Лукаш казав, нібито я щось накоїв і ви про це дуже добре знаєте, Швейку.

Швейк надзвичайно серйозно і з притиском сказав:

— Ви нічого не накоїли, пане лейтенанте. Ви тільки відвідали один дім розпусти. Але то була якась помилка. Бляхаря Пімпра з Козячої площі теж завжди розшукували, коли він вирушав до міста купувати бляху, і його теж знаходили в подібній установі — або «У Шугів», або «У Дворжаків»[530]. Внизу містилася кав’ярня, а нагорі — в нашому випадку — були дівчата. Ви, пане лейтенант, очевидно, не второпали, де ви, власне, перебуваєте, бо було дуже гаряче, і якщо людина не звикла пити, то в таку спеку п’яніє навіть від звичайнісінького рому, а ви, пане лейтенанте, допалися до горобинівки. Я дістав наказ вручити вам запрошення на нараду, що мала відбутися перед нашим від’їздом, і знайшов вас у тієї дівульки нагорі. Від спеки й горобинівки ви мене навіть не впізнали і лежали собі там на дивані зовсім роздягнений. Взагалі ви там нічого не вичворяли, навіть не казали: «Ви мене ще не знаєте...» Таке може в спеку трапитися з кожним. Декому це подобається, але дехто потрапляє в таку історію, як сливка в гівно, перепрошую на слові. Якби ви були знали старого Вейводу, полірувальника з Вршовиць! Він, голошу слухняно, пане лейтенанте, вирішив ніколи не пити жодних напоїв, від яких міг би сп’яніти. Хильнув він чарку на дорогу і пішов з дому шукати безалкогольні напої. Спочатку завітав у шинок «На зупинці», замовив собі там чвертку вермуту й почав обережно випитувати шинкаря, що, власне, п’ють абстиненти. Він, як не беріть, правильно вважав, що для них навіть чиста вода — і то страшний напій. Шинкар йому пояснив, що абстиненти п’ють содову воду, лимонад, молоко, а ще безалкогольні вина, холодну часникову юшку та інші неспиртні напої. З усіх цих напоїв старого Вейводу найбільше вабили безалкогольні вина. Він запитав, чи буває безалкогольна горілка, випив ще одну чверточку і поговорив з шинкарем про те, що це справді великий гріх часто напиватися. Шинкар йому на це відповів, що він усе на світі стерпить, за винятком одного — п’яної людини, яка в іншому місті впивається, а до нього приходить витвережуватися пляшкою содової води та ще, крім усього, й набешкетує. «Напийся в мене, — каже шинкар, — тоді ти моя людина, а інакше я тебе й знати не хочу». Старий Вейвода допив і пішов далі, аж поки придибав, пане лейтенанте, на Карлову площу до винарні, куди він і раніше заходив, і запитав там, чи немає в них безалкогольних вин. «Безалкогольних вин ми не маємо, пане Вейводо, — відповіли йому. — Проте

1 ... 176 177 178 ... 221
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди бравого вояка Швейка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди бравого вояка Швейка"