Читати книгу - "Три місяці для себе, Юджин Перо"

– Отже, десять... дев'ять... вісім... – почав відраховувати останні секунди ведучий, але я не бажала здаватися, точно стрибаючи в останній вагон цього поїзда. – Три... два...

Застигнувши, я не відводила погляду від очей Олександра Миколайовича, відчуваючи гучні удари власного серця. На останній секунді я промахнулася і замість того, щоб відкрити цукерку, просто поцілувала начальника. Незручно вийшло.

– Ви вже святкуєте? – Весело поцікавився ведучий, адже ми так і залишилися стояти з приклеєними одне до одного губами. Ганьба яка! – Здається, я зіпсував романтичний момент нашої пари переможців, – з жалем поскаржився іншим гостям чоловік, кинувши на нас лукавий погляд. – Отже, час призів. А оскільки конкурси в нас для пар, то подарунки теж будуть для пар!

Не слухаючи більше ведучого, прекрасно усвідомлюючи, що робота у нього така – людей розважати, я прокинулася від ступору, коли в моїх руках опинився подарунковий пакет. Ми посіли перше місце на цьому конкурсі, але наш виграш у мене не вистачало духу подивитися. Вистачить і одного незручного моменту на сьогоднішній день. Боюся, надмірне потурання по відношенню до себе призведе до проблем.

– Посміхнися і отримуй задоволення від вечора, досить гризти себе, – взявши мене за руку, ніжно стиснувши її, порадив Олександр Миколайович. – Не бійся, я тебе не з'їм. Принаймні, зараз.

Ось же, жартівник! І не боїться ж, що не зупинюся, якщо задоволення від вечора отримувати почну!