Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Дивний світ 📚 - Українською

Читати книгу - "Дивний світ"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дивний світ" автора Олександр Іванович Шалімов. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 177 178 179 ... 189
Перейти на сторінку:
Аркаді-ю! — закричав він, склавши руки рупором.

Підземелля ожили. Відбитий тисячами величезних пластин заклик Батсура полетів нескінченними залами:

— Аркадію! Аркадію! Аркадію!..

Жорі стало страшно. Підземелля мовби зраділи, почувши людський голос, і тепер повторювали його на різні лади:

— Аркадію! Аркадію!.. дію!

Нарешті луна стихла. Батсур і Жора увімкнули ліхтарі і довго прислухалися. Відповіді не було.

— Може, він не дійшов сюди? — пошепки запитав Жора.

— Він не міг не дійти… Ще до поїздки в Атас-Ула він припустив, що тут має існувати щось подібне… Залишайся тут і не гаси ліхтар. Я піду шукати його. Якщо за годину не прийду, повертайся в табір, але ліхтар залиш тут. Іди назад зі свічкою. Хай ліхтар буде маяком. Відпочивши, повертайся сюди з Жамбалом. Захопіть ноші… Углиб зали не заходьте, ні в якому разі. До пластин небезпечно наближатися. Якщо мене й Аркадія не буде, їдьте всюдиходом до Улан-Батора. Там розповісте, що бачили. А зараз ні слова… У цих залах не можна знаходиться більше півтори-двох годин підряд. Ні слова, Жоро… Обіцяй, що зробиш так, як я сказав. Дай руку!..

Батсур міцно обняв Жору і ступив у пітьму. Промінь його ліхтаря все віддалявся й віддалявся і нарешті перетворився на тонку блискучу голку. Вже здалека до Жори долетів заклик:

— Аркадію! Аркадію!..

Луна підхопила його і знову понесла по залах.

Жора сів на кам’яну підлогу й чекав. Стрілки годинника рухалися поволі. До призначеного терміну було ще далеко.

Іноді навіть добре трохи побути самому. Принаймні ніхто не побачить, що ти плачеш.


* * *

Тумов поволі йшов по спорожнілому бульвару в Сокольниках. Жовте листя вкривало мокрий асфальт. Вітер жбурляв у обличчя дрібні бризки дощу. Ось і знайомий будинок з великими скляними дверима. Звідси півроку тому вони почали свою подорож.

Тумов важко зітхнув.

Що сказати сестрам Аркадія? Що про нього думає Люда?

У нього в бічній кишені лежала телеграма Очира, отримана вже два тижні тому. Два тижні Ігор носив її з собою. Щоранку він обіцяв собі, що увечері поїде в Сокольники, і щовечора малодушно шукав приводу, щоб не їхати. Він запевняв себе, що чекає на другу телеграму. Але у глибині душі був переконаний, що ця друга телеграма повідомить про непоправне.

Вже два тижні він боїться брати телефонну трубку, закинув справи і роботу й чекає… Чого?

Сьогодні вранці йому передали записку Людмили. Вона настійно просила приїхати. Більше відкладати візит було годі.

Узявшись за ручку вхідних дверей, він ще не був певен, що подзвонить у квартиру. Подзвонивши, не знав, чи скаже їм про телеграму з Улан-Батора, чи малодушно промовчить.

Двері відчинила Людмила. Вона серйозно привіталася з ним і сказала:

— Проходьте, будь ласка. Роздягайтеся…

«Може, вони вже знають щось?» — думав Ігор, знімаючи одну калошу, відтак другу, розмотуючи шарф, потихеньку починаючи стягати пальто.

— Та проходьте, врешті-решт! — почувся з кімнати різкий голос Ірини Михайлівни — старшої сестри Аркадія. — Що ви там порпаєтеся?

— Ходіть швидше! — тихо сказала за його спиною Людмила. — Ми дуже тривожимося.

«Не знають», — подумав Тумов і помацав, чи на місці телеграма.

Він пройшов до кімнати.

Ірина сиділа на канапі біля настільної лампи з зеленим абажуром. Її вузьке довгобразе обличчя було дуже бліде і в світлі лампи здавалося зеленкуватим. Різкі зморшки темніли навколо рота. Тонкі губи були щільно стиснуті. Вона мовчки простягнула Тумову вузьку холодну руку і вказала йому місце напроти себе.

Ігор поспішно сів у глибоке крісло, задоволений, що його обличчя залишається в тіні. Людмила, закутавшись у велику пухову хустку, влаштувалася з ногами в кутку канапи, узяла на руки кішку; тихо погладжувала її.

Запанувала напружена мовчанка.

— Ну? — запитала Ірина й закашлялася.

— Що? — розгубився Тумов.

— Сестра останнім часом хворіє, — квапливо пояснила Людмила й зітхнула.

— Не про це мова, — різко сказала Ірина. — Де Аркадій?

— Я н-не знаю, — невпевнено протягнув Тумов, і йому здалося, що телеграма пече йому груди.

— Тобто як це не знаєте, Ігорю Миколайовичу? — високим, дзвінким голосом запитала Ірина. — Ви втягнули його в цю поїздку бозна-куди і казна-навіщо. Самі повернулися мало не три місяці тому. Від нього жодних вістей. Ви не показуєте очей, не вважаєте за потрібне хоча б по телефону ясно сказати, де він і що з ним. Даруйте мені, але порядні люди так не чинять. І він ще називав вас своїм другом.

— Ірино, заспокойся, — тихо сказала Люда. — Вибачте її, Ігорю Миколайовичу. Ми дуже турбуємося про Аркадія. Більше трьох місяців від нього немає ані рядка. Ви давно повернулися і також мовчите.

— Я все збирався, щодня, — бурмотів Тумов, не знаючи, куди подіти очі. — Купа справ, звіти… Довелося відразу їхати у відрядження… Ви пробачте, будь ласка; я, звісно, дуже винен, але…

— Коли ви бачили його востаннє? — запитала Ірина, допитливо дивлячись на Тумова.

— Рівно три місяці тому, двадцять восьмого серпня.

— Чому він не надіслав з вами листа?

— Ми роз’їхалися у різних напрямах. Невідомо було, хто перший дістанеться до обжитих місць.

— Чому ви розділилися?

— Він хотів провести додаткові дослідження трохи південніше.

— А ви?

— Я повертався з караваном на північ.

— Значить, ви кинули його і змотали манатки?

— Не зовсім так… — почав було Тумов, але затнувся й замовк.

Ірина примружилася.

— Або ви… Не хочу вимовляти цього бридкого слова… Або ви щось приховуєте від нас. Потрудіться пояснити, Ігорю Миколайовичу!

— Будь ласка, — додала Люда. — Все краще від такої невідомості.

— Та зрозумійте, я сам нічого не знаю! — майже закричав Тумов. — Нічого!.. Ну, затримався

1 ... 177 178 179 ... 189
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дивний світ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дивний світ"