Читати книгу - "Наосліп, Ерін Кас"

— Ні, я не в клубі. Краще не зважай. Це у нас з дівчатами свій прикол.

— З дівчатами? У тебе там п’яна група підтримки?

— Ні, зараз я сама, — в думках починаю сварити дівчат за безглузді підказки.

— Де саме?

— У гуртожитку.

— Де навчаєшся?

— Не скажу.

— Чому? Боїшся?

— Ага. Ще приїдеш і почнеш вчити гарним манерам, — усміхаюсь і розумію, що моя відповідь більше схожа на флірт.

— Мені майже тридцять, і так, я говорю за кермом, — дивує відповіддю, хоча я думала, що він просто проігнорував моє питання.

— Але так не можна, — роблю зауваження. — Хіба твоя «крихітка» дозволяє так ризикувати своїм життям?

— Крихітка? — дивується він. — А, ти про той вечір? — знов чую усмішку. — Скажімо так, у нас вільні стосунки. І якщо чесно, не знаю, навіщо тобі про це розповідаю.

— Я теж, — зітхаю.

— Що теж?

— Не знаю, навіщо зателефонувала, — чесно зізнаюсь.

— Тягне на пригоди?

— Та ні, просто думала, що ми знайомі. Адже у тебе був мій номер.

— Не було, я набирав з візитівки й сплутав цифру.

— А, тоді все зрозуміло. Вибач, що потурбувала, — відчуваю себе повною дурепою.

— Нічого страшного, — запевняє мене, а далі просто мовчить.

— Бувай? — не знаходжу нічого кращого, ніж попрощатися.

— Бувай.

Вимикаюся й лягаю на ліжко. Не знаю, чому, але мені хотілося б продовжити спілкування. Може, це шампанське говорить за мене, а може, просто сподобався той легкий флірт і таємничість, яка була між нами. Він так і не сказав мені свого імені. Хоча, я й не питала. Та й навіщо? Чоловік просто помилився…