Читати книгу - "Дарунок, Аст Квітка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— У вас симптоми бурхливого оргазму, — я намагався бути серйозним, але усмішка так і просилася.
Персефона засміялася, але в наступну мить з її грудей зірвався стогін.
— Думаю, я зможу з цим жити, — прошепотіла вона, покусуючи мою шию.
Я вже не знав, як продовжити цей обмін брудними фантазіями, тому просто мовчав і важко дихав, з останніх сил здійснюючи фрикції. Персефона рухалася так відчайдушно, що ми ледь не згоріли живцем у цьому полум’ї. Наше ліжко — це персональне пекло, де співають янголи екстазу.
Деякі моменти були такими яскравими, що нас засліплювало задоволення й ми були не в змозі їх запам’ятати. Через кілька митей Персефона проспівала моє ім’я стогоном і затремтіла. Я залишався в ній, аж поки не кінчив у її вузьке лоно. Потім я звалився на сусідню половину ліжка, прикривши очі й намагаючись віддихатися.
— Персефоно… я так тебе кохаю, що важко знайти слова, аби висловити всі мої почуття до тебе.
— І я тебе кохаю, Антаресе.
Її груди важко й швидко підіймалися. Персефона, як і я, намагалася віддихатись. Деякий час ми просто мовчки лежали, надто задоволені й щасливі, аби про щось говорити. Я притулився до неї, поклавши голову їй на плече. Я помітив тонку, трохи темнішу смужку внизу живота. Шрам, який з’явився внаслідок появи Теодори. Я провів пальцем по шраму, а потім піднявся й провів губами по кожному міліметру лінії. Рука Персефони торкалася мого волосся. Я підняв голову й побачив сльози, що зібралися в кутиках.
— Перс…
— Усе гаразд. Цей шрам символізує нашу доньку. Було б жахливіше втратити її, аніж отримати цей шрам. Він з часом зникне, а Тео залишиться.
Аж раптом неначе нізвідки пролунало її сонне белькотання. Персефона вказала на радіоняню на тумбочці й сказала з усмішкою в голосі:
— Вона вже прокинулася. Ми саме вчасно закінчили наші справи.
— Тео завжди знає, скільки часу потрібно мамі з татом. Думаю, вона успадкувала твою бездоганну пунктуальність, — я тихо засміявся, за що Персефона легенько вдарила мене по плечі. — Лежи, я піду до неї.
Я піднявся з ліжка, одягнув домашню футболку, на яку Теодору кілька разів нудило, білизну й шорти. Мої босі ноги шльопали по паркету, я спустився на перший поверх. До сходів долинав сонний, але вже вимогливий голос нашої доньки.
— Татко вже йде, Тео! — гукнув я, знаючи, що мій голос її заспокоює.
Теодора почала щось радісно й бадьоро вигукувати своєю дитячою мовою. Я увійшов до вітальні й дістав її з дитячого шезлонгу.
— Що трапилося, моя маленька принцесо? — лагідно запитав я, торкаючись м’якого волоссячка. — Мама тебе запроторила сюди, а сама пішла геть? Наша мама така нечемна.
— Та…то. Та-то, та-то, та-то, — почала повторювати Теодора, засміявшись.
Я сполотнів, моє серце забилося швидше, я розгублено подивився на Тео. Я поклав її сидіти на молочний шкіряний диван навпроти телевізора й сів навпочіпки перед нею, тримаючи доньку за крихітні ручки.
— Повтори, серденько… скажи ще раз.
— Тато, — вже чіткіше сказала Теодора, засміявшись на всі шість зубчиків.
Я міцно обійняв її, притуливши до свого серця. Це була найщасливіша мить у моєму житті. Я відчував її крихітні рученята на своїй шиї, її дзвінкий сміх лоскотав моє плече.
— Ти моя маленька розумничка, — прошепотів я, відчуваючи, як сльоза скотилася по моєму обличчі.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дарунок, Аст Квітка», після закриття браузера.