Читати книгу - "Суперниця, Ірина Романенко"

Як тільки добігла до дому, раптом зрозуміла що я в його одежі. Чорт! Я не готова зустрічатися з ним після такого. Що ж робити?? Мені потрібна була хоч одна порада.

- Поліна ти тут??

Крикнула я з коридору але у відповідь мені шикнули. З спальні вийшов хлопець. Спочатку я злякалась. А що як він щось з нею зробив? Або вкрав щось?!

-  Де Поліна і хто ти такий?

- Спокійно. Я її знайомий, тож вона була в безпеці.

- І як тебе звати?

- Назар.

- Приємно познайомитись, я Емілія.

- То ти та сама?

Він почав жадібно мне роздивлятись.

- В якому сенсі?

- Ти та сама скалка в дупі?

Почувши це я нахмурилась. Так ось що він про мене розказує за спиною.

- Це хто з нас ще скалка! Причепився до мене як банний лист до…

- Емма! Тихіше! Голова розколюється!!

Прокричала з спальні Поліна.

- Я так бачу у вас з Яром гарна нічка була?

- Між нами нічого не було і ніколи не буде!

- Чому ти так вважаєш?

- Бо це не нормально! Не нормально кохати ту людину, яка погрожувала тебе вбити. Не нормально кохати ту людину, яку ледве знаєш. Треба мати розум, а не романтизувати таку маячню.

- Можливо ти й маєш рацію. Але як щодо його почуттів?

- Яких почуттів?

- Думаю, ти симпатизуєш йому.

- Навіть якщо так, не думаю що це взаємно.

Назар ще раз обдивився мене з голови до ніг і задумався.

- Що ж таблетки я залишив на кухні, якщо Поліні стане погано просто дай випити ті ліки, які я купив. Вранці закупив вам свіжих продуктів тож тепер у вас є що поїсти. Сподіваюсь готувати вмієш?

- Вмію.

- Ну тоді я пішов.

- Стій! Я зараз перевдягнуся і віддам тобі речі Ярослава. Передаси їх йому?

- Я думаю в цьому не має потреби. Він сам їх забере.

З цими словами він просто вийшов з квартири і закрив двері.

Він сам їх забере. Цікаво.

Зайшовши в спальню, я побачила як Поліна намагається підвестися з ліжка.

- Боже! Що вчора було?? Я взагалі нічого не пам’ятаю.

- Ярослав сказав, що нас накачали наркотиками.

- Що?! Ти ж казала що Михайло твій друг! То чому він допустив це?

- Я не знаю! Не впевнена чи казав Ярослав правду. Можливо ми просто були занадто п’яними.

- Господи! А якщо ми тепер станемо наркоманками??

- Не верзи дурниць.

- То ти прокинулась в квартирі Ярослава?

- Так.

- І???

- Що??

- Розказуй! Негайно! Між вами щось було?

- Ні. Я сподіваюсь…

- То ти точно впевнена що не було чи просто не пам’ятаєш?

- Він допомагав мені прийняти душ.

- Що?! Ви приймали душ разом??!

- Ні, я просто заблювала все… І потім… Коротше він бачив мене голою. Але не сказав що між нами щось було. Ярослав з тих хлопців хто зазвичай вихваляється таким! Тому я впевнена що між нами нічого не було.

- Не думала що Ярослав такий правильний.

- Ти про що?

- Він міг легко використати твоє положення, особливо коли ти лежала у ванні гола і безпорадна. Але ж він помив, вклав спати ще й одежу свою дав.

- Він зіпсував мою сукню!

- Ну то й що? Купиш нову. А зараз краще перевдягнись.

Я так і зробила. Нарешті опинившись в своїх рідних спортивках я видихнула. Не встигла я й скласти їх, як в двері хтось постукав.

- Невже Назар щось забув?

Я підійшла до дверей і зомліла. Ярослав стояв прямо за клятими дверима. Що мені тепер робити? Не те що я не хочу його бачити але ж… Мені так незручно після того випадку на кухні….

- Поля. Йди сюди.

Пошепки промовила я.

- Що там?

Я піднесла палець до рота наказавши балакати тихіше.

- Яр за дверима. Скажи що мене не має вдома.

Я побігла у ванну кімнату.

Все що я звідти почула це тихий бас Ярослава. От тільки про що вони там говорили??

- Емма! Виходь.

- Він пішов?

- Так.

Я з полегшенням вийшла з кімнати і тут же заціпеніла. Переді мною стояв Ярослав з його диявольською посмішкою.

- Брехати мені надумали?

- Що ти хотів??

- Щоб ти повернула мені мої речі.

- Зараз.

Я побігла в спальню і швидкома схопила речі.

- Ось. Вибач не встигла попрати.

У відповідь Яр простягнув мені якийсь пакет.

- Ось. Це здається твоє.

Зазирнувши в пакет я почала стрибати від радості. Всередині лежала така сама сукня, яку зіпсував цей недоумок. Хоча після того що він для мене зробив доволі грубо називати його так.

- Я не знав твій розмір тож судив з того що я бачив учора вночі.

На цих словах я почервоніла ще сильніше, а Яр і Поліна почали всміхатися.

- То ти приміряєш?

- Зараз??

- Так. Хочу зрозуміти чи вгадав з розміром.

- Ну добре.

Я забігла в спальню і зачинивши двері почала приміряти нову сукню. Яке було моє здивування коли всередині сукні я знайшла червону мереживну білизну. Тепер мене трясло від сорому. Нащо він це купив? Думає, що буду приміряти її? Бере мене на слабо?? А от візьму й примірю!

На диво і білизна і сукня підійшла. Вони сиділи на мені ідеально.

- Ну як вам?

Я вийшла щоб похвалитися своєю красою, але в коридорі стояв лише Яр.

- А де Поліна ділася?

- Вона вирішила піти за кавою.

З цими словами він почав наближатися до мене.

- У нас же є вдома чай.

- Чай є, а кави немає. Ти до речі надягла ту білизну яку я тобі подарував?

- А от надягла!

Він з усмішкою почав роздивлятися мене.

- Сподіваюсь, що все підійшло.

- Так… Ти вгадав з розмірами.

Він підійшов ще ближче, так що я врізалася в стіну спиною. Нахилився і прошепотів на вухо.

- Сподіваюсь колись побачу, як ти зніматимеш її переді мною.

Тисячі мурашок пробігли по всьому тілу від цих слів. З одного боку мені було страшно, а з іншого… Я хотіла щоб він прилинув губами і почав цілувати мене.