Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova 📚 - Українською

Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сказанка про Крижаного Звіра" автора Julia Shperova. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 138
Перейти на сторінку:

Я намагався завмерти. Якоїсь миті я відчув поколювання холоду на щоках. Починався чи то дощ, чи сніг. Я молився щоб то був дощ, і моє дихання не було б таким помітним. 

Вдих. Порахувати до двадцяти. Видих. 

- Що це веземо? - до мене долинули голоси і коняче фиркання щойно я пристосувався дихати під власний рахунок. Княжий роз’їзд, чорт забирай!

- Тіла фезу, як не бачите, шанофний пану. Палимо покійникіф, як теє наказує Сфященний Фогонь.

- Ти давай менш патякай, криводло!

Як не намагався я приборкати серце, що зайшлося у стукоті коли вартовий спішився і підійшов до возу - все марно. Який там рахунок вдихів й видихів! І хоча мене прикривали тіла інших небіжчиків, я наче відчував що мене зараз побачать і схоплять. Бо я наразі все добре бачив крізь ті тіла, крізь свитку, що вкривала нас зверху, бачив широчезну морду князівського стража, що вже спішився і прямував до нас.

А з втікачами розмова коротка - смерть на місці.

- І кого ми тут палимо, дай-но подивлюся. 

- Шебраки, фаше панстфо.

- Йгоне, право слово, ти що, копирсатимешся у цьому багні? - крикнув до вартового інший вершник. 

Той ходив ближче. 

- Жебраки кажеш…

Я чув як він риється у тілах і через деякий час його довольний скрик сповістив про знахідку. 

- Нічогенькі чоботи, еге ж. Будуть малому.

Його поплічники тільки зареготали: 

- Йой, ти й у свині в заду скарб знайдеш, Йгоне!

Під дружнє улюлюкання вартовий забрався на коня і роз’їзд поїхав собі далі. Гробар мовчки продовжив свій путь. Ми вочевидь виїхали десь ближче до міських стін, бо почало добряче трясти на кожному оберті колеса. То на краще, казав я собі - так менше шансів що хтось побачить, якщо хтось із нас ворухнеться.

Нарешті по возу стукнуло чоботом і трясучка скінчилася. Мене добряче припорошило льодом і снігом, тож я ледве зміг розігнути ноги і руки щоб підвестися.

- Фаша зупинка.

Ми опинилися у якомусь закутку за напівзаваленими безлюдними хатками де виливали помиї і… викидали тіла. Яма виглядала глибокою і страшною. Єдине місце навкруги де земля була сіро-чорною. Я наблизився, торкнувся землі і одразу ж замарав пальці. То була не земля.

- Якщо цікафить файно, то це попіл зі спалених тіл, пане.

Я завмер і тієї ж миті кинувся витирати руки снігом. 

- А ти гадаф сфятці тіла закопують? Фогонь то найбезпечніше для усіх нас… Та годі балашок, - Горбань вказав на стіну за ямою. Вона частково просіла і виглядала не надто стійкою. - Фам сюди, шанофне панстфо. Хай щастить.

Наш рятівник працьовито скидав тіла до ями, де їх очікувала остання подорож. 

- Стривай-но, - вихопилося у мене. Горбань неохоче відволікся від роботи і подивився на мене так, наче і мене залюбки кинув би до тієї ями, байдуже що я був живий.

- Як буде нагода, перекажи, якщо твоя ласка, Ваніву Біжсвіту, що зараз лікується у лікарей вартових, що його кобила у стайнях князя і що ми повернемося. Неодмінно.

Горбань вишкірився і блиснув щербатим ротом.

- Не найліпша думка. 

- А ти не думай, а роби. То перекажеш чи ні? - встряг до розмови Родосвіт.

- Що матиму за теє? 

- Знання що допоміг добрим людям.

Горбань буркнув.

- Тим не наїсися. 

Родосвіт на це простягнув горбаню дрібну монету і той змилостився. 

- Якщо буде слушна нагода. 

 

Я відчайдушно відчищав стіну від змерзлого, згнилого листя, затягнувшого прохід, намагаючись зробити його не надто помітним здалеку. Побачив крихітний вузький просвіт у камінні, потягнув за лозиння і впав. Підвівся на ноги, а біля перетину вже присів Родосвіт й неголосно вилаявся: 

- Тихіше давай.

Згодом ми трохи розчистили стіну і брат оглянув кам’яну кладку, частково порушену часом і негодою.

- Так, малий. Ходи сюди. Бачиш оцей розлом, тут пройдеш тільки ти, але не я. Тож ти маєш справу. Пролізай й розбирай стіночку з того краю. Але не усяке каміння, а лише так щоб я протиснувся. Лаз крихітний, та якщо ми його зруйнуємо, то все завалить камінням і тобі доведеться йти далі самому. І давай, ворушися, вже майже світанок. 

- А як я зрозумію які камені витягати?

- А ти побалакай із ними, розпитай за життя, - крізь зуби буркнув брат, та я почув і щоки зачервоніли з вухами до пари. 

- Я тобі казатиму, - додав він вже голосніше і я поліз. 

За якусь чверть тіні Родосвіт зміг пройти тим лазом. Ми перетягнули усі торби; брат почепив на спину арбалета, лук примостив ззаду на поясі, сагайдак - на боці. Потім повісив на мене дві торбинки, ще дві забрав собі й сховав під кожух шкіряну суму майстра. Він швидко замаскував прохід залишками сухої лози і скомандував:

1 ... 17 18 19 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"