Читати книгу - "Чортівка на виданні, Крістіна Логоша"

– Шалено.

Хижі очі просто пожирали мене. Він підійшов впритул і поклав руки на мою талію, потягнувся поцілувати. За мить до того, як його губи торкнулися моїх, я спритно вивернулася з його обіймів.

– Я відкрию вікно, щоб ви могли охолонути, – одернула штору, стала відчиняти віконну раму.

За спиною пролунав глухий сміх.

– Кізонька моя, до чого ці ігри? – Мене аж пересмикнуло від такого звернення. Найбільше дратувало порівняння з парнокопитним. Під платтям від невдоволення почав сіпатися хвіст, – А хіба ви не за цим прийшли? Я думав, ви оцінили свої можливості і вирішили прийняти мою розкішну пропозицію.

– Містер Брієр...

– Для тебе просто Себастьян – я вже казав, кізонька моя, – перебив він.

– Як побажаєте, Себастьян. Ви помилилися, ніяких пропозицій я не приймала, і ні на які вчинки не погоджувалася. Я поверну вам борг без всього цього, – вказівним пальцях обвела ліжко. – А прийшла я виключно до принца Монті. – Він замовк, осмислюючи мої слова. Мабуть, для такого самозакоханого типу було новиною, що хтось може йому відмовити... двічі. – На все добре, – я пішла до дверей, розуміючи, що ні про яку допомогу і мови бути не може.

Він зробив кілька кроків до мене і перехопив мою долоню, коли вона лягла на ручку.

– Набиваєте собі ціну?

– Якщо не можете дозволити собі дорогу річ, завжди є варіанти подешевше.

Я висмикнула руку і вийшла з лігва Себастьяна.

– Навіщо переплачувати за те, що дуже скоро стане безкоштовним? – наздогнало мене його питання.

Четвертий розділ

Зла, як зграя голодних псів, я вилетіла з кімнати. Так хотілося стерти з його обличчя пихату посмішку і змусить повзати на колінах, вимолюючи у мене прощення! Здавалося, від люті над моєю головою кружляли блискавки, сигналізуючи навколишнім про небезпеку. Подумки стискаючи горло Себаст’яна Брієр, не помітила невеликої сходинки у внутрішній сад, оступилася і впала, вдарившись руками о гладку мармурову підлогу. Я зробила глибокий подих, зібрала все своє самовладання, і лежачи на підлозі через фігурні стовпчики поручнів побачила, як в кущах хтось ховається. Насамперед вирішила, що це злодій, який скористався вільним входом. Встав з підлоги, поправила розпатлану зачіску і обтрусила долоні від пилу. Незнайомець причаївся.

– Любий, з вами все гаразд?

Чоловік здригнувся, але вирішив здатися.

– Я втратив запонку, – сказав зніяковіло молодий чоловік, піднявшись в повний зріст.

Волосся мишачого кольору до плечей, довгий ніс, тонкі губи і бляклі блакитні очі. Принц Монті! Він обтрусив камзол, і я побачила, що обидві запонки на манжетах його сорочки на місці.

– Так ось же вони обидві! – вказала на його неуважність.

– Так? Ой, я відразу і не помітив. Гаразд, був радий з вами поговорити, – молода людина вклонилась і, перестрибуючи через акуратно пострижені чагарники, подалась геть від мене, немов я виплодок пекла. Не можна було втрачати таку можливість!

– Стривайте, а ви не скажете, де тут вихід? – пішла за ним, чіпляючись за рожеві кущі вейгеллії і переступає блакитну овсянницю.

Принц обернувся і додав швидкості. Ми вийшли в довгий коридор з ланцюжком двері. Попереду був прохід в тронний зал, і я вирішила перейти до наступальних дій.

– Ах! Здається, мені погано... – вимовила хворобливим голосом і артистично впала в «непритомність».

По звукам зрозуміла, що принц зупинився. Я вирішила дотиснути його і жалібно простогнала. Чула, як він підійшов до мене впритул. Принц зволікав, і мене це трохи дратувало. Крізь щільно закриті повіки відчула, як мене ткнули пальцем в плече.

– Міледі, ви мертві?

Я ледве втрималася від кілків репліки, але догравала свою роль.

– Мені погано, води, – нарешті, подивилася на принца.

– Так... води... Де взяти води? Принести з калюжі! Немає калюжі, потрібен дощ! Як викликати дощ? – бурмотів принц.

– Ви можете попросити стражника, він принесе.

– Звісно! Стражник! – зрадів і крикнув одному з гвардійців, які були більше декорації для палацу, ніж охороною: – Ти, принеси міледі води!

Служивий кивнула і втік за дорученням. Принц Монті дістав хустку і почав обмахувати мене як віялом.

– Дякую, прекрасний рятівник, – сказала йому, – я б померла без вашої допомоги.

На щоках юнака з'явився червоний рум'янець.

– Да я такий. А одного разу я людини з-під завалу витягнув.

Гвардієць приніс води. Я зробила крихітний ковток, подякувавши обом за турботу.

– Проведіть мене до моїх рідних, – сказала принцу, простягаючи йому руку.

Монті зніяковів, але передоручити мене гвардійців не наважився. Я піднялася на ноги і схопилася за нього.

– Ви хворі? Вам часто буває погано? – занепокоївся чоловік.

– Не часто. Просто... мені ніяково це говорити.

Це заінтригувала Монті.

– Не переживайте, міледі, я нікому не розповім ваш секрет.

– Тільки по тому, що ви мене врятували, мій герой. Рідні привели мене сюди, щоб я познайомилася з принцом Монті. І я так розхвилювалася, що заблукала в палаці, впала на сходах і втратила свідомість перед першим зустрічним. Я така незграбна...

Монті посміхнувся самої наївною посмішкою.

- Зі мною так постійно стається – вічно гублюся в палаці, і охороні по кілька годин доводиться мене шукати. Це все через парфуми – вони псують мій нюх. Навіть ніс став коротше, ось, бачите?

Монті торкнувся кінчиком носа, запрокинув голову.

– Дійсно, став коротшим, – вимовила, ошелешена словами принца.

Принци часто стають об'єктами нападок псевдопрінцесс, мабуть, і Монті гарненько дісталося від невгамовних дамочок, які бажають хоч на час відчути себе королевами. З головою у принца була явно біда, але, можливо, це й на краще.

– Ще я часто чешусь від мила. У вас буває від мила неприємний свербіж?

– На жаль, такого немає.

Принц замовк, і я засмутилась. Картала себе, що потрібно було підтримати бесіду і розповісти, що чешусь у всіх місцях. Ми наблизилися до тронному залу, де мене повинні чекати Даніель і Сардинія. Монті боягузливо виглянув з-за рогу і зробив крок назад.