Читати книгу - "Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko"

Глава пʼятнадцята. Відбіркові. 

Наді мною незнайома мені деревʼяна стеля. Що зі мною? Я очуняв? Відчув поруч присутність вчителя. 
    ⁃    Ооооох! - сказав сідаючи на ліжку - Вчитель, що то в біса було? 
    ⁃    Обережно, не вставай поки. Ти перевиснажився, не треба більше так. 
    ⁃    Поясните?
    ⁃    Простими словами ти витратив більше аури за короткий час, ніж мав би у нормальних умовах. 
Я заплющив очі і зазирнув в себе. З маною усе в порядку, а от аури було дійсно дуже мало. 
    ⁃    Це поправимо?
    ⁃    Так, не турбуйся, за день-другий усе прийде до своєї природної норми. - він сів поруч - Але в мене до тебе є інше запитання. Звідки тобі відома техніка пересування девʼяти небесних кроків? 
    ⁃    Вчитель, я, насправді, не розумію за яку техніку ви кажете, але свою я створив майже сам. Колись я побачив три кроки рухів одного Бойового Майстра, і сам розвинув її до двадцяти семи кроків, а потім поєднав її з своїм володінням списом. 
Я казав щиру правду і був максимально відвертим. Крук виглядав задумливим. 
    ⁃    Двадцять сім… Двадцять сім… - повторював він дивлячись у підлогу. 
    ⁃    Вчитель, я можу показати вам цю техніку повністю, як тільки мені стане краще…
    ⁃    Та що ти, я тобі вірю, просто створити таку техніку у твоєму віці, то треба неабиякий талант мати. 
Ого! Похвала від Бойового Предка! Приємно, чорт забирай. 
    ⁃    Добре, йди до себе, відпочинь наступні два дні, і спробуй попрацювати над захистом аурою, як я тобі розповідав. 
    ⁃    Дякую, вчитель! 
Я встав і рушив до себе. Аура. Звідки вона береться і чи можна збільшити її природній обʼєм? По собі я відчував, що аура зростала кожного разу, коли я підвищував свій рівень. Але чи є у цьому пряма залежність? І якщо так, то чому? 
Чи мені варто просто підійняти рівень і не турбуватися? Але якщо збільшити її природню кількість, а потім вже піднімати рівень, то чи не принесе мені більше користі? Теоретично, піднятись до Бойового Майстра вищого ступеня я міг би хоч зараз, але для цього потрібно було поглинути ядра монстрів, чого я не хотів робити поруч з людьми. Особливо з такими сильними, як мій вчитель. Та й зовнішні ефекти моїх проривів були, скажімо так, не зовсім тихими, тож могли привернути увагу чи не усього міста. Попросити Крука прикрити мене аурою на час прориву? Та ні, маячня. Що я, прийду і скажу: «Вчитель, щоб стати сильнішим, мені потрібно поглинути ману монстрів, котра вбиває людей. Допоможіть мені це від усіх приховати!». Так, чи що? Та він мене сам на місті прибʼє, і навіть ніхто його за це не звинуватить. Хаааааа… Що ж робити? До відбіркових матчів лишилося два дні. 
Я сів на підлогу і заплющив очі. Повернемося до аури - це єдине зараз, з чим я можу працювати. Знайшов під шкірою на кисті кілька її волосинок, спробував сплести, як тканину. Марно, вони дуже тонкі та короткі, моє плетіння миттєво розповзалося врізнобіч, хоча я робив усе так, як пояснював Крук. Для впевненості, спробував ще раз з тим же результатом. Так, людину, що раз за разом повторює одну й ту саму дію, сподіваючись на інший результат, хіба що довбнем можна назвати. Я напружив свої відчуття, щоб роздивитися ту волосинку аури детальніше. Дуже тонке, але… Ця волосинка не була рівною. Скоріш вона виглядала немов спіраль. Я спробував розкрутити цю спіраль і вирівняти, та варто було її відпустити, як вона знов повернула свою форму. Чи можу я щось з цього зробити, якось скористатися? Кольчуга! Я розкрутив спіраль і звів поруч її початок та кінець, після чого відпустив. Спіраль знов почала повертатись у свою форму, кінцями закручуватися сама в себе. Я отримав кільце діаметром міліметра три. Мої спроби якось його розірвати чи розпрямити ні до чого не призвели. Здавалося, що ідея не погана. 
