Читати книгу - "Фантомна довіра, Лана Вернік"

Коли після практики Лариса зайшла до Тоні, то подруга несподівано повідомила, що вранці дзвонив Степан і просив Лору лишитись на ніч у неї. Він кудись терміново поїхав і не хоче, щоб вона ввечері сама їздила містом.

— Поїхав? — здивовано перепитала Лора, знімаючи мокасини у прихожій. — А коли він дзвонив?

— Вранці. Ми з Бакеро саме снідали. Десь близько десятої…

— Ви снідали о десятій? А ти що, на пари не ходиш? — Лора зайшла до ванної помити руки.

— Ні. Я взяла академку.

— Я думала, що ти закінчиш семестр.

— Ой, у мене там стільки хвостів, — засміялася Тоня.

— Дивно… Степан мені нічого не казав про поїздку сьогодні…

— Може, по роботі щось термінове?

— Може, — Лора важко перевела подих, — Але ж я без речей… Мені білизну потрібно… Ну, і одяг…

— Одяг я тобі можу свій дати, а от білизна… давай підемо купимо?

— Давай…

— Тільки спочатку поп’ємо чаю, а потім підемо. І ми з тобою сьогодні ночувати будемо лише вдвох, як у старі добрі часи, — говорила Тоня, набираючи чайник, — Бакеро на роботі. Так що, подружко, будемо теревенити до ранку.

— Мені завтра на практику, — сумно усміхнула Лора. Раптовий від'їзд Степана відновив нещодавнє відчуття наближення невідворотної трагедії...

— Ой, Лоро, ти така правильна!.. Я не розумію… Навіщо ти взагалі вчишся? — щебетала Тоня, нарізаючи сир і ковбасу на бутерброди.

— Щоб мати професію.

— Ти думаєш, що Степан дозволить тобі працювати?

— А чому не дозволить?

— Ну як чому? Повертається він ввечері додому з роботи, а ти теж з роботи прийшла — ВТОМЛЕНА, він хоче твоєї уваги і ласки, а ти — як вичавлений лимон… А якщо не будеш працювати — у тебе буде більше часу на себе. Він прийшов, а ти всю свою увагу і сили йому!..

— Ну не знаю.

— Я працювати точно не буду. У Бакеро матір теж не працює і він вважає, що жінки створені не для праці, — дівчина замріяно усміхнулася, — Він же береться за цю роботу, щоб потім купити власне житло, щоб я там була ХАЗЯЙКОЮ. А як важко утримувати житло у порядку ти ж знаєш. Прибирання дуже втомлює...

Лариса вирішила не коментувати. Розмова Степана і Бакеро про роботу за кордоном не дала жодного результату. Циган сказав, що буде обережним і відкинув пропозицію друга позичити гроші на квартиру. Хотів заробити сам.

— Доречі, я бачила, як ви конверт підписали, — Тоня дістала чашки з полички, обернулась і усміхнулася до подруги, — це чия ідея була? 

— Степана…

— Клас! Бо я так трошки засмутилася, що в липні весілля не буде. Але у вересні теж добре. Нам, правда, доведеться на нього приїздити аж із АНГЛІЇ, — із вдавано поважним виглядом сказала Тоня, — але моя величність прибудуть.

Лариса усміхнулася.

— Шкода тільки, що я не зможу тобі допомогти на всіх етапах підготовка. Бакеро сказав, що домовиться на роботі, щоб приїхати трохи раніше від призначеної дати, бо він хоче влаштувати Степану СПРАВЖНЮ парубоцьку вечірку, — подруга весело засміялась, — ви вже визначилися?

— Ще ні.

— Я подивилась календарик, там пари вихідних у вересні: 5 і 6, 12 і 13… Ну і так далі. Тільки весільну подорож одразу не зробите, бо у тебе ж заняття і ти їх не схочеш пропускати, — Тоня поставила перед подругою чашку з чаєм і посунула тарілку з бутербродами, — Лоро, все ж добре, усміхнися…

— Та якось мені неспокійно… — зітхнула Лариса.

— Це від того, що ти не їла. Давай, налітай. Зараз перекусиш і життя заграє новими барвами.   

Степан сидів в дорогому московському ресторані навпроти Влада Громова і Фурії. Вони повечеряли і розмовляли вже більше години. Степан пояснював молодшому Громову як відбувається “бізнес”, розповів про можливі варіанти потрапляння зброї до Африки (тут він знав майже все) і до Колумбії водою та повітрям. Про можливі шляхи потрапляння Громова у світ контрабанди зброї і наркоторгівлі.

— То що мені обрати? — уточнив Влад.

— Вирішуйте, — Степан знизав плечами, — я озвучив можливі варіанти. Більш безпечний — приєднатись до налагодженого механізму збуту зброї і отримувати свою частину.

— Тобто відвантажити зброю і отримати... гроші? А коли оплата?

— Владиславе Олександровичу, ви якось не дуже орієнтуєтесь у бізнесі, до якого бажаєте долучитися, — ледь стримуючи роздратування, сказав Степан і насупився.

— Трохи є. Я працював при штабі ЗабВО, а нещодавно разом з другом відкрив тут, у Москві, декілька закладів. Вони відомі і успішні. Ідея була його, я лише давав бабло, у те, як ведуться справи — я намагаюся не вникати, бо всі ці мутки з санстанціями і пожежниками мене не цікавлять, а от зброя — це мені цікаво. Особливо зараз, коли знайшовся вихід на склади зброї, — Влад усміхнувся.

— Зрозуміло. Послухайте, тут є свої особливості. Як і у випадку Африки — ми отримуємо не гроші, а ТОВАР. В Африці — це алмази, в Колумбії — готовий кокс, або його напівфабрикати. З кокаїновою пастою ще є морока, бо слід доправити її на остаточну переробку, але якщо порівняти витрати на...

— Мене цікавить вже готовий.

— Добре. Все відбувається по принципу бартера — до них летить зброя, а повертається товар. Якщо нормально навантажити “Ілюху”, наприклад калашами, то на 40 тонн вийде понад 5 тисяч автоматів і під 400 тисяч магазинів до них. Назад борт може привезти майже таку ж саму вагу кокаїну. Як правило, фасованого по кілограму. Для країн СНД кокаїн занадто дороге задоволення, тому Україна — це лише точка транзиту у цій схемі. Майже весь товар йде на Європу, де один кілограм коштує приблизно 50 тисяч доларів. Тобто, мова йде про мільярди доларів, котрі повертаються з Колумбії у вигляді коксу, який тут же їде на реалізацію по налагодженій мережі збуту. Це складний і заплутаний механізм, де задіяні різні структури і підрозділи.

— А як це зробити лише через Росію, без України?