Читати книгу - "Червоний РубІн , Arachne "

— Ми розуміємо, ваша величність, — нарешті сказав Фредерік, голос його був рівним і твердим. — Ми зробимо все, щоб ця справа ніколи більше не спливла. Ніхто не копатиме під масонів, і ми закриємо всі сліди.

Елін кивнула на знак згоди, хоча в її очах все ще читали сумніви.

— Дякую вам, — сказала королева, її голос був тихий, але в ньому звучала глибока втома. - Це єдиний шлях до світу.

Пройшов рівно рік із тих подій, які змінили життя багатьох. Йоакім, під новим обличчям та ім'ям, жив у віддаленому селі в Норвегії разом зі своєю дружиною та сином. Його життя здавалося спокійним і розміреним, але навколо завжди витала атмосфера постійної настороженості. Чотири гвардійці, вірні наказу королеви, невідступно охороняли його. Вони завжди були недалеко — суворі й безстрашні, наче тіні, невидимі для сторонніх, але завжди напоготові.

За цей рік багато що змінилося і в палаці. Королева Маргрете II, як і обіцяла, відмовилася від трону і передала правління своєму синові. Уся країна з подивом, а хтось з подивом спостерігала за цим переходом влади. Але мало хто знав справжню причину цього рішення. Королівський палац тепер оповитий мовчанням. Чутки ходили, але ніхто не міг точно сказати, що сталося із Червоним Рубіном.

Багато хто вважав, що рубін був знищений, як і було обіцяно. Але загадка залишалася невирішеною. Казали, що коштовність могла зберігатися в королівській скарбниці, за важкими дверима та під охороною найкращих солдатів корони. Інші шепотілися, що рубін був відправлений у надра гір, глибоко під землею, де ніхто його ніколи не знайде. А найвідчайдушніші шукачі пригод були впевнені, що він спочиває на дні холодного океану, несучи з собою всі прокляття та страхи, що колись оточували його.

Йоаким намагався жити далі, але його нове життя не було безтурботним. Його душу роздирали сумніви — чи справді був рубін знищений, чи він все ще десь існував, загрожуючи світові? Його гвардійці ніколи не обговорювали цього з ним, але Йоаким знав, що вони також не до кінця впевнені. Іноді він ловив їхні погляди, сповнені тривоги.

Проте життя в Норвегії тривало. Йоакім намагався забути минуле, намагаючись звикнути до нової реальності. Його дружина і син стали його опорою, а з кожним днем ​​він все менше озирався на ту страшну ніч, коли все змінилося. Але, незважаючи на спокій, що здається, в глибині душі Йоаким знав — таємниця Червоного Рубіна ще не розкрита до кінця.

Тиша, що огортає палац і долю рубіну, породжувала безліч питань. Але на всі ці запитання, здавалося, була лише одна відповідь — зник рубін. Або було знищено, або заховано назавжди, так, щоб ніхто не зміг знову використати його силу.

І так минув рік. Рік мовчання. Рік очікування.
Одного разу, коли Йоаким, насолоджуючись прохолодним повітрям норвезьких гір, прогулювався своєю звичною стежкою, його раптово пронизав нестерпний біль у грудях. Він зупинився, намагаючись усвідомити, що відбувається, але сили покидали його надто швидко. Світ перед очима померк, ноги підкошувалися, і він важко впав на коліна, судорожно схатившись за груди.

"Рубін," - прошепотів він, ледве стримуючи крик, ніби його серце нарешті звільнилося від багаторічної тяжкості. Біль ставав нестерпним, дихання почастішало, а потім все стало чорним.

Гвардійці, які стежили за ним здалеку, зреагували миттєво. Двоє з них кинулися до нього, несучи на руках назад до будинку, доки третій викликав місцевого лікаря. Їхні обличчя були холодні та зосереджені, але в очах читалася тривога. Незважаючи на місяці їхньої служби, вони ще ніколи не бачили, щоб Йоаким виглядав так безпорадно.

Коли лікар приїхав, він оглянув Йоакима, намагаючись зрозуміти, що викликало цей напад. Але фізично нічого не було зламано, жодних очевидних ознак хвороби. Це було наче щось всередині Йоакіма зламалося, але не його тіло.

Йоаким лежав на ліжку, його обличчя було блідим, але дихання його поступово стало рівним. Повільно він прийшов до тями, його очі розплющилися, спочатку розфокусовані, потім впевнені. Він підняв руку і потер груди, де нещодавно вирував біль.

Гвардійці та лікар стояли поряд, чекаючи, що він скаже. Йоаким подивився на них, його очі були сповнені спокою, якого в нього не було цілий рік. Він тихо, але з упевненістю промовив лише одну фразу:

"Я вільний... його більше немає."

Гвардійці переглянулися, не вірячи своїм вухам. Вони розуміли, що це був кінець довгої історії. Червоний Рубін, який прив'язав Йоакима до своєї клятої сили, зник.

Ганна, що стояла в дверях кімнати, спостерігала за тим, що відбувається, не наважуючись втручатися. Її серце стислося від страху, коли вона побачила, як Йоаким падає навколішки у дворі. Але коли вона почула його слова - "Я вільний, його більше немає" - її емоції прорвалися через усі бар'єри. Сльози почали котитися її щоками.

Вона тихо підійшла ближче, не відриваючи очей від чоловіка. Її голос тремтів, але в ньому звучала надія: "Отже, ми можемо повернутися додому?"

Йоаким, все ще трохи слабкий, але здобув новий спокій, глянув на неї і кивнув. Його очі наповнились теплом, яке вона не бачила в нього вже довгий час. "Так, все скінчено," - прошепотів він, ніби сам не до кінця вірячи у свої слова, але вже відчуваючи їхню силу. "Ми можемо повернутися до нормального життя."

Ганна, не стримавшись, кинулася до нього, обняла його міцно, ніби боялася, що він може зникнути. Гвардійці, усвідомлюючи важливість цього моменту, тихо вийшли з кімнати, залишивши їх наодинці. Йоаким тримав Анну у своїх руках, відчуваючи, як з кожним її зітханням його власне серце наповнюється світом.

Це була не просто перемога над прокляттям Рубіна. Це був кінець багаторічної боротьби за свободу, за життя, яке більше не належало темним силам, що загрожують йому та його родині. Тепер на них чекало майбутнє, вільне від страху та загадок, які переслідували їх довгі роки.

"Ми зможемо знову бути щасливими", - тихо сказала Ганна, ховаючи обличчя на його грудях.