Читати книгу - "Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій"

Протягом січнево-лютневих операцій Червоної армії від німців було звільнено територію сучасних Київської, Черкаської, Житомирської, Рівненської, Дніпропетровської, Запорізької областей та окремі райони Миколаївської, Вінницької, Хмельницької й Волинської. Вороже угруповання в Криму було практично блоковане.

Німецьке командування покладало великі сподівання на весняне бездоріжжя, яке могло б зупинити безперервне просування радянських військ територією України та дозволило б вермахту виграти час для перепочинку та перегрупування сил. Однак у 1944 р. погода не врятувала німців від чергових поразок. Після поранення в засідці українських повстанців командувача 1-го Українського фронту генерала М. Ватутіна цей фронт очолив відомий своєю жорстокістю й рішучістю маршал Г. Жуков. 4 березня 1944 р. він віддав наказ про початок Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції, скерувавши війська замість західного в південно-західному напрямку. Операція тривала з 4 березня до 17 квітня 1944 р. Уперше за роки війни Г. Жуков зосередив для наступу три танкові армії, користуючись тим, що радянські танки завдяки широким гусеницям легко долали весняне бездоріжжя й за таких умов були набагато ефективнішими від своїх німецьких аналогів.

Під час Проскурівсько-Чернівецької операції Червона армія зуміла «розрізати» німецьку групу армій «Південь» на дві частини (переформовані згодом у дві групи армій — «Південна Україна» та «Північна Україна»), і по радянський бік фронту залишилися важливі міста — Вінниця, Жмеринка, Проскурів, Тернопіль, Кам’янець-Подільський, Чернівці та Хотин.

Під час Умансько-Ботошанської операції 5—26 березня 1944 р. потужних ударів було завдано по німецьких арміях у південній частині України. Радянські війська послідовно форсували три великі річки: Південний Буг, Дністер і Прут, — відкинувши вермахт із території Українського Поділля та Молдавії. 26 березня 1944 р. частини 2-го Українського фронту перетнули кордон СРСР із Румунією.

8 квітня 1944 р. у наступ на Кримський півострів перейшли війська 4-го Українського фронту. Уже 10 квітня 1944 р. радянським військам вдалося перетнути Сиваську затоку з боку Азовського моря й несподівано вийти в тил німецьких військ на Перекопі.

Німецькі дивізії до 15 квітня 1944 р. відступили до Севастополя, у якому очікували на евакуацію. Однак протягом трьох тижнів боїв (до 7 травня 1944 р.) німецькому флоту вдалося вивезти тільки частину німецьких і румунських військ. 8 травня 1944 р. залишки трьох німецьких дивізій були витіснені на мис Херсонес, де протрималися ще дві доби, марно очікуючи на прибуття своїх кораблів. Під час боїв у Криму німці та румуни втратили 100 000 осіб убитими, пораненими й полоненими.

До кінця весни 1944 р. з українських земель під контролем вермахту і його союзників залишилися тільки незначні території Волині на захід від Луцька й Ковеля, більша частина Галичини, частина Буковини, усе Закарпаття та південна Бессарабія. Радянські війська з грудня 1943 р. до травня 1944 р. у боях за Україну втратили вбитими, пораненими та полоненими близько 3 000 000 осіб, 60 % із яких були вихідцями з України.

13 липня — 29 серпня 1944 р. на території Галичини силами 1-го Українського фронту (новий командувач — маршал І. Конєв) було здійснено масштабну Львівсько-Сандомирську наступальну операцію проти німецької групи армій «Північна Україна» (командувач — генерал Й. Гарпе).

Вістря радянського наступу було скероване на 13-й німецький корпус, який розташовувався в районі міста Броди. У складі корпусу воювала 14-та піхотна дивізія військ СС «Галичина». Власне, саме на ділянку фронту, яку утримувала українська дивізія, було спрямовано головний удар Червоної армії. 18 липня 1944 р. радянські війська розірвали німецьку оборону, просунувшись уперед на 50—80 км. У районі Бродів було оточено сім німецьких дивізій та українську дивізію «Галичина». До 22 липня 1944 р. більшість оточених сил було розбито.

27 липня 1944 р. радянські війська увійшли до Львова, а 29 липня 1944 р. перетнули Віслу, захопивши в районі Сандомира плацдарм на західному березі найбільшої польської річки. Під час Львівсько-Сандомирської операції вермахт зазнав катастрофічних втрат — близько 400 000 убитими, пораненими й полоненими. Червона армія втратила близько 290 000 бійців.

Наприкінці липня 1944 р. війська 1-го Українського фронту перейшли в наступ на території Волині, вигнали німців із західної частини Волинської області, форсували Західний Буг і 24 липня здобули Люблін.

На початку серпня 1944 р. армії 4-го Українського фронту розгорнули наступ у напрямку Карпат, поступово «вичавлюючи» вермахт із Прикарпаття. Німецькі й угорські частини відступили в гори й перекрили основні карпатські перевали, закріпившись на угорському оборонному рубежі — лінії Арпада.

Перед Червоною армією постало важке завдання — прорватися через карпатські хребти й систему інженерних оборонних укріплень. Щоб вийти на Закарпаття, радянський генштаб розробив сміливу, але дуже складну Східно-Карпатську наступальну операцію. Прорив мали здійснювати війська 1-го й 4-го Українських фронтів (командувачі — І. Конєв та І. Петров).

Східно-Карпатська наступальна операція тривала з 8 вересня до 28 жовтня 1944 р. На першому етапі її проводили здебільшого війська 38-ї армії генерала К. Москаленка. Найжорстокіші бої розгорнулися в районі Дуклянського перевалу в західній частині Лемківщини. На початку жовтня 1944 р. на штурм Дуклянського перевалу було кинуто також війська 1-го Чехословацького корпусу, сформованого в СРСР. 6 жовтня 1944 р. оборону супротивника на перевалі було прорвано — радянські війська й чехословацький корпус вийшли до кордону Словаччини. Бої в Карпатах виявилися надзвичайно складними, оскільки техніка була малоефективною в гірській місцевості.

Війська 4-го й 2-го Українських фронтів вели наступ через карпатські хребти як з української, так і з румунської території. 2-му Українському фронту вдалося прорвати угорську оборону в районі Дебрецина, що створило загрозу оточення для закарпатського угруповання угорських армій. Це змусило угорське командування відвести війська на Придунайську рівнину. Відхід угорських армій дав можливість військам 4-го Українського фронту перетнути Карпати. З’єднання 18-ї армії й 17-го окремого гвардійського стрілецького корпусу 26 жовтня 1944 р. захопили Мукачеве, а 27 жовтня — Ужгород. 28 жовтня 1944 р. війська 4-го та 1-го Українських фронтів остаточно витіснили угорські та німецькі війська з території сучасної України. Під час Східно-Карпатської наступальної операції Червона армія втратила 126 000 осіб, Чехословацький корпус — близько 6000. Однак, незважаючи на болючі втрати, радянським військам вдалося остаточно витіснити німців і їхніх союзників із території України, зайняти частину Угорщини, закріпитися в Південній