Читати книгу - "Сяйво повні, Горобчик-Кім, Нора Нойс"

Я приїхав в зграю, і відразу направився до свого будинку. Очима я  чомусь шукав Мартіну. Мій вовк вів себе дивно.  Я  відчував його  надію, що Мартіна залишилася принаймні у зграї. Адже я знав, що вона подружилися з Келлі. Вона могла побути у неї. 
Переступивши поріг будинку, перше що мене здивувало-це відсутність будь яких запахів. Мартіна досить рідко мала якийсь  запах, але за час, що ми прожити разом я декілька разів чув дивний запах напіввовка, напівлюдини. Я пройшов по будинку все чисто, а її речей ніде не було. Вона виконала мій наказ буквально дослівно. Навіть сміття у відрові не було,  а на столі лежав її старенький телефон.  Я пам’ятаю той день коли я їй його дав, а вона сприйняла, це як подарунок і кинулася мене обіймати. Чудна раділа старому нікому не потрібному телефону. 
Я відчув щось дивне всередині. Мав відчути полегшення, а відчував тугу наче втратив, щось важливе. Але що? Я збагнути не міг. 
 Саманта ще розглядала подвір’я тож у мене був час побути на одинці. Я все роблю правильно. Я привів в  будинок сильну вовчицю, вовк заспокоїтися  і все стане на свої місця. У мене буде достойна по силі вовчиця. Яка подарує  мені сильне потомство. 
Я мав би радіти, але чомусь вовк в мені відмовлявся це робити. Та й взагалі останнім часом він вів себе дивно. 
-            Я здивована. 
-            Чому? Тобі щось не подобається?
-            Ні все чудово. Просто коли ти казав, що я не відчую навіть запаху конкурентки, я думала  що ти набиваєш собі ціну.
-            Я вовк, а не шавка, яка бігає від жінки до жінки. 
-            І що жодну вовчицю не привів до будинку?
-            Вовчицю ні. Ти перша.- я не збрехав, адже Мартіна не вовчиця, але на душі  все  одно було гидко наче я когось зрадив.  Та й вовк якось тихо  почав поводитися в середині мене.
-            Ти освоюйся, а я зараз прийду.
Я розвернувся і пішов до батька потрібно було дізнатися, як проходить підготовка до вечірки, на якій батько  проголосить  Саманту  частиною зграї.
-            Грегорі, - почув я голос Келлі. 

- А де Мартіна?
-            Не знаю, я думав ти в курсі. Вона, що навіть не попрощалися з тобою?
-            Та толком ні. Я її зустріла, коли вона викидали сміття. Здоровезний був пакет. Вона подякувала мені за все , обійняла та пішла. 
-            А ти запитувала куди вона прямує.
-            Так.
-            І що вона сказала? – мене бісило, що потрібно витягувати інформацію по чайній ложці.
-            Дивну фразу:  « Туди де я потрібна.» Я не відразу зрозуміла, що вона  дійсно йде назавжди, адже у неї був лише твій старий рюкзак.
-У неї речей майже не було.
Чомусь раніше мене це не хвилювало,  а чому зараз почало хвилювати?
-            Так . Пішла тай пішла не пропаде. У неї є батько. – на мої слова Келлі якось дивно скривилася.
-            Я хотів запитати,  до вечірки все готово?
-            Так. – відповіла та нахилила голову. Поспішила піти геть.
 До вечора вже весь будинок «пропах» Самантою  у моїй спальні скрізь стояли чужі речі і мене це бісило. Вовк не приховував свого незадоволення.
      Ми прийшли в великий актовий зал громади де зібралася вся зграя.
 Я вів за руку сильну, гарну вовчицю. Я помічав заздрісні погляди чоловічої частини зграї. А заздрити було чому. Саманта сильна вовчиця. Її ментально сила була відчутна. Вона хоч і бета але для самки і це рідкість, ще рідше зустрічалася альфа самка, вони народжуються вкрай рідко. В остане....та я вже й не пам’ятаю коли то було востаннє. Після промови батька я проголосив Саманту своєю дружиною, але чомусь додав: "до того як зустріну істину пару" це дивно, адже немає у мене пари  не народилася. І певне вже  не народиться. Та й  нічого! Проживу і так. Всю вечірку мій вовк вів себе дивно, а саме ігнорував мене.
 А після  вечірки взагалі відмовився ставити мітку. 
-            Щось не так?- це явно образило Саманту і мовчати вона  не стала.

-            Не знаю. Можливо ще не час.
Я тоді ще не знав,  що той час так і не настане. Мій вовк буде поводитися дивно і не прийматиме Саманту  ні зараз, ні через рік. 
   Ми жили добре звичайна сімейна пара, але занадто схожа на людську. Без пристрасті, яка притаманна вовчим парам. Мій будинок став іншим з появою Саманти  в моєму житі. Якщо при Мартіні в будинку все в інтер’єрі залишилося незмінним і  був лише мій запах і іноді слабкий її, то тепер в будинку було безліч запахів, які з’являлися завдяки аромо  свічками на яких Саманта була  помішалася. До всього вона ще попереставляла  меблі. А в цілому я був щасливий. Як людина. І бентежило мене лише те, що вовк часто просто мене ігноруйте, а проявляє себе лише в стресових випадках. До одного  рокового дня.