Читати книгу - "Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але… Що як я просто обрав неправильний алгоритм для себе і свого життя? Чого я ще не врахував — а воно правильне? Наприклад, що я не мушу бути близьким із братом, але ми все одно матимемо гарні стосунки, які я ціную. Можливо, усе, чого ми потребуємо, — це взаємна повага (а вона між нами є). Можливо, ця стратегія оцінювання братерства стане адекватнішою за підраховування кількості повідомлень, якими ми обмінюємося.
Що ж, так воно і є, я вважаю, що це правильно. Та все ж, хай йому грець, мені боляче, що між мною і братом немає близькості. І нема на те ради. Знаючи це, я не стаю кращим. Іноді брати — навіть брати, які люблять один одного, — не мають близьких стосунків, і це нестрашно. Важко сприйняти це одразу, але — нестрашно. Об’єктивна правда про вашу ситуацію не така важлива, як ваше бачення ситуації, ваш вибір, як вимірювати й оцінювати її. Проблем нам не уникнути, але значення проблем ми обираємо самі. Ми можемо контролювати, що наші проблеми означають для нас, обираючи, як про них думати, обираючи стандарти, за якими оцінювати їх.
Проблеми рок-зірок
1983 року талановитого молодого гітариста викинули з гурту, і то дуже грубо. Гурт щойно підписав угоду про початок запису свого першого альбому. Але за кілька днів до початку учасники гурту просто показали гітаристові на двері: без попередження, без обговорення, навіть драматичного з’ясування стосунків не було. Одного ранку вони просто розбудили гітариста і вручили йому квиток на автобус: їдь додому.
І він сів на автобус, який їхав із Нью-Йорка в Лос-Анджелес, і дорогою вимучив себе питаннями. Як так сталося? Що я зробив не так? Що мені робити тепер? Контракти на звукозапис так просто з неба не падають, надто для молодих рок-металістів із хрипкими голосами. Невже він втратив свій єдиний шанс?
Але поки автобус доїхав до Лос-Анджелеса, гітарист устиг заспокоїтися і заприсягся заснувати новий гурт. Цей новий гурт мав стати таким успішним, що колишні соратники мали би вічно шкодувати про своє рішення. Він мав стати таким знаменитим, що однокашники зі «старого» гурту були б приречені десятиліттями дивитися його виступи по телебаченню, слухати його пісні по радіо, бачити плакати з його зображеннями на вулицях і фото в журналах. А самі запливати жиром, поїдаючи бургери десь у глибинці, возити апаратуру на бусах на виступи в провінційних клубах, вертатися напідпитку до своїх бридких дружин. А він, гітарист, у цей час гратиме на стадіонах, і його виступи транслюватимуться по телебаченню наживо. І купатиметься у сльозах своїх заздрісників, хоча міг би втерти кожну сльозу новенькою хрусткою стодоларовою банкнотою.
І гітарист почав працювати так, ніби в нього вселився музичний демон. Кілька місяців він витратив на те, щоби знайти найкращих музикантів — значно кращих, ніж ті, з якими він працював раніше. Написав десятки пісень і репетирував як одержимий. Злість, яка кипіла в ньому, підігрівала його амбіції, помста стала його музою. За кілька років його гурт теж підписав контракт зі студією звукозапису, а ще через рік їхній перший альбом став золотим.
Гітариста звали Дейв Мастейн, а гурт, який він заснував, отримав назву «Мегадет» і став легендою важкого року. «Мегадет» загалом продав більше 25 мільйонів платівок і чимало разів об’їхав світ із турами. Зараз цей гурт вважають одним із найвидатніших і найвпливовіших в історії хеві-металу.
На жаль, гурт, із якого вигнали Дейва Мастейна, мав назву «Металліка». І він продав понад 180 мільйонів альбомів у світі. Багато хто вважає «Металліку» одним із найвидатніших рок-гуртів усіх часів.
І саме через це, сумно сказав Мастейн в одному з нечисленних відвертих інтерв’ю 2003 року, він досі не може перестати вважати своє життя поразкою. Хай чого він досяг, у власних очах Мастейн досі залишається хлопцем, якого вигнали з «Металліки».
Ми — мавпи. Ми вважаємо себе дуже витонченими — бо ж користуємося тостерами і носимо дизайнерське взуття, — але насправді ми всього лише зграя обвішаних прикрасами мавп. А оскільки ми — мавпи, то інстинктивно порівнюємо себе з іншими й конкуруємо за статус. Питання не в тому, чи оцінюємо ми себе, порівнюючи з іншими, а радше в тому, за яким стандартом ми оцінюємо самі себе.
Дейв Мастейн, свідомо чи несвідомо, обрав оцінювати себе за тим, чи успішнішим і популярнішим він був за «Металліку». Вигнання з гурту стало для нього таким травматичним досвідом, що для оцінювання себе і своєї музичної кар’єри він обрав стратегію «успіх більший, ніж у “Металліки”».
Мастейн прийняв цю жахливу подію, яка трапилася з ним у юності, і зміг винести з неї певний позитив (наприклад, надихнутися на створення «Мегадет»). І все ж рішення рівнятися на успіх «Металліки» впливало на нього негативно все життя, завдаючи болю навіть через десятиліття. Ані зароблені гроші, ані прихильники, ані похвали не змогли позбавити Мастейна відчуття поразки.
Ну, ми з вами, звісно, можемо подивитися на нього і посміятися. Гляньте на нього, чувак заробляє мільйони, має сотні тисяч фанатів, які аж пищать від захвату під його пісні, він займається тим, що любить у житті найбільше, — але досі розмазує соплі від того, що хлопці, які двадцять років тому з ним розсварилися, стали популярнішими за нього.
Це тому, що в нас із вами інші цінності, ніж у Мастейна. Ми оцінюємо себе за допомогою інакшої стратегії. Наші стратегії будуть приблизно такі: «Не хочу працювати на начальника, якого ненавиджу» або «Прагну заробляти достатньо грошей, аби відправити дитину в гарну школу», або «Класно було б прокидатися не в стічній канаві». За цими критеріями Мастейн шалено, неймовірно успішний. Але за його критерієм «Будь успішнішим за “Металліку”» він зазнав у житті жахливої поразки.
Наші цінності визначають стратегію, за якою ми оцінюємо себе й інших. Відданість Оноди Японській імперії тридцять років підтримувала його в джунглях Любангу. Але через цю саму цінність він став нещасним, коли повернувся додому. Прагнення Мастейна стати кращим за «Металліку» допомогло йому зробити неймовірну музичну кар’єру. Але те саме прагнення мучило його, незважаючи на успіх.
Якщо ви хочете змінити ваше бачення проблем, вам потрібно змінити цінності (що ви цінуєте, а що ні), а також стратегію вимірювання успіху/поразки.
За приклад пропоную взяти іншого музиканта, якого вигнали з іншого гурту. Його історія моторошно перегукується з Мастейновою, хоча сталася вона на два десятиліття раніше. 1962 року всі говорили про молодий колектив, який походив з англійського Ліверпуля. Хлопці,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем», після закриття браузера.