Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Керрі 📚 - Українською

Читати книгу - "Керрі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Керрі" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 54
Перейти на сторінку:
Керрі Вайт! Щоб їй те святенництво в сраку залізло!

— Ти переживеш, — сказала Сью.

— Якби ж решта з вас не прийшла на те покарання разом зі мною… Господи, Сью, чого ти туди пішла? Ми б тоді тримали їх за горло. Ніколи не думала, що ти така слухняна маріонетка адміністрації.

Сью відчула, як шаріється.

— Не знаю про інших, але я не маріонетка. Я прийняла покарання, бо подумала, що заслужила його. Ми утнули гидотну штуку. Крапка.

— Чухня. Та драна Керрі скрізь носиться й розповідає, що всі, крім неї та її золотенької мамці, потраплять у пекло, а ти стаєш на її бік? Нам треба було взяти ті прокладки й запхати їй у горлянку.

— Аякже. Точно. До побачення, Крісто. — Вона підвелася, відштовхнувшись від столика.

Цього разу почервоніла вже Кріста — кров ударила їй в обличчя раптовою повінню, ніби якесь внутрішнє сонце заступила червона хмара.

— Диви, яка в нас Жанна д’Арк! А я чогось пам’ятаю, що ти задиралася разом із рештою.

— Так, — сказала Сью, тремтячи. — Але я спинилася.

— Ой, та невже? — замилувалася Кріста. — Яка розумниця. Забери свій рутбір. Боюся торкнутися його й перетворитися на золото.

Сью не забрала рутбір, а розвернулася й чи то пішла, чи то поспотикалася до виходу. Неабияке сум’яття, що вона його відчула, було надто сильним для сліз чи то злості. Вона завжди з усіма ладнала, і це була її перша сутичка, фізична чи словесна, аж від часів смикання за хвостики в початковій школі. І це вперше в житті вона активно відстоювала Принцип.

І, звісно, Кріста вдарила і влучила якраз куди треба, в найбільш вразливе місце — вона справді лицемірка, від цього не втекти, і глибоко всередині по саме руків’я засіло гидке знання того, що одна з причин, через які вона пішла на ту годину ритмічної гімнастики й пробіжок навколо залу від міс Дежарден, не мала нічого спільного зі шляхетністю. Вона просто нізащо не хотіла пропустити Весняний бал. Нізащо.

Томмі ніде не було видно.

Вона пішла назад у бік школи, а в її животі невесело закрутило. Маленька міс Студентство. Сьюзі Солодкі Вершки. Така Мила Дівчина, яка робить Це з хлопцем, за якого планує вийти заміж (причому з фотографіями в недільному додатку до місцевої газети). Двоє діточок. Вибивати їх до синьої сраки, якщо вони виявлятимуть бодай найменші ознаки щирості: бешкетуватимуть, сваритимуться чи відмовлятимуться усміхатися щоразу, як якесь гіпотетичне цабе начебто пожартувало.

Весняний бал. Блакитна сукня. Букетик для сукні, що весь день пролежить у холодильнику. Томмі в білому смокінгу, камербанді, чорних штанях, чорних туфлях. Батьки зніматимуть на «Кодак» і «Полароїд». Грубі балки спортзалу, замасковані барвистим гофрованим папером. Два музичні гурти: один електричний, другий духовий. П’ятим колесам прохання не турбувати. Мортімери Снерди, посидьте вдома, будь ласка. Вхід тільки для потенційних членів заміського клубу й майбутніх жителів Чистого Садка.

А тоді прийшли сльози, і вона побігла.

Із «Вибуху з тіні» (стор. 60):

Наступний уривок узято з листа Крістіни Гарґенсен до Донни Келлоґ. Родина Келлоґів переїхала з Чемберлена до Провіденса, штат Род-Айленд, восени 1978 року. Вочевидь, вона була однією з небагатьох близьких подруг і повірниць Крісти Гарґенсен. На поштовому штемпелі стоїть дата — 17 травня 1979 року:

«Тож на випуск мені йти заборонили, а мій страхопуд-батечко каже, що не збирається нічого робити, аби їх провчити. Але їм це так не минеться. Я ще точно не знаю як, але гарантую, що вони всі ще здивуються до всирачки…»

Було сімнадцяте. Сімнадцяте травня. Вона викреслила день у календарі на стіні й прослизнула у свою довгу білу нічну сорочку. Вона викреслювала кожен минулий день чорним фломастером, і здавалося, що то прояв дуже недоброго ставлення до життя. Але насправді їй було все одно. Єдине, чим вона переймалася, — розуміння того, що завтра мама відправить її до школи й доведеться зустрітися з усіма Ними.

Вона сіла в невелике бостонське крісло-гойдалку (куплене та оплачене з її власних грошей) коло вікна, заплющила очі, вимела Їх і весь інший мотлох думок зі свідомості. Наче замела підлогу. Підняла килимок підсвідомого й замела весь бруд під нього. До побачення.

Вона розплющила очі. Подивилася на щітку для волосся на комоді.

Раз-два.

Вона піднімала щітку. Та була важка, як гантель у дуже слабких руках. Ох. Пфу.

Щітка пересунулася на край комода, ковзнула за край, де гравітація мала б її потягти донизу, а тоді повисла, ніби на невидимій нитці. Очі Керрі стали щілинками. Вени пульсували на скронях. Якийсь лікар міг би вельми зацікавитися тим, що коїлося в цей час із її організмом, — тим процесам не було раціонального пояснення. Дихання сповільнилося до шістнадцяти на хвилину. Кров’яний тиск підскочив до 190/100. Пульс виріс до 140 ударів — більше, ніж в астронавтів під сильним перевантаженням під час запуску. Температура впала до 94,3 градуса[5]. Тіло спалювало енергію, яка нібито бралася нізвідки і йшла в нікуди. Електроенцефалограма показала б, що альфа-хвилі перестали бути хвилями, а перетворилися на високі зазубрені палі.

Вона обережно поклала щітку. Добре. Минулого вечора вона її впустила на підлогу. Промах і штрафні очки.

Вона знову заплющила очі й гойднулася. Життєві показники почали повертатися до норми; дихання пришвидшилося так, що вона мало не захекалася. Качалка трохи пищала, але це не дратувало, а заспокоювало. Туди-сюди. Очистити розум.

— Керрі? — долинув знизу трохи стурбований голос матері.

(вона відчуває перешкоди як радіо шипить коли вмикаєш міксер добре добре)

— Ти вже проказала молитви, Керрі?

— Якраз проказую! — гукнула вона у відповідь.

Так. Ще й як проказує.

Вона глянула на своє компактне ліжко.

Раз-два.

Приголомшлива вага. Величезна. Незносна.

Ліжко затремтіло, а тоді один його край піднявся десь на три дюйми.

Воно гупнуло об підлогу. Керрі з легенькою грайливою усмішкою почекала, чи не погукає мама сердито нагору. Вона не погукала, тож дівчина підвелася. Пішла до ліжка й лягла на прохолодне простирадло. Голова боліла, і в ній паморочилося — як бувало після таких вправ завжди. Серце гупало люто і страшно.

Керрі простягла руку, вимкнула світло й знову лягла. Подушки не було. Мама не дозволяла їй подушок.

Вона думала про чортів, духів і відьом

(я відьма мамо дияволова хвойда)

які вешталися вночі, кислили молоко, перевертали маслоробки й паршили врожай, поки Вони купчились у своїх будинках, надряпавши на дверях шестикутники.

Вона заплющила очі, заснула

1 ... 17 18 19 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Керрі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Керрі"