Читати книгу - "Тіньовий Перехід 2, impala"

Ідріс притулився до дерев'яного ящика, схрестивши руки на грудях. Він повернувся до Сальми, в його очах блиснула вдячність.  — Я повинен подякувати тобі, Сальмо. Сувій мани, який ти надала, виявився безцінним у моєму протистоянні з Азаром.

Сальма нахилила голову, на її вустах грала легка посмішка.  — Мені було дуже приємно, Ідрісе. Ми всі в цьому разом.

Вираз обличчя Ідріса став жорсткішим, коли він звернувся до групи.  — Але давайте все прояснимо. Я більше не буду брати участь у подібних справах. Моїм пріоритетом є пошук амулета Алекса, і я маю намір задіяти всі свої зв'язки, щоб досягти цієї мети.

Алекс незручно поворухнувся, відчуваючи на собі вагу Ідрісового погляду. У тоні сірого торговця відчувався підтекст ворожості, що нагадував про напругу, яка кипіла між ними з моменту їхньої першої зустрічі.

Сальма, відчуваючи потребу перевести розмову в інше русло, заплющила очі і почала фокусувати свою магічну енергію. Повітря навколо неї ледь мерехтіло, коли вона простягла руку до Леонарда Найтінгейла, шукаючи його присутності.

За мить її очі розплющилися, і в їхній зеленій глибині з'явився тріумфальний блиск.  — Я знайшла його. Він у таверні  — Підкова Скорпіона.

Алекс і Зейн обмінялися рішучими поглядами.  — Ми підемо — зголосився Алекс, підводячись на ноги.  — Леонард може мати інформацію, яка допоможе нам відстежити амулет.

Ідріс насмішкувато подивився на Алекса.  — Ти? Чому ти думаєш, що здатен впоратися з цим? —  У його словах прозвучало презирство.

Алекс наїжачився, зустрівши погляд Ідріса в лоб.  — Я більш ніж здатний, Ідрісе. І я кровно зацікавлений у тому, щоб знайти цей амулет.

Зейн ступив крок уперед, поклавши заспокійливу руку на плече Алекса.  — Я піду з ним, Ідрісе. Ми знайдемо Леонарда і дізнаємося, що йому відомо.

Ідріс скривив губи, але неохоче кивнув.  — Гаразд. Але не облажайся. Ми не можемо дозволити собі більше невдач.

Коли Алекс і Зейн зібралися йти, Ідріс звернув увагу на Таріка.  — Слідкуй за всім, що тут відбувається. Я не хочу ніяких сюрпризів, поки їх не буде.

Тарік кивнув, поклавши руку на руків'я меча.  — Звичайно, Ідрісе. Я подбаю про безпеку каравану.

Ідріс дивився, як Алекс і Зейн йдуть, із задумливим поглядом в очах. Коли вони зникли з поля зору, він повернувся до Сальми. 

 — Я ціную, що ти використовуєш свої здібності, щоб знайти Леонарда, але намагайся не перенапружуватися — застеріг він.  — Такі пошуки можуть бути виснажливими.

Сальма зневажливо махнула рукою.  — Я в порядку, не хвилюйся. Це було просте заклинання.

Ідріс вивчав її обличчя, помітивши слабкий блиск поту на лобі.  — Навіть якщо так, бережи сили. Незабаром ти можеш знадобитися нам на повну потужність.  

Сальма неохоче кивнула. Як би їй не хотілося це визнавати, але заклинання забрало з неї більше сил, ніж вона очікувала. 

Саме тоді Зейн просунув голову назад у караван.  — О, і бережи себе, поки нас не буде, Сальмо — сказав він з посмішкою. Перш ніж вона встигла відповісти, він знову вислизнув, і штори за ним замахали.

Сальма похитала головою, забавляючись нестримною турботою юнака. Вона пересіла на сусідній ящик. Відпочинок піде їй на користь.

***

Алекс і Зейн стояли біля таверни, на них палило полуденне сонце. Алекс змістив свою вагу, на його обличчі з'явилася похмурість.

 — Якби не цей клятий амулет, я б давно кинув Ідріса і Таріка, - пробурчав він.  — Вони мене ненавидять. Це ж очевидно.

Зейн співчутливо кивнув.  — Я знаю, що це було важко. Але вони тобі потрібні, принаймні зараз. 

Алекс сплюнув у бруд.  — Потрібні? Вони потребують мене більше, ніж я їх. Якби я не намагався потрапити додому...  

Він замовк, хитаючи головою. Зейн поклав руку йому на плече.

 — Щось полює на нас, Алекс. Щось жахливе. Я ніколи раніше не бачив Ідріса таким напруженим.

Алекс обернувся до нього з палаючими очима.  — Ти думаєш, мене хвилюють проблеми Ідріса? Він з самого початку ставився до мене, як до сміття. Він і його маріонетка Тарік.

Зейн благально підняв руки.  — Я знаю, що напруженість висока. Але Ідріс перетинає пустелю Арідія вже понад тридцять років. Він не хоче втратити те, що здобув.

 — Ну, я вже майже закінчив. Голос Алекса різко пролунав.  — Рано чи пізно я не зможу більше терпіти, коли зі мною так поводяться.

Він розвернувся і попрямував до дверей таверни, димлячись. Зейн поспішив за ним, сподіваючись, що вони зможуть швидко отримати від Леонарда потрібну інформацію. Ситуація доходила до точки кипіння, і він не був упевнений, скільки ще Алекс зможе терпіти ворожість Ідріса.

Але, не зважаючи на емоції, мечник разом зі своїм товаришем спокійно зайшли до слабко освітленого залу таверни  — Підкова Скорпіона. Незважаючи на спеку на вулиці, всередині таверни було прохолодно і тихо, за столиками сиділо лише кілька відвідувачів. Алекс одразу помітив самотнього чоловіка, який сидів за барною стійкою, напружено випроставшись. Його пальці нервово постукували по келиху, а очі бігали по кімнаті. 

Алекс кивнув своєму другові, показуючи, що той повинен знайти столик і бути готовим діяти. Мечник впевнено підійшов до бару і сів на стілець поруч з чоловіком, що сіпався.

 — Ви Леонард Найтінгейл? —  запитав Алекс тихим голосом. 

Чоловік ледь не схопився зі свого місця.  — Заткнися! — прошипів він, нахилившись ближче.  — Бачиш того чоловіка позаду мене?   

Алекс подивився через плече Леонарда на непоказного чоловіка, який сидів на самоті з напоєм. Його шкіра потемніла від пустельного сонця.

 — Це шпигун Водної Ради, — терміново прошепотів Леонард.  — Вони послали його вбити мене.

Алекс здивовано підняв брови.  — Вбити тебе? Навіщо їм...  

 — Замовкни! —  перебив Леонард, з широко розплющеними від страху очима.  — Я збираюся встати, і цей чоловік піде за мною. Слідкуй за ним. Не дай йому мене скривдити.