Я замислився, яку частину тіла було б захистити найважливіше. Серце? Голову чи шию? Згодом я дійшов висновку, що з таким підходом потрібно захистити усе й за раз, тож поставив інше питання. Можливо, насамперед треба захистити ту частину тіла, якою можна блокувати ворожі атаки? Висновок був лише один, ліва рука, з неї я розпочну побудову свого захисту. 
Час йшов, кільце за кільцем я вплітав у кольчугу під поверхню шкіри. За цією працею минуло кілька годин, сонце встало і з вулиці вже було чутно гомін міста. Кольчуга була готова від кінчиків пальців до ліктя. Я подивився на свою руку. Зовні ніяких змін не відбулося - шкіра як шкіра. Я витяг ножа, та огорнувши його аурою тицьнув по зовнішній стороні кисті. Нічого. А сильніше? Замахнувся і вдарив вже з силою - на шкірі зʼявилася тоненька біла смужка. Щоб вже завершити експеримент, востаннє вдарив з усієї сили. 
    ⁃    Ай, боляче! - засичав я. 
Ніж, огорнутий аурою, розлетівся на дрібні шматочки. На шкірі зʼявилася ще одна біла смужка. Боліли кістки, які кольчуга від самого удару захистити вже не могла. Тобто, аура, що згорнута у кільця, потужніша, аніж аура, що огортає ніж у повітрі? Цілком логічно. Я захотів обговорити це з Круком, тож встав і пішов до нього. 
Крук довго роздивлявся мою руку, почісуючи сиву бороду. 
    ⁃    Як ти до цього здогадався?
Я з подробицями розповів, що у мене не вийшло зробити так, як розказував він, тому спробував зробити по іншому. 
    ⁃    Дійсно, твої волоски аури закороткі, щоб триматися купи звичайним переплетенням. Але як тобі вдалося скручувати їх у кільця?
Я розповів про спіралеву форму. Здивований Крук заплющив очі і занурився в себе. 
    ⁃    У мене вони рівні! 
    ⁃    Невже зі мною щось не так? 
    ⁃    Та звідки мені то знати? Я ніколи не досліджував ауру інших людей настільки уважно. 
Ми трішки замовкли, обдумуючи кожен своє. 
    ⁃    Аней, покажи мені свою техніку рухів у звʼязці зі списом. 
Я вийшов на середину двору і почав бій з уявним противником. Зробивши, як міг, усі двадцять сім кроків повернувся до вчителя. 
    ⁃    А чи можеш ти так рухатись і виконувати удари та звʼязки, котрим тебе навчив я? 
Ну що ж, я сам теж хотів це спробувати. Я сів на ґанку і заплющив очі, намагаючись поєднати це спочатку у своїх думках. Так минуло близько пів години, Крук мовчки чекав, ніяк не відволікаючи мене. 
    ⁃    Гаразд, зараз спробую. 
Я встав і спробував виконати перший крок. Вийшло не дуже, та я не зупинився і повторював знов і знов, поки не почало виходити ідеально. Час для другого кроку…
Я завершив поєднання технік за кілька годин. Усі двадцять сім кроків у поєднанні як з окремими ударами, так і зі звʼязками у різних варіантах. 
    ⁃    Ну як? - запитав я Крука, що спостерігав за мною. 
    ⁃    Хо-хо-хо, мені це подобається! 
Він вмить опинився біля мене, дістаючи дві деревʼяні палиці, розміром зі стандартний спис. 
    ⁃    А тепер бій не з уявним противником, а з реальним! - сказав він вкладаючи палицю мені до рук. 
Що? Старий, та ти з глузду з’їхав, ти Бойовий Предок, розмажеш же мене одним тичком. 
    ⁃    Жодної аури, лише швидкість і техніка. Спочатку ти нападаєш, я захищаюсь, потім навпаки. Згода? - заспокоїв він мене. 
Я мовчки атакував, лиш прозвучало останнє слово. 
    ⁃    Хо-хо-хо! Вправний малий, мені це подобається! Та треба швидше! Ще швидше!
Ми стали двома тінями, що мерехтіли по усьому двору у гудінні вітру та хмарі пилу, котра здійнялась від наших рухів. Я викладався на всі сто, намагаючись хоч раз торкнутися вчителя палицею, та все було марно. Здавалося ось-ось і я його дістану, але кожного разу він зникав з-під удару, зʼявляючись вже десь збоку. 
    ⁃    Моя черга! - вигукнув він, миттєво контратакуючи. 
Я відчув, як моєї щоки тицьнулась палиця. А наступної миті на мене впав вже град ударів. Ні, вони не були болючими, вчитель добре контролював силу, вони були скоріш образливі. Я досяг свого максимуму у швидкості, та все одно не встигав за ним. Яка ж його справжня сила, коли він навіть без аури міг таке? Але здаватись теж не варіант. Швидко відступаючи, я спробував відбивати його удари хочаб частково. І з часом я призвичаївся якщо не повністю їх погасити, то хочаб відвести трішки у сторону чи зменшити їх силу. 
    ⁃    Добре, досить на сьогодні, - за годину цієї екзекуції сказав Крук - завтра зранку повторімо! 
Знесилений і розчарований я сів на землю. 
    ⁃    Ти добре впорався, Анею. Мало хто з Бойових Майстрів вистояв би під таким натиском. Гарно поміркуй над цим боєм увечері, сподіваюсь, завтра ти будеш ще кращим!
З цими словами він пішов до свого улюбленого крісла з мідним чайником. Аякже, поміркую, так.  Я теж встав і пішов до свого будинку. Звичайно, можна було виправдовувати цей розгром думкою, що він Бойовий Предок, а я лише Бойовий Майстер, та я відчував що це буде деструктивно. То чого ж мені не вистачало? Досвіду. Мені не вистачало досвіду бою з людьми. І вчитель підходив для того, щоб його набути ідеально. Порішив на тому і продовжив плетіння кольчуги до самої ночі. 
Наступного ранку я чекав його посеред двору з палицями ще до того, як він вийшов з дому. 
    ⁃    Я готовий до вашого наступного уроку, вчитель! 
Не даючи йому сісти у крісло та сьорбнути з чайника, сказав я. На його обличчі аж видно було той роздрай, між порушенням святого йому ритуалу та вчительським боргом. 
    ⁃    Ох, малий, який же ти став нетерплячий! 
Він підскочив до мене і вихопив палицю, намагаючись одночасно провести удар. Я блокував. 
    ⁃    Та ні, вчителю, сьогодні так просто вже не буде! 
Очі його злісно спалахнули. 
    ⁃    Та невже? 
Здається, то я дарма сказав. 
    ⁃    Усе, досить, коротка перерва!
Змолився я до Крука через кілька годин. За цей час він просто вичавив з мене усі сили. 
    ⁃    А ти швидко вчишся. Таким темпом за тиждень ти вже будеш мені рівнею у бою без аури. 
    ⁃    Ви перебільшуєте, вчителю, щоб досягти вашого рівню мені як мінімум кілька років знадобиться ще! 
    ⁃    Ха-ха-ха, відпочинь трохи, з обіду почнемо другий раунд. 
Я сів на землю. Хух, все ще багато пропускаю, але вже значно краще, аніж учора. Тренування ми продовжили майже до ночі. 
    ⁃    Добре, - сказав Крук, коли вже стемніло - я гадаю, що ти вже цілком готовий для того, щоб перемогти у змаганнях. Так що завтра маєш відпочивати цілий день. Після завтра у тебе відбіркові, то проблем точно не має бути. 
    ⁃    Дякую за урок, вчитель! 
Нарешті настав день змагань. За мною зашли Тот з Суі і ми рушили до центрального стадіону міста. Дорогою вулиці були прикрашені квітами та червоними ліхтариками, натовп снував сюди-туди під крики вуличних торговців з випічкою та десертами. На стадіон нас пропустили миттєво, лиш ми показали жетони учасників. Всередині він був вщент заповнений глядачами, що без зупину щось кричали, їли та пили. Службовець відвів нас у сторону, де знаходились учасники змагань. Досить строката компанія. Як люди, так і представники інших рас, розбилися на невеличкі групи і щось обговорювали поміж собою. Десь за пів години над стадіоном у повітря злетів чоловік у золотій масці і голосом, посиленим магією сказав:
    ⁃    Вітаю усіх присутніх сьогодні! Для тих, хто мене ще не знає - я камергер королівського двору, Вілліс! І як завжди, я відповідальний за проведення королівських змагань! Цього року правила не будуть відрізнятись від минулорічних, і у кінці сотні найкращих буде запропоновано приєднатись до королівського двору на найкращих умовах, що надасть вам неперевершені преференції для подальшого розвитку! Тож, оголошую, що королівські змагання розпочато! І нагадую, бій триває, поки дві сторони згодні на те, або одна із сторін не втратить фізичну можливість продовжувати боротьбу. І як завжди, навмисне вбивство суперника приведе до суворого покарання, незважаючи на походження і статус винуватця! А тепер, перші бажаючі можуть зайняти місця на аренах! 
Після його слів з даху стадіону в небо злетіло безліч салютів, а з підлоги піднялися вгору три десятки невисоких арен. Натовп з десятків тисяч глядачів заревів схвальними вигуками та оплесками. Перші, самі рішучі учасники, пішли до арен. Коли учасник підіймався на арену, у повітрі над ним загорявся напис, де можна було взнати вік та силу учасника турніру. Суперник мав підійти до арени і натиснути велику червону кнопку виклику, після чого над ареною піднімався магічний бар’єр і всередині лишалися два суперники та суддя бою. Я деякий час спостерігав за боями, намагаючись досконало вивчити правила та оцінюючи середню силу учасників. Майже усі були воїнами третього класу різних ступенів, що для мене було зовсім не цікаво. Я жадав сутички з кимось рівним мені за силою. 
    ⁃    Тот, а тут будуть Бойові Майстри окрім мене? 
    ⁃    Так, звичайно, з майже тисячі зареєстрованих учасників є вісімнадцять Бойових Майстрів, то можеш просто зачекати, поки вони почнуть виходити на арени. 
    ⁃    Я піду! - раптом сказала Суі і швидко рушила до одної з арен. 
Ні я, ні Тот не стали її зупиняти, а просто підійшли поближче, щоб повболівати. Дівчина підбігла до арени на якій стояв чималий воїн третього класу вищої ступені і натиснула на кнопку. Вона піднялась на арену і після кількох слів судді піднявся барʼєр і бій розпочався. Воїн без вагань кинувся на Суі, та його руку несподівано охопив магічний щит, встромлений у землю, а за спиною Суі зʼявилося нічне небо з безліччю зірок і лілових туманностей. На спині Суі раптово виросли чорні зі сріблястим орнаментом крила метелика і вона злетіла у повітря. 
    ⁃    Ось воно! - важко видихнув Тот, - Йому вже капець! 
З нічного неба за спиною Суі почали, мов стріли, вилітати чорні метелики, їх крила мали ідентичний крилам Суі візерунок, але форму мали трикутну. Ці метелики почали як лезами різати тіло воїна, прошиваючи його ауру немов голка гнилу мішковину. 
    ⁃    Сильна! - я був у захваті від здібності Суі. 
    ⁃    Гадаєш, її просто так кличуть Королевою Метеликів! - Тот подивився на мене з гордістю. - Добре, я теж пішов. 
Він підбіг до арени з воїном третього класу середнього ступеня і натиснув на кнопку. Я ж повернувся до бою Суі. Там вже було майже скінчено. Воїн стікав кровʼю все дужче з тисяч дрібних порізів, які марно намагався затиснути аурою. Суі ж безжально нарощувала тиск на нього. 
    ⁃    Я здаюсь! - з останніх сил крикнув він. 
Дівчина моментально прибрала щит і відкликала своїх метеликів до нічного неба, яке після цього потихеньку розтануло за її спиною. Воїн являв собою жалюгідне видовище. До нього моментально підскочили три цілителі, поклали на ноші і понесли з арени. Йому одночасно вливали зілля до рота та поливали порізи зверху і, можливо, це навіть допомагало. Суі парила у повітрі доки маг службовець не прибрав арену від крові, після чого спустилась на підлогу і прибрала крила. 
    ⁃    Перемогла Суі, магеса третього кола! - сказав суддя. 
На обличчі Суі не зʼявилось жодних емоцій, вона була зосереджена, чекаючи виклику від свого наступного суперника. «Жорстка» - подумав я. Таку Суі я не знав, і навіть не здогадувався про її існування. 
Я підняв руку, вітаючи її з перемогою і вона посміхнулась, побачивши це. Нарешті, на одній з арен зʼявився Бойовий Майстер першого ступеня, тож я не гаючи часу поспішив туди. Дорогою, краєм ока, помітив драму бою Тота, де він видавав чудеса спритності та гнучкості проти воїна мечника. Я підійшов до арени і натиснув червону кнопку.