Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"

Я стояла на терасі й дивилася на дощ. Руки, що стискали власні плечі, не рятували від поривів вітру та холодних бризок. Лісовий темно-зелений пейзаж, що оточував особняк, поступово втрачав фарби, занурюючись у ніч.

Давно я не була у таких мальовничих місцях. Виросла в місті, і ніколи не розуміла знайомих, що норовлять за будь-якої нагоди втекти на природу. Але зараз упіймала себе на тому, що відчуваю умиротворення. Шелестіли дощові краплі, ритмічно стукали по даху тераси. Поруч велично завмер ліс, похитуючи гілками в такт дихання циклону.

На плечі опустилася важка тканина. Я злякано здригнулася і відсахнулася, обертаючись.

- Вибачте, знову налякав вас, - втомлено усміхнувся Загір.

"Знову його не почула", - подумала відчужено, розглядаючи темно-червону накидку. Жіночу.

- Позичив у Серапіни. Увечері стало прохолодно, - відповів на моє невисловлене запитання чоловік. Він сховав руки в кишені штанів і подивився на дощ. - Не думав, що так вийде. Ми заплатимо вам і за другий день роботи.

- Не варто, - і одразу спробувала пояснити свою відмову від привабливої ​​пропозиції. - Через те, що сталося на третьому поверсі, я так і не закінчила роботу. Тому все одно мала б її продовжити. Можливо навіть добре, що почався дощ, у мене ще буде час.

- Вас зацікавила ця справа? - скосив на мене очі демон. Я підібгала губи, розмірковуючи над відповіддю. Швидше мене налякало те, що я побачила. І після спуску з третього поверху, я готова була втекти з острова, забравши з собою копії символів, щоб закінчити трактування у своїй квартирі в Шедані. Але варто було мені побачити Локайна ...

- Я хотіла б спробувати допомогти хлопцеві. Він виглядає як демон, якому потрібна допомога.

Загір лише кивнув, знову відводячи погляд. Мені здалося, що він також вважає стан Локайна критичним. Та й подружжя ат Янрі, як би не хотіли здаватися спокійними, не могли повністю сховати власні емоції.

- Чому ви обрали Шедан? - раптом поставив неочікуване запитання Загір. Я здивовано глянула на нього, але чоловік дивився в ліс.

- Треба було кудись їхати, - знітившись, щільніше закуталася в накидку.

- Напрямок вибрали навмання? - продовжував Загір. Його питання не здавалися нав'язливими, як це могло бути при розмові з незнайомою людиною, яка збиралася нахабно влізти в життя випадкового співрозмовника. Ректор примудрявся говорити зі мною, як із давньою знайомою. Можливо, дався взнаки його досвід спілкування зі студентами.

- Частково. Раніше я часто допомагала з переїздом до Ізаріди, тому мала певний план дій. А столиця підходила за кількома критеріями. Тут найпростіше знайти роботу.

Блимнуло. Мені на мить здалося, що я осліпла, настільки яскравим був спалах. Щойно зір повернувся, над головами загарчав грім. Загір дочекався, коли він стихне, і продовжив тиху розмову:

- А ще?

– Що? - розгублено придивилася до гарного профілю. Все ж таки під усталеним ізарідським виразом "демонічно вродливий" є цілком серйозне підґрунтя.

- Ви сказали кілька критеріїв, а назвали лише один. Які ще?

- У метушні великого міста простіше забути про власну самотність, - зітхнувши зізналася я і відразу опустила голову. Щойно слова зірвалися з язика, стало ніяково. І навіщо я сказала це першому зустрічному демону?

А потім прийшов сором: ну і чого він так довго мовчить? Потрібно терміново змінити тему!

Але зробити це я не встигла.

- Гвенето, - осудливо промовив Загір. - Ви молода, розумна та гарна жінка. Не варто ставити на собі хреста після невдалого шлюбу. Вважайте, що це був молочний чоловік, він випав, аби на його місці з'явився корінний - сильний і гідний.

Я не втрималася від сміху. Загір посміхався куточками губ, дивлячись на мене. Зараз він особливо нагадував ректора, а я відчула себе студенткою, яка засмутилася через отриману на екзамені трійку.

Ось тільки за сміхом ховалося інше почуття. Складніше, ніж проста туга за колишнім чоловіком. Зараз мені навіть не було прикро згадувати, що він, виявляється, останні місяці нашого шлюбу зраджував мені, і попросив про розлучення одразу, як дізнався про вагітність коханки. Ні, мені не було шкода років спільного життя. Ні купленого домашнього начиння, ні створеного затишку в будинку. Навіть залишене агентство викликало лише легку гіркоту, яка не йшла в жодне порівняння з тим розпачем, що викликали думки про майбутнє. Про той час, який мені судилося провести одній. Для себе я вже вирішила, що не шукатиму більше ні чоловіків, ні просто партнерів. Тому, що не хочу більше переживати те почуття, коли на мене дивляться з жалем, як на зламану річ, яка не здатна здійснити своє єдине призначення. Навіть просто погляд без слів і торкань може залишити рани.

- Знаєте, а я вже один раз ледве не одружився, - розірвав тишу Загір. І в цей момент я зрозуміла, що мені подобається його голос, він легко вливався у мелодію дощу та вітру. Зовсім не перебиваючи їх, а доповнюючи. - Правда, це було в іншому часовому потоці, і моєю нареченою була дружина мого найкращого друга. Майже два роки минуло, а він досі мені це згадує.

Почувши це зізнання, я здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи жартує він чи говорить серйозно.

- Вам це наснилося?

- Я б такого навіть у страшному сні не представив, - засміявся Загір. - Співробітники Міністерства Підглядань розповіли, після того, як Елері повернулася з того часу.

Я тільки плескала віями, намагаючись зрозуміти, що тут взагалі відбувається.

- Ось після цього боюся вже й думати про весілля, - сумно похитав головою чоловік. - А то раптом знову вляпаюсь у якусь історію. Думаю, може якусь обітницю безшлюбності дати… Чи прийняти? Як правильно?

- Правильно - не говорити нісенітниці, - іронічно підказала, розглядаючи хитро усміхненого ректора. - У вас точно від шанувальниць відбою немає. Як вас взагалі старшокурсниці не дістають?

- Мене від них надійно оберігає кримінальний кодекс Ізаріди, - пожартував Загір. - Доводиться нагадувати їм, що на побачення я можу ходити лише з випускницями. А суто з демонічної шкідливості додаю, що погоджуюсь на зустрічі лише після пред'явлення мені диплома з відзнакою.