Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

Золота покришка саркофага Тутанхамона

Здавалося, ера великих відкриттів у Долині царів назавжди закінчилася. Усе тут було перекопано уздовж і впоперек. З-поміж входів у спустошені гробниці височіли гори щебеню й уламків гірської породи – справжній місячний пейзаж.

Але чуття підказувало Картерові: слід копати далі. Йому не давали спокою знахідки, зроблені в Долині царів Теодором Девісом. В одній із шахтових гробниць американський дослідник знайшов укриту золотом розбиту дерев’яну скриньку. На її кришці було написане ім’я Тутанхамона. Девіс вирішив, що це і є гробниця малозначного і майже забутого фараона XVIII династії.

Картер знаходить гробницю

Але Картер вважав інакше. Восени 1917 року вони з лордом Карнарвоном почали розкопки на ділянці між гробницями Рамсеса II, Мернептаха і Рамсеса VI. Ці гробниці знаходяться на відстані приблизно 60 м одна від одної. Неподалік від поховання Рамсеса VI археологи невдовзі розкопали сліди хатин для робітників. «Кілька халуп, – писав Картер, – були побудовані на купі уламків кременя, що, як відомо, завжди слугує у Долині вірною ознакою близькості якої-небудь гробниці».

Але п’ять років роботи не дали ніяких наслідків. Нерозкопаним залишався тільки клаптик землі, на якому стояли самі хатини. Розчарований лорд Карнарвон уже ладен був припинити роботи. Картер вирушив до нього в Англію й умовив дати грошей ще на один, останній сезон розкопок у Долині царів.

Двадцять восьмого жовтня він повернувся до Луксора і привіз із собою клітку з канаркою. Єгипетські робітники чомусь вирішили, що це добрий знак. А четвертого листопада, коли Картер приїхав у Долину, єгиптяни схвильовано повідомили йому: під халупами робітників відкрилися вирубані в скелі сходи. Їх розчистили, і всі побачили верхню частину замурованого входу.

Говард Картер відкриває гробницю Тутанхамона

«Запечатані двері! Нарешті ми були винагороджені за всі роки терплячої праці», – писав Картер. Однак він відразу помітив, що у двох місцях кладку входу розбирали, а потім знову акуратно зашпаровували. Невже і цю гробницю встигли спустошити ще в давнину?

Печатка на поховальній камері фараона. Її вік – понад три тисячи років

Гробниця Тутанхамона: сходи, що ведуть до гробниці (1); замуровані ходи (2); передня кімната з меблями та предметами побуту (3); комора (4); поховальна камера (5); скарбниця (6)

Картер оглянув печатки. На них був зображений шакал і дев’ятеро рабів – знаки царського некрополя. За дверима був завалений камінням короткий коридор. Його розчистили і дісталися других замурованих дверей.

Напруга зростала. Картер пробив отвір у кам’яній кладці і заглянув до середини. Спочатку він нічого не побачив. Але пил осів, і «деталі кімнати почали повільно випливати з темряви. Тут були дивовижні фігури звірів, статуї і золото – усюди мерехтіло золото! На якусь мить – ця мить здалася, напевно, вічністю тим, хто стояв за мною, – я буквально онімів від подиву».

Кімната була вся заставлена інкрустованими меблями, наповнена одягом, найрізноманітнішими побутовими предметами. Крім того, тут стояли три великих ложа. Під одним з них Картер побачив отвір у стіні. Освітивши його лампою, він знайшов невелику бічну камеру, також безладно заповнену речами. «Не було жодного предмета, що не мав би на собі слідів розгрому… На кришці однієї зі скринь залишилися навіть сліди ніг злодія».

Підвівшись на ноги, Картер побачив, що дві позолочені статуї, що стоять біля стіни, охороняють треті запечатані двері – до усипальниці фараона.

Там його очікували головні знахідки. Але спочатку треба було підготувати все необхідне для того, щоб із неймовірною старанністю витягти сотні тендітних предметів. «Ми ні до чого не могли доторкнутися доти, доки не будуть зроблені докладні фотографічні знімки вищої якості», – писав Картер. І він вирішив законсервувати гробницю.

Лабораторія в гробниці

Картер запросив нью-йоркського фотографа Гаррі Бертона, що працював у Долині царів з Теодором Девісом. Бертон робив безліч кадрів, домагаючись потрібного освітлення. Він придумав, як обійтися без спалаху. У ті часи, фотографуючи при недостатньому освітленні, підпалювали магнієвий порошок. Це могло призвести до пожежі, а приміщення заповнювалося їдким димом. Бертон за допомогою системи дзеркал спрямовував сонячні промені в гробницю, на глибину до 30 м. Тіні були майже відсутні, і фотографії виходили дуже чіткими. Бертон гордо іменував цю техніку «світловим живописом».

Лише переконавшись, що чергова фотографія передає всі деталі знахідки, Картер продовжував роботу. У середині лютого 1923 року перша камера гробниці була очищена. Тридцять чотири шухляди з 700 дорогоцінними знахідками були відправлені на берег Нілу. Тим же шляхом, але у зворотному напрямку, ці предмети потрапили в Долину – три тисячі років тому, в супроводі урочистої похоронної процесії.

Золота стіна

Сімнадцятого лютого 1923 року Картер почав розбирати замурований вхід до похоронної камери. Він пробив дірку в кладці, підніс ліхтар і побачив, як щось зблиснуло. «Це був вхід до усипальниці фараона, а те, що перепиняло шлях, виявилося одним боком гігантського позолоченого ковчега, спорудженого для захисту і збереження саркофага».

Тремтячими від хвилювання руками Картер відкрив стулки ковчега і побачив ще одну оббиту золотом скриню. Печатка на ній була ціла! Вперше в Долині царів була знайдена непограбована усипальниця фараона.

Але не все йшло як слід. У Каїрі раптово помер лорд Карнарвон. Без його фінансової допомоги роботи зупинилися. Крім того, в Картера виникли несподівані проблеми з єгипетською владою. Образившись на те, що Картер привів на екскурсію до гробниці Тутанхамона дружин своїх колег, але відмовив делегації каїрських чиновників, єгиптяни вирішили відсторонити археолога від роботи. Одного разу ввечері до нього додому з’явилися солдати з вимогою віддати ключі від гратчастих дверей, якими на ніч замикали вхід до гробниці. Картерові довелося підкоритися. Він був у розпачі…