Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

Прокинувшись, я прислухалася до себе і відчула Ітана в сусідній кімнаті. Це було так просто, як дихати. Ми одночасно підвелися з ліжок і підійшли до дверей.

Мені захотілося зупинитись.

Він зробив те саме.

Я не мала раціонального пояснення, чому це знала, але була впевнена, що це дійсно так. 

Наша синхронність насторожувала. Піддаючись інтуїції, підійшла до підвіконня, потім до шафи — Ітан повторював за мною. Потім підбігла до дверей і вискочила в коридор. З іншого кінця з отвору на мене дивилися глузливі очі.

Можна було заприсягтися, що він навмисне повторював усі мої дії. Ну, не буває таких збігів. Не могли ж ми з ним випадково бігати по кімнаті в однакових напрямках в один час. Залишалося тільки зрозуміти, як він дізнавався про моє пересування. Звукоізоляція в будинку хороша, тому варіант із шумом одразу ж відпав.

«А що якщо Ітан такий самий, як я? Раптом він теж відчуває те, що для інших більше схоже на марення? Це пояснило б його багатозначний погляд, мою реакцію та незрозумілий зв'язок між нами».

Ні, це божевілля.

— Як спалось? — як ні в чому не бувало запитав цей загадковий хлопець. При цьому зробив зовсім безневинне обличчя.

— Краще, ніж зазвичай, — чесно відповіла йому, обмірковуючи, як можна перевірити свою теорію.

«На пряму запитувати не можна, оскільки у випадки поразки, точно виглядатиму ненормальною. А це останнє, чого я хочу».

— Радий чути, що моя присутність так на тебе вплинула.

Ох, скільки ж самовдоволення пролунало у цих словах.

— А самооцінка в тебе те, що треба, — зауважила я, прямуючи до ванни, яка знаходилася якраз між нашими кімнатами.

— Подвійна доза. — Він якось двозначно посміхнувся, але мені вже не було до цього.

Взявши зубну щітку та пасту з полички, приступила до чищення зубів, потім нахилилася до раковини, сплюнула та підняла голову вгору. Переді мною в дзеркалі відображалися двоє людей: блондинка з яскравими блакитними очима, недбалим пучком на голові й в піжамі, а позаду — хлопець у сірій пом'ятій футболці і з скуйовдженим волоссям.

Ітан стояв буквально за кілька сантиметрів від мене. Мені це ні крапельки не сподобалося. Точніше той факт, що у грудях потеплішало, а моє тіло з радістю стояло б так далі. Наші погляди схрестились у дзеркалі.

— Наступного разу не заходь сюди, доки я не вийду. У цьому будинку поважають особистий простір одне одного. Запам'ятай це, — порадила я, потім прополоскала рот, обернулася до нього і спробувала обійти.

Ітан притримав мене за талію і повернув назад. 

— Пам'ятаєш, я вчора казав, що не люблю, коли від мене тікають? — Він дочекався мого кивка. — Прекрасно.

Куточки його губ зігнулися в хижій посмішці. Від хлопця віяло силою та небезпекою. Це виявлялося у всьому: енергетиці, рухах, погляді. Тільки якщо в нашу першу зустріч це мене лякало, то зараз здавалося чимось природним. Навіть гірше — частина моєї душі тяглася назустріч цьому. Ось що було ненормально.

«Боже, кого ж Хенк пустив у наш дім? І чим це для нас закінчиться?»

— Знай, я вмію шукати. — Тепла долоня заправила світле пасмо мені за вухо. — І знаходжу. Завжди.

Хлопець підняв моє підборіддя, а оманливо лагідний голос продовжив:

— Розумієш?

Ітан явно грав зі мною, але я не розуміла, навіщо йому це і що саме він має на увазі. У словах хлопця був прихований підтекст. Він начебто думав, що я щось знаю і намагався витягнути це з мене, але не говорячи на пряму. По його примружених очах було зрозуміло, що це для нього не просто жарти й кинуті на вітер слова. У будь-якому разі, дещо він упустив. Такі трюки та пусті погрози відбивалися від моєї свідомості, немов гумові кульки від підлоги.

«І що він мені зробить? Маячня».

— Не розумію, — відповіла я, відкинувши від себе його руку. — Тому навчися поважати особистий простір. Або тобі вже сьогодні доведеться знайти собі інше тимчасове житло. Погрози в цьому домі заборонені. Не знаю, що ти маєш на увазі, але я не зробила нічого, щоб ти так ставився до мене. І я не розумію, що ти хочеш від мене почути.

Його ноздрі роздулись.

Терпіти неповагу до себе у своєму ж будинку я не збиралась. Обійшовши Ітана, пішла до дверей.

— Заєць Хейлі, до зустрічі, — долинуло ззаду.

«Заєць Хейлі».

Так називав мене тільки Хенк і лише кілька разів. Наприклад, учора. І це чув Ітан, хоча він знаходився геть в іншій кімнаті, а говорили ми досить тихо